Ніжна, спокійна і співчутлива, інколи — непритомна від болю і страждань. Так виглядає Марія на картинах із зображенням «П’єти» — постаті Матері, яка тримає на руках тіло Ісуса, знятого з хреста.
Найпопулярнішими творами цього типу є скульптури: мабуть, усі знають ватиканську «П’єту» Мікеланджело з білого мармуру.
Стражданням Богоматері та її стосункам із Сином приділено багато місця в західному та східному живописі. Пропонуємо кілька образів та ікон, які можуть допомогти вам у спогляданні подій, найважливіших для часу Великого Посту.
Образ авторства Аннібале Каррачі, італійського художника періоду раннього бароко. Попри драматичність зображення — Мати, яка непритомніє з болю, мертвий Син на Її руках, — картина випромінює спокій. Ангели, що супроводжують Марію, намальовані більш теплими кольорами, що натякає на їхнє походження з іншого світу. Придивившись до фігур, можна побачити праворуч шип і цвяхи, намальовані настільки реалістично, що аж здригаєшся, коли думаєш, як вони поранили тіло Христа. [З колекції Kunsthistorisches Museum у Відні.]
Друга «П’єта» Каррачі. Написана 1606 року, вона зображує ще трьох жінок, окрім Марії. Як можна здогадатися, це: учениця Ісуса — Марія Магдалина (головна героїня в жовтому вбранні), мати Якова та Йоана (названа в Біблії матір синів Зеведея) і Саломея, що підтримує Марію. [З колекції Національного музею в Лондоні.]
Остання з картин італійського художника, створена в 1599-1600 роках, відсилає до «П’єти» Мікеланджело з її пірамідальною композицією фігур. Мертве тіло Ісуса намальоване дуже реалістично, а Його сині руки просто жахають. На обличчі Марії — сум, а жести Її рук виявляють безпорадність. [Музей Каподімонте в Неаполі.]
«П’єта» Шарля Ле Брюна була створена в 1643-1645 роках. Атмосфера смутку в цій сцені передана не через емоції, зображені на обличчі: тут Марія зайнята сповиванням тіла Ісуса і здається немовби неприсутньою. Тягар відчаю Матері передають темні кольори навколо фігур і чорні хмари на небі. На таємничому сувої, що лежить під терновим вінцем, можна прочитати слово «ΙΗΣΟΥΖΟ», тобто «Ісус». Можливо, це смертний вирок. [Лувр.]
Наступна «П’єта» сповнена драматизму, але водночас і спокою. Ледь помітний на задньому плані ліворуч янгол втирає сльози, а Марія підтримує тіло Ісуса і дивиться на небо, ніби хотіла віддати його Богові. Її очі сумні, але на обличчі також видно довіру. Італієць Даніеле Креспі написав цей образ 1626 року. [Музей Прадо.]
Експресивний стиль іспанського художника Ель Греко підкреслює трагізм ситуації, яку ми бачимо. Тіло Ісуса, намальоване у відтінках зеленого й синього, чітко вказує на Його смерть. Темно-синя риза Марії стає ніби обрамленням мертвого тіла і виразно створює з ним кольорову єдність, відмінну від жовто-зеленої постаті Йоана чи так само оживленої жовтим постаті Марії Магдалини. Ця узгодженість кольорів підкреслює зв’язок, який з’єднав Матір і Сина. Ель Греко написав цю картину між 1578-1585 роками. [Колекція Ставроса Ніарха, Париж.]
На цій картині ми бачимо зустріч двох світів — неба і землі. Біля тіла Ісуса присутні ангели; один оплакує Його, інший склав руки до молитви. Чоловік, який немовби розмовляє з ангелом і вказує на Ісуса, — це, певно, святий Йоан. Скорботна Марія розводить руками і дивиться в небо, шукаючи розради в Бога. Сліди страждань Христа показані тут у винятково реалістичній манері. Не тільки рани від цвяхів, а й синці на колінах від падіння під хрестом. Антоніс ван Дейк написав цю картину 1635 року. [Королівський художній музей Антверпена.]
Цей аскетичний твір Луїса де Моралеса (XVI століття) справляє таке враження, наче там намальовано тишу. Після галасу натовпу, який засуджує Ісуса на смерть, після бичування та розп’яття ми дивимося на тиху сцену. Ніжні руки Матері підтримують тіло Ісуса, а Її обличчя немовби втішає померлого Сина. Марія виглядає так, ніби хоче сказати: «Все минуло, Твої страждання закінчились». [Королівська академія образотворчого мистецтва, Сан-Фернандо.]
Інший твір цього автора походить із 1553-1554 років. У подібному, дещо похмурому стилі передано страждання Марії. Іспанський живописець, використовуючи той самий прийом сфумато, що й Леонардо да Вінчі (м’які переходи від темних до світлих відтінків), надав картині тонкої виразності. [Каплиця Пресвятих Дарів у катедрі Бадахоса.]
Сцена оплакування Ісуса тут поєднується зі зняттям із хреста. Автор: Антоніо да Корреджо, бл. 1522 р. [Національна галерея Парми.]
Марія проникливо дивиться не на небо, а нам просто в очі. Вона міцно тримає Ісуса, наче не хоче ще віддати Його в гріб. Чорний колір Її сукні символізує траур. В Її очах сльози. Терновий вінок, що лежить на скелі, прикритий підносом із хлібом і глечиком, як неважко здогадатися, повним вина — на знак жертви Христа, яка віднині здійснюватиметься в Таїнстві Євхаристії. Самотність Марії порушує вінок звернених до Неї ангелів. Вільям Адольф Бугро, 1876. [Приватна колекція.]
Назва ікони походить від 9-ї пісні канону, що співається у Велику Суботу: «Не ридай, Моя Мати, бачучи у гробі Того, що в утробі пречистій безсіменно зачала Ти, Сина, бо встану Я і прославлюся і піднесу зі славою безперестанно, як Бог тих, що з вірою і любов’ю Тебе величатимуть». Анонімна ікона
Один із варіантів ікони «Не плач за мною, Мати». Матір Божа самотня, але Її руки вказують на те, що ще мить тому Вона тримала в обіймах тіло Христа, і вся Її постать, Її смуток і туга спрямовані до Нього.
Переклад CREDO за: Магдалена Галек, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
