У сфері близькості, яку маємо постійно відкривати і поглиблювати разом зі своїм подругом, є близькість, якою важко ділитися. Це близькість духовна. Чи стосунки з Богом мають бути лише для мене, чи навпаки — маю впустити туди чоловіка або дружину?
Жанна й Поль, одружені вже шістнадцять років, хотіли б піти далі у своїх подружніх стосунках. «Ми ділимося тим, що стосується важливих сфер нашого життя; але якщо йдеться про наше духовне життя, то, на наш подив, нам відбирає мову», — дещо розчаровано діляться вонисвоїм ставленням, яке для них самих залишається незрозумілим, хоча вони хочуть більшої близькості в цьому питанні.
Як і в багатьох християнських подружжях, кожен із них має особисті, міцні та живі стосунки з Богом. Вони хочуть, щоб ділення цією близькістю ще більше зміцнило їх в істині та укріпило в суті Таїнства, яке їх єднає, а також у взаємних подружніх стосунках. Така близькість, яка не може бути універсальним принципом, потребує, звісно, кількох умов.
Пригода віри, якою ми ділимося
Щоб людина розділила свою духовну близькість з іншим, стосунки мають бути стабільними, а пара повинна мати певні спільні цінності й позиції, такі як чесність у стосунках, взаємність, взаємодовіра і, звісно, прагнення спільно зростати у вірі.
Але можуть постати питання, які загальмують бажання здійснити цю пригоду (а це насправді пригода!): «Чи Бог не захоче від нас більше, ніж ми здатні дати? Чи я не соромитимуся розмовляти про свої сумніви та слабкості з моїм подругом? Чи я так не стану беззахисним?» Те, що ми можемо відкритися перед Богом зі своїми вадами та гріховністю, які стосуються кожного з нас особисто, залишається нашим секретом, і ми вважаємо за правильне зберегти їх лише для себе. Господь прийде до нашого серця, щоб намастити його своїм божественним бальзамом.
Але наш чоловік або дружина — це людина, з якою пов’язане наше життя. Аж до смерті — обіцяли ми в день нашого шлюбу. І ми можемо ділитися не лише темними сторонами нашого життя. На нашому духовному шляху, освяченому і збагаченому Божим словом, з’являються відкриття, радощі й надії, які ми переживаємо і які дозволяють нам зростати у вірі. Відкритися перед нашим подругом зі всім тим, чого вчить нас Бог, із Його присутністю в нашому житті — це як відкрити перед нашим коханим чи коханою ніжну квітку нашої душі.
Крім того, наш подруг — це не абихто! Це наш коханий, наша кохана, той, кого любимо. В небі ми не шукатимемо іншого. Духовне життя — це не життя для шизофреників! Якщо ми добре обдумали слова благословення, які священник промовив над нашим подружжям, то знаємо, що як чоловік і дружина завдяки Божій благодаті стали від того моменту «одне для одного таїнством присутності Христа».
А це означає, що найкращий спосіб, який є у нашому розпорядженні, щоб зустріти Христа, бути з Ним одним цілим, висловити і виразити нашу любов до Нього, — це інша людина. Те, що св.Йоан каже по любов Бога (1Йн 4,12), тим більше стосується християнських подружжів: один зі способів, даний їм, щоб любити Бога, якого не бачать, — це любити один одного взаємно. І тоді Божа любов буде в цьому подружжі досконалою (1Йн 4,17).