Сім років тому я познайомилася з хлопцем, і знала, що хочу бути з ним уже назавжди. Ми страшенно одне в одного закохалися. Я ніколи ні до кого не мала таких почуттів, він теж ні.
Ми обоє знали, що хочемо бути разом назавжди. Однак нас постійно розділяв якийсь мур, який час від часу проявлявся. Коли ми вже не давали собі ради з відмінностями, що нас ділять, — ми розставалися.
Зазвичай то мій хлопець здавався і не хотів мучити мене своїм способом життя, але не міг змінитися. Котрогось разу ми були в такому розпачі, що я вже насправді не мала жодної надії на спільне майбуття. (Не буду тут вдаватися в подробиці відмінностей, що нас ділили, і того, яка боротьба палала в наших душах, бо вийшла би задовга розповідь.)
То був період, коли я сильніше наблизилась бо Бога завдяки подрузі. Я часто молилася, а коли читала «Отче наш», то усвідомила, що слова «нехай буде воля Твоя, і на землі, як на небі» дають мені певне полегшення, і що я люблю їх вимовляти. Я зрозуміла, що Бог таки прекрасно знає, що робити, і допоможе мені. Я знала, що Він — досконалий і безпомильний. І хотіла, щоби збулась Його воля.
Я була готова відмовитися від того хлопця, якщо така Божа воля, — або боротися, якщо Бог так хоче. Я мала до Бога повну довіру, Він хоче для нас того, що найліпше. Я вже молилася не про те, щоб мені все вдалося з цим хлопцем, якого я так сильно кохала, а про те, щоби просто діялася Його воля (знаючи, що Бог може мати повністю несподівані плани щодо нас, не такі, які би нам могли в цей момент сподобатися). Я прагнула з повною довірою піти за Його волею і виконувати її. Перестала боятися про майбутнє. Віддала своє життя і життя свого хлопця в руки Ісуса.
І так сталося, що ми тепер подружжя і маємо двох чудових діточок. Я дякую Богові за те, що Він нами покерував і діяв у нашому житті, і допоміг нам залишити минуле позаду. Вочевидь, я би також дякувала Богові, якби ця історія мала інший фінал. Він знає, що для нас найкраще.
Найважливіше — віддаватися Його волі протягом усього життя.
Жанна