Серце Ісуса, чеснот усяких бездонна глибінь

Коментарі до закликів Літанії до Пресвятого Серця Ісуса

У червні особливим чином вшановуємо Пресвяте Серце Ісуса і молимося Літанію, яка складається з 33 закликів. Пропонуємо коментарі до кожного заклику цієї молитви, щоби вона стала ще глибшою та свідомішою.

Серце Ісуса, чеснот усяких бездонна глибінь

Хтось сказав, що сьогодні кожен може прославитись за п’ять хвилин. Іноді чого тільки люди не роблять, щоб потрапити на головну сторінку веб-сайтів, газет чи телевізійних програм!

Багато людей хочуть слави, вони глибоко цього хочуть! Навіть якщо не тієї глобальної, коли обличчя футболіста, співачки чи актриси впізнають у кожному куточку землі, то, можливо, хоч тієї маленької — серед сусідів. Щоби хтось помітив, похвалив, здивувався. Ми б хотіли побачити свої відображення в закоханих очах людей. Ось чому багато хто намагається жити цікаво, оригінально, розвивати різні здібності. Іноді прагнення слави та популярності є рушійною силою багатьох людських вчинків. Ба, Христос навіть докоряє деяким, кажучи, що вони можуть молитися, щоб показатися людям! Цікаво: що більше людство біжить за унікальністю, славою, роблячи щось таке, чого ніхто досі не зробив, — то більше люди стають подібними один до одного. Хоча є повна свобода щодо одягу, слухання музики чи навіть поглядів, — люди, віддані моді та прагненню до слави, стають все-таки однаковими. Хоча зростає байдужість, зростають і ревнощі. Люди не помічають своїх ближніх, а водночас ставляться до когось як до богів, як до ідеальних істот, яким слід поклонятися та наслідувати їх.

Порівняння себе з іншими не приносить спокою нашому серцю. Легко втратити з поля зору свої вади та гріхи й віддати своє серце ревнощам. У Старому Завіті це показує жахливий приклад двох братів. Сини перших батьків, Каїн та Авель, звершують жертвоприношення Богові. Однак гордість давить Каїна; він жертвує плоди своєї праці, але в своєму серці не думає про Бога. Його думки кружляють навколо благочестя Авеля. Каїн звинувачує в серці і Бога, і брата, бо він хотів би бути іншим — і не може. Він хотів би бути хорошим, але не може. І він обирає дуже легкий, хоч і трагічний шлях. Він слідує за спонуками свого серця, зіпсованого браком молитви та гординею. Весь Старий Завіт попереджає про наслідки такого піддавання себе пристрастям: вони провадять до кровопролиття, шкоди людям і ображання Бога. Ось чому Декалог, цей шлях справедливості й миру, шлях до повноцінного життя, який Бог дав людям, стоїть, немовби на фундаменті, на останніх заповідях, забороняючи пожадливість, із якої народжуються всі гріхи.

Багато зла починається саме з невпорядкованих бажань, показухи перед людьми, заради їхніх оплесків і любові в неправильному її розумінні. Ось чому своє служіння, яке Христос для нас здійснював три роки на дорогах Святої Землі, від Галілеї до Єрусалима, Він починає з відкинення цих спокус. Саме в пустелі демон спокушає задоволенням тих бажань, які мучать (і завжди мучили) людські серця. Його Божественне Серце — досконале, але Він допускає до себе спокуси, щоби перемогти їх для нас. Він, у кого як у Бога все є, погоджується на брак, нестачу. Він відчуває спрагу, слабкість, а також чує підказки возвеличитися, задовольняти свої амбіції, здобути людський подив, захоплення і контролювати людей за допомогою страху та бажання прибутку. Врешті, своєю божественною терпеливістю Він розкриває дивольську засідку; безпорадний демон нарешті проговорюється, яку ціну треба заплатити за «всі царства світу», які він пообіцяв Ісусові. «Впади ниць, поклонися мені!» — вимагає сатана від Христа. Наслідком возвеличування себе та пошуку величі й легкого щастя у задоволенні бажань є рабство, жорстоке рабство в лапах сатани. Ланцюг, який зв’язує серце людини, що підкоряється йому, — важкий, збудований із ланок страху, похоті, безсилля, внутрішньої порожнечі, гніву та всіх інших плодів гріха. Перед такою людиною відкривається пекло.

Христос, однак, не хоче смерті грішника; Він прийшов спасти нас. Він подає руку Петрові, який тоне в морі, так само як і кожному з нас. Він, лагідний і смиренний серцем, показує шлях: не гнатися за тим, що галасливе, шумне, звабливе, але йти за тим, що смиренне і тихе перед Богом. Це приносить справжнє щастя. Замість хотіти, щоб нам аплодували за те, що зовнішнє, — подбаймо, щоб Богу до вподоби було наше нутро. Будемо молитися кожного дня і прагнути робити добро. Коли це стане потребою нашого серця, ми досягнемо чесноти, і з Божою допомогою отримаємо краплю від цієї незмірної чесноти, яка була в Христі. Почнемо з того, що можна побачити в Його сходженні до нас, у Його бутті з нами в Євхаристії: зі смирення.

Або:

Свята Маргарита Марія Алакок часто говорила про Божественне Серце як про незвідану, незбагненну, бездонну глибінь, у яку нам потрібно зануритись і залишитися в ній — щоб ми більше не знаходили задоволення у справах цього світу, але черпали з океану святості приклади всіх чеснот.

Досконалість Ісуса незмірна, ми її в жодному разі не можемо до кінця уявити. Якби ми порівняли її з криницею настільки глибокою, що ніхто не може побачити її дно, — це було б також дуже невмілим порівнянням.

Пресвяте Серце Ісуса з моменту втілення Слова Божого було бездонною глибінню всіх чеснот. Христос був однаково святим у кожну мить свого життя. Святий Євангеліст Лука писав, що Ісус «зростав мудрістю, віком та благодаттю — в Бога і в людей» (Лк 2,52). Ці слова св.Луки треба розуміти так, що люди з роками, за різних обставин життя Ісуса, бачили дедалі більше й більше Його чеснот.

Ми кажемо, що Христос є бездонною глибінню всіх чеснот. Однак, розглядаючи деталі Його життя, ми виявляємо, що в Ісуса не було деяких чеснот, які ми бачимо у святих. Є чесноти, які закладають певну недосконалість, тому Ісус не міг їх мати. Наприклад, Він не мав чесноти віри, тому що ця чеснота спонукає нас прийняти як правду те, чого розум не може осягнути. Тим часом Ісус знав усю правду. Ісус не мав чесноти надії, тому що надія спонукає нас очікувати щастя, якого в нас іще немає. Христос знав правду про своє воскресіння та вознесіння. Також спасенні у Небі не мають чеснот віри й надії. Ісус не потребував чесноти покаяння, бо ніколи не грішив. Однак усі інші чесноти Він мав у найвищому ступені. Насамперед потрібно згадати чесноту побожності. Після цілого дня подорожі Христос зазвичай перебирався на якийсь пагорб і проводив час наодинці, молячись до Отця. Ісус заявляв, що Він виконуватиме тільки волю свого Отця і робитиме все, що подобається Отцю. Любов до Отця спонукала Його прийняти невимовні страждання, щоб винагороджувати за образи, заподіяні Отцю людьми. Життя Ісуса також було суцільним шерегом діл любові до людей.

Ісус мав чесноти розсудливості, цнотливості, смирення, відречення та всього іншого, що ми не в змозі перерахувати: нам би довелося процитувати тут ціле Євангеліє. Варто зазначити, що всі чесноти в Ньому супроводжувалися надзвичайною простотою, яка захоплювала учнів та заохочувала їх слідувати за Ним. Ісус ніколи не хотів дивувати людей своїми чеснотами. Він зі спокоєм приймав усі страждання, образи та насмішки від ворогів. Однак інших самозречень Він не шукав, крім довгого сорокаденного посту. Наш Спаситель терпляче переживав усі негаразди й незручності свого місіонерського життя, перебуваючи в постійних подорожах.

Фарисеї були розлючені тим, що Христос «їсть і п’є», на противагу до Йоана Хрестителя, який багато постив. Але Христос хотів бути зразком святості для всіх, не тільки для тих, хто здатний до надзвичайних зречень, — зразком досконалим, але можливим до наслідування.

Ісусе, наш великий Вчителю і прикладе усіх чеснот! Ти сказав: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт 5,48). Незважаючи на нашу слабкість, Ти заохочував нас прагнути до великих євангельських ідеалів. Просимо Тебе, додай нам сили, щоб ми не відмовлялися від слідування за ними, незважаючи на численні невдачі.