Носіння масок додалося до тем, які стали приводом до розділення думок у суспільстві. Однак те, чи вони насправді обмежують поширення коронавірусу, зовсім не мусить бути ключовою умовою їх надягання.
Могло би здаватися, що розвиток науки має гарантувати людству можливість перевіряти більшість отримуваної інформації. Ми щораз сильніше реагуємо на різноманітні фейки, що з’являються в публічному просторі, й щораз частіше запитуємо про джерело якоїсь інформації, можливість її перевірки, підтвердження в авторитетів. Це мав бути спосіб забезпечити об’єктивність і цілковите базування на фактах. Однак не все можна перевірити самотужки і є ситуації, в яких потрібно довіритися експертам. Проблема з’являється тоді, коли самі експерти займають різні позиції, а тема викликає різні сумніви.
Пандемія, що триває, — це хороший показник для цих можливостей перевірки. Складно не підійти до цієї теми з певною відстороненістю. З одного боку, ми ж таки маємо справу з хворобою, яка швидко поширюється, все нові люди нею заражаються і все ще багато людей від неї помирає, не кажучи вже про загрозу погіршення ситуації восени.
З другого боку, однак, статистика показує спад смертності або відсутність масових заражень у магазинах, по ресторанах і місцях відпочинку, де чимала кількість людей перебуває попри все. Складно також не брати до уваги ту частину інформації, що походить від знавців теми. Справді, певний час носити маски було велено тільки хворим, а потім уже всім, — але й надалі з’являються висловлювання фахівців, які виражають сумніви в результативності тих масок і вказують на шерег загроз, викликаних їх неправильним ношенням.
Як вирішувати?
Це саме той момент, коли «наткнулася коса на камінь», тобто коли перевірка та здійснення правильних рішень, базованих на об’єктивному погляді, стає ускладненою або й навіть неможливою. Отож чи в такій ситуації можна морально категоризувати носіння «намордників»? Чи можна однозначно висловитися на користь одного конкретного рішення? Чи взагалі вдасться підійти до цієї теми об’єктивно?
Можливо, що вартим призадуми рішенням буде розгляд наслідків конкретної поведінки. Якщо ви вирішуєте відмовитися від точного дотримання санітарних вимог і коронавірусу насправді немає або ж він незагрозливий, то це просто буде для вас незначне полегшення, і все. Однак якщо все навпаки — то ви ризикуєте заразитися самі, а що важливіше — заразити інших.
Коли ж ви, попри все, вирішуєте дотримуватися вказаних санітарних вимог, таких як дезинфікування рук чи носіння захисної маски при малонебезпечному вірусі, то мусите стерпіти трошки незручностей, але ризик достатньо невеликий. Однак якщо вірус заразливий і підхопити його — може бути тяжким у наслідках, то ви зменшуєте ризик інфікування інших і себе самого. Тож тут ідеться не про підстави для розрахунків результату, а про можливі наслідки різних підходів.
А в такому разі рішення стає простішим.
Я теж можу помилятися
Насправді таке міркування — це вихід від припущення, що завжди варто мати на увазі свою можливість помилятися. Замість того, щоб мати повну впевненість у своїй правоті й вирішувати будь-що на цій підставі, можна прийняти, що такої певності якраз нема, і в такому разі годиться-таки мати план безпеки (один із таких логічних випадків учені називають «парадоксом Паскаля»).
Що важливо: питання пандемії і санітарних норм — це тільки один із прикладів, але такий стиль мислення справджується в різних ситуаціях. Нам же трапляється, наприклад, неґречно обійтися з якоюсь людиною, а пізніше довідатися, що це хтось важливий. Тому для безпеки варто би було до кожної людини ставитися з повагою, щоб уникнути такої помилки. Бо легко усвідомити, що повна об’єктивність — неможлива, бо неможливо передбачити все, перевірити кожне повідомлення і знатися на всьому підряд.
Треба довіряти і виходити з припущень. Чи в такому разі не буде шансів на помилку? Здається, що ключовим є якраз подумати про свою здатність помилятися. І з цього випливає, що найрідше помиляється той, хто припускає, що може помилитися. Корисне вміння!
Переклад CREDO за: Давид Фелішек, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
