Культура

Пісні Сестер Тельнюк на вірші Кароля Войтили

18 Травня 2020, 09:21 1623

До 100-річчя народження святого Папи Йоана Павла ІІ Сестри Тельнюк пропонують кілька композицій на його вірші:

 

 

«Любов…»

Любов мені все пояснила,
любов розкрила все –
тому обожнюю любов,
де б не була.

Немов перетворився я в рівнину, відкриту для тихесенького лину,
у котрому немає вже нічого
від хвилі гамірної,
що не спирається на стовбури веселки,
але є щось від заспокійливої хвилі,
котра в глибинах світло відкриває і дихає на непосріблені листки цією світлістю.

Отже, в цій тиші заховався я, листок увільний від вітру,
Вже не піклуюся про жоден з падаючих днів, коли упевнений, що всі вони спадуть.

 

«Далекі узбережжя тиші…»

Далекі узбережжя тиші
беруть початок
ледве ступиш за поріг.
Туди не перепурхнеш наче птах.
Ти мусиш стати
і вдивлятися
щоразу глибше й глибше
аж станеш неспроможним відхилити душу від дна.

Там поглядів
вже жодна зелень не наситить,
не повернутися вже ув’язненії очі. А ти вважав, тебе життя сховає твоє життя, яке перетекло в глибини.
Із нурту цього, щоб ти знав,
немає вороття.

Охоплений він таємничою красою вічності,
тривати і тривати.
Не переривати відльотів тіням,
а лише тривати
щораз ясніше і простіше…

Тим часом все ще поступаєшся Комусь,
хто вже надходить звідти, дверцята хатки причиняє за собою –
А йдучи лагідно притишує свій крок
цією тишею вражаючи найглибше.

 

«Тебе прошу…»

Тебе прошу, щоб сховав мене
в недоступнім місці,
в течії тихого здивування
чи в похмурій ночі.

Тебе прошу,
щоб мене захищав
з того боку,
звідки темрява ступає.
Тебе прошу,
щоб мене відкривав
на той бік,
з якого лине погляд Твій.

Бо я знаю
про таку криївку,
що нічого в ній
не розгублю з цих сонць,
котрі пломенять
під горизонтом
поглядів
спрямованих углиб.

І тоді само станеться диво пе-ре-тво-ре-ння
Тепер Ти станешся мною,
Я – євхаристичний.

 

«Діти»

Доростають зненацька з любові, і потім, так раптом
дорослі,
тримаючися за руки, мандрують, собі у юрмах –
(серця, мов спіймані птахи, профілі в сутінь вростають).
Знаю, що в цих серцях б’ється пульс людства усього.

Тримаючися за руки, над берегом сіли тихо.
Стовбур дерева і Гея в місяці: чуттів недошептаних
трійця.
Мла причаїлася обіч.
Над рікою серця виростають.
Чи завше так буде – питаю – як рушать
Зі свого місця?

А можна сказати й інакше: чаша світла,
нахилена квітам,
пізнає в кожній з них якесь доти не знане дно.
Того, що в вас почалося, чи зможете не зіпсути,
чи завше спроможетесь відділяти добро і зло?

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

ПЕРСОНА

Йоан Павло ІІ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: