В мене лежав удома комп’ютер, який на довгі роки прижився в шафі. Поламався років 7 тому, й відтоді я подеколи на нього натикалася, витираючи пилюку. Теоретично, він же ще міг знадобитися, в якійсь аварійній ситуації…
Нещодавно я довідалася, що неприбуткова організація «Petits Detalls», яка діє в Уганді, збирає старі комп’ютери. Кіко Жермен, юнак, який 2014 року започаткував цю ініціативу, та його група повертають до життя старе комп’ютерне обладнання й використовують його для навчання у школі для сиріт, яку самі збудували.
Спало мені на думку віддати свій комп’ютер для цієї справи, тож я подалася до Media Markt у Леїді, де мешкаю (Іспанія). Натягнула маску, продезинфікувала руки і чекала в черзі. За якусь хвилину мене обслужив молодий чоловік, якого я зможу потім упізнати хіба що за голосом, бо він був у масці. Ну ще за очима в окулярах і чорним кучерявим волоссям.
Я запитала, скільки коштуватиме ремонт комп’ютера, а заодно усунення всіх моїх даних. Він відказав, що проста чистка коштує 8 євро, але якщо я хочу, щоб мої старі дані ніхто ніяк не відшукав, то для цього потрібно близько 10 годин, і ціна буде від 20 до 30 євро. Тож мені треба буде залишити лептоп у нього і прийти наступного дня.
Якусь мить я роздумувала, що краще віддати гроші, ніж потім непокоїтися, чи всі мої особисті файли видалено повністю. Під час розмови майстер зізнався: він був здивований, що йому принесли лептоп повністю невідомої йому марки — мій комп’ютер був такий старий, що його назви навіть не було в базі даних Media Markt. Я відповіла, що комп’ютер ще цілком може виявитися справним, і пояснила, що хочу його переказати для дітей в Африці.
Через два дні я знову заїхала туди й запитала, чи вдалося зробити те, про що просила. Той самий молодий чоловік відповів, що з якоїсь там причини це вимагає додаткової праці (я не розуміюся на комп’ютерах і не пам’ятаю, що він мені тоді сказав). Тож ми домовилися, що я почекаю на СМС із повідомленням, що можу прийти по свою річ.
Через день комп’ютер уже був готовий. Я пішла до магазину його забрати. Знову те саме: маска, дезінфектор, черга. І той самий працівник.
Хлопець підготував лептоп, вклав його в сумку, яку я принесла, і дав мені складений папірець-рахунок. «Усе готове», — сказав він. Я розгорнула папірець і побачила суму: 0,00.
Оскільки моя пам’ять — не найкраща у світі, я стала допитуватися, чи, може, я вже оплатила послугу, коли здавала комп’ютер. Він заперечливо хитнув головою. Підніс сумку з комп’ютером і сказав: «Нічого подібного». До мене дійшло, що він не хоче грошей за свою працю. Він зробив це, бо лептоп призначався для благодійної організації в Африці.
У мене щелепа відвисла. Я була захоплена зненацька цим «малим» жестом доброзичливості. Подякувала й запитала, як його звати. Почула: Альберт. Я й надалі могла бачити тільки його волосся й очі за окулярами.
Я зрозуміла, що цей працівник не хоче привертати увагу. Він радів, що може долучитися до допомоги дітям в Уганді.
Будьмо як Альберт. Зробімо так, щоби світ став хоч трошечки ліпшим!
Переклад CREDO за: Долорз Массот, Aleteia
Фото з сайту Petits Detalls
фінансово.
Щиро дякуємо!
