Засуджена Церквою ще в Середньовіччі практика торгівлі реліквіями зовсім не зникла. У ХХІ столітті люди купують чимало реліквій по інтернету — переважно з підтвердженнями їхньої «правдивості». Хоча це частенько фальшивки, а їхнє купування здоровим глуздом не пояснюється.
Чому так діється, попри «повзучу секуляризацію» світу і супровідні їй усілякі науки й теорії, почавши з Мартіна Лютера в XVIст. І до соціолога Макса Вебера з межі ХІХ-ХХ століть? Цій справі присвятив дві статті італійський журналіст Маттіа Феррарезі. «Коронавірус і Бог», а також «На продаж: волос Діви Марії» опублікувала «The New York Times».
В інтернеті можна знайти реліквії на будь-чий гаманець, пише автор. Наприклад, за майже 2000 доларів доступна «срібна патена з уміщеним на ній волосом Діви Марії». 16,5 тисячі доларів — це ціна «релікварію з найважливішими християнськими реліквіями», зокрема святих Йоана Хрестителя і Бенедикта. Є у продажу і «шматок дерева Святого Хреста з залишками крові Христової», одяг святих, піуски пап, речі, що належали містикам тощо. Зазвичай це супроводжується інформацією, що «з огляду на святість» предмета це продаж без права повернення.
Про те, що торгівля реліквіями процвітає, писала у лютому ц.р. італійська щоденна газета «La Stampa», посилаючись на ватиканські та поліцейські джерела. Згідно з другими, ця торгівля пов’язана зі зростанням кількості крадіжок по церквах — близько 300 щороку, й це число невпинно зростає.
Покупці переважно походять із т.зв. «голодних на реліквії» католицьких країн, таких як Філіппіни чи Бразилія. Але Массімо Інтровіньє, італійський соціолог із Центру досліджень нових релігій, стверджує, що стосується це явище «також і західних держав». Він додає: «У певному сенсі бачимо тут немовби повторення сучасним, цифровим способом старих добрих практик, що кореняться ще у Європі ХІІ століття».
2017 року Конгрегація у справах канонізацій видала декрет, який підтверджує чинну вже віддавна заборону на торгівлю реліквіями. Цей документ містить моральні вказівки для католиків; але — як зауважує Маттіа Феррарезі — поза Ватиканом не має юридичної сили, тому торгівля надалі розвивається.
Варто також підкреслити, що, окрім християнських реліквій, продаються також і святі предмети буддійського та індуїстського культів, так само походженням із пограбувань храмів цих релігій. Але, наприклад, у Тайланді буддійських монахів, які борються з викраденнями, останнім часом підтримує місцева влада, видаючи в цій справі все нові й більш суворі розпорядження.
Чому люди ХХІ століття хочуть мати реліквії? Це явище, нагадує Феррарезі, перебуває в суперечності з часто цитованими поглядами німецького соціолога й філософа Макса Вебера (1864-1920). Він іще століття тому проголошував, що «процеси раціоналізації та інтелектуалізації у світі незворотні, тому не є можливим, щоб люди повернулися до таких середньовічних практик, як куль святих та честь, віддана реліквіям». На такий «розчаклований» світ, на думку Вебера, «може чекати тільки секуляризація». Тим часом у 1950-х роках постала зворотна теорія, т.зв. десекуляризації. Її автор — австрійсько-американський соціолог Пітер Л. Бергер стверджує, що «сучасний світ так само “скажено” (furiously) релігійний, яким був завжди, тільки в інший спосіб».
Як пише італійський журналіст, теорій секуляризму та десекуляризму замало для опису цього явища, оскільки вони неспроможні водночас охопити і релігійні, й раціоналістичні прагнення людини. Феррарезі вважає, що тут потрібен ще один наратив, який він визначає як «приспані релігійні імпульси, що проявляються у вигляді зовнішньої діяльності частіше, ніж нам це здається». На підтримку цієї тези публіцист цитує монументальний твір канадського філософа Чарльза Тейлора «A Secular Age» (2017), де йдеться про перехід від організованої релігії до інших форм віри. Також Феррарезі посилається на дослідження знавця нових релігій, Джона Гордона Мелтона (2006), із яких випливає, що кожного року виникає по 40-50 нових вірувань.
На завершення своїх роздумів Маттіа Феррарезі стверджує, що люди, попри зісвіччення, відчувають потребу в трансцендентному, на яку шукають відповідей у різні, інколи вельми сумнівні способи. Приклад торгівлі реліквіями, однак, — особливо прикрий і образливий для католиків, — вважає італійський публіцист.
фінансово.
Щиро дякуємо!
