Роздуми

Гасла, на які «купуються» віруючі

01 Червня 2020, 16:51 2993 Василь Калита

Тим, що підкреслює високу гідність нас як дітей Божих і унеможливлює гординю, зарозумілість, — є чеснота покори. Вона полягає в готовності беззаперечно виконувати чиюсь волю.

Оскільки жодна чеснота не працює «в автономному режимі», а взаємодіє з іншими – бере свій початок від одних, співпрацює з другими, щоб породити треті, — то й покірність має завжди іти в парі з розсудливістю. Той, хто її посідає, не може підкорятися будь-кому, повинен у кожній ситуації перевіряти, чи доречна в ній покора; і коли переконається в цьому, аж тоді може її виявляти. Передусім — покору Богові.

Однак це не заперечує покірності щодо наших ближніх. Бо може виникнути спокуса, особливо в «активних практикуючих християн», які досконало знають, як правильно виконувати Божі заповіді. Це спокуса під прикриттям побожності нехтувати іншими. Ми, мовляв, Бога слухаємо, це головне, а людей — необов’язково. І важко щось закинути такій логіці, бо й апостоли кажуть, що «слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Діян 5,29). Це вже хто з якого боку прочитає!

Ми здійснюємо свою земну мандрівку до Царства Божого в ковчезі Церкви. Апостол Павло ще порівнює її з тілом, головою якого є Христос (Еф 1,22), а членами — всі вірні (пор. 1Кор 12,27). Як і Христос, Його Містичне Тіло має дві природи: божественну і людську. Проте в побуті чомусь про першу забувають, а зосереджують свою увагу на другій, особливо коли бачать немочі членів Церкви. Тоді й значення самої Церкви применшують, нехтують її думкою, сприймаючи як суто людську установу. Відділяють, так би мовити, Тіло від Голови. А що з цього виходить на практиці — здоровий глузд мав би підказати.

Часто можна почути: «Священник, єпископ — людина, нащо його слухати, я ж слухаю Бога і того, що у Святому Письмі написано». Особливо від тих, хто полюбляє відвідувати виступи певних протестантських (а то й без визначеної приналежності) проповідників, яким теж якось байдуже до чесноти послуху та екуменічних зусиль проводу своєї деномінації.

Церковна ієрархія таким проповідникам — як колька в боці. Облесливими словами, екзальтованими вигуками та популістськими гаслами, які не вимагають значного напруження думки для їх осмислення, вони намагаються бити по авторитету пастирів, щоби вівці розбіглися (пор. Зах 13,7; Мт 26,31) і примкнули до них.

Як колись: «Землю — селянам, заводи — робітникам!», так і тепер: «Дайте людям читати Святе Письмо!» А хто не дає? Другий Ватиканський Собор уже сказав своє слово щодо цього, і сьогодні в Католицькій Церкві маємо широкі можливості для поглиблення знань зі Святого Письма, зокрема й через засоби суспільної комунікації. А ще Собор у догматичній конституції «Dei Verbum» пояснює вірним суть Божого Об’явлення.

Виявляється, що «Церква свою певність щодо всіх об’явлених речей черпає не лише з одного Священного Писання» (DV, 9), як того навчають у своїх галах «архіапостоли» (2Кор 11,5), які ще й пророками люблять себе називати. На рівні з ним стоїть Священне Передання (вчення Вселенських Соборів, твори Отців Церкви, усна традиція, сучасні документи Церкви). «Священне Передання і Святе Письмо становлять єдиний священний депозит Божого слова, доручений Церкві… Завдання ж автентичного тлумачення записаного чи переданого Божого слова довірено одному лише живому Вчительству Церкви, яке здійснює свою владу від імені Ісуса Христа… Священне Передання, Святе Письмо і Вчительство Церкви, за мудрим Божим задумом, так між собою пов’язані й об’єднані, що одне без одного не може існувати, а всі разом — кожне на свій лад — під дією одного Святого Духа успішно провадять до спасіння душ» (DV, 10).

Не новина в історії Церкви, коли, засліплені зарозумілістю, впевнені, що дуже добре знають Писання, люди без освіти і не зміцнені у вірі, перекручували їх на свою власну погибель (2Пт 3,16). Бо, як хтось хоче утвердити свою правду, використовуючи Святе Письмо, а не шукає Божої, обов’язково спотикнеться й погрузне в омані. Вчительство Церкви намагається захистити своїх вірних від цього. На жаль, не всі до нього дослухаються, бо «Церква — це ж люди»…

Або ще одне гасло: «Дайте всім охрещеним владу виганяти бісів і зцілювати хворих накладанням рук!» Звучить заманливо. І якщо людина не орієнтується у вченні Церкви, то й досить переконливо. А ще й шляхетно… Бо не всіма адептами таких ідей керує бажання панувати — хтось щиро хоче допомагати людям. Однак без чесноти послуху ці добрі пориви нівелюються. Користі не здобувають ні ті, що в нужді, ні ті, що допомагають.

Колись в Ефесі мандрівні заклиначі, сини первосвященика Скеви, теж створювали видимість, що все добре роблять, — «пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує» (Діян 19,13). Бачили велику силу Господнього Імені, проте діяли не у згоді з апостолами, тож «злий дух озвався до них, кажучи: Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж хто такі? І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх — одних і других, — подужав так їх, що вони голі і поранені втекли» (Діян 19,15-16).

Щоб уберегти вірних, із якими сталося нещастя, від таких ось «синів Скеви», а «синів Скеви» — від них же самих, Церква постановила, що Чин вигнання диявола «може звершувати тільки екзорцист — священник, поставлений на це служіння з благословення єпископа» (Катехизм УГКЦ «Христос — наша Пасха», 522). Так само і з іншими надзвичайними дарами. «Судити, чи вони справжні і як ними послуговуватися, належить тим, хто в Церкві керує» (Догматична конституція про Церкву Другого Ватиканського Собору «Lumen Gentium», 12).

Хто вважає, що знає краще, як має бути, наражає себе та інших на небезпеку, бо не розуміє того, з чим має справу. Тим же, які справді прагнуть допомагати опанованим злими духами, італійський екзорцист о.Ґабріель Аморт радить молитися в цьому наміренні: «Будь-яка молитва — ефективна, якщо вона породжена вірою, покорою та любов’ю (тобто безкорислива) і не супроводжується якоюсь дивакуватою поведінкою». Якщо ж однієї з цих рис бракує, то ні молитва, ні певні дії не даватимуть плоду, бо це є певною ознакою того, що скеровані вони не до Бога.

Святий Йоан Ліствичник пише: «Багато спаслося без пророцтв і просвічень, без знаків і чудес, але без покори ніхто не ввійде до весільної кімнати, тому що покора — сторож цих дарів, і без неї вони поведуть легковажних людей до руїни… Жаль підносить тих, що впали, плач за гріхи стукає до дверей неба, а свята покора їх відчиняє».

«Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать» (1Пт 5,5).

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com zlib project Immediate Unity