Під час Святої Меси є кілька «особливо відповідних» моментів, щоб пожертвувати Богу свої прохання.
На початку майже кожної Меси можна почути, що вона відправляється в певному намірі. Чи за померлих, про дар вічного життя, чи за живих — про Боже благословення та потрібні їм благодаті. Про що тут ідеться? Який сенс «замовляти» службу Божу в певному намірі? Чи означає це, що як Месу служать, наприклад, за Ковальського, то моя молитва в якійсь особистій справі під час Меси вже не буде вислухана?
Що означає «замовити Месу»
Це означає, що Церква — тобто спільнота, яка служить цю Євхаристію під керівництвом священника, — погоджується просити Бога, щоб Він обдарував духовними дарами, які випливають із цієї Євхаристії, конкретну людину або групу людей. Що це за дари?
Відповідь криється у відповіді на запитання: «Що таке Євхаристія?» Це явлення Жертви Ісуса, яку Він склав Отцю, віддаючи своє життя на хресті. В цій Єдиній Жертві Ісус досконало і повно з’єднався з Отцем.
Ми, відправляючи Євхаристію, долучаємося до цієї Жертви, стаємо її учасниками, її частиною: беремо в ній участь, а отже — єднаємося «через Христа, з Христом і в Христі» з Отцем. «Намір» означає, що, роблячи це, ми просимо Бога включити в цю єдність конкретну людину, щоб це єднання стало насамперед її участю. А єдність із Богом — це ніщо інше як спасіння.
Якщо, наприклад, ми просимо про здоров’я, про успішне складення іспитів, про благословення тощо, — то в такому сенсі, що вони мають служити справі спасіння конкретної людини, тобто її єдності з Богом назавжди.
Це найцінніше, що можна пожертвувати
Справді, це найбільше і найкраще, про що можна просити. Неможливо пожертвувати за когось щось більше за самого Христа. Наша участь — уважність, присутність, присвячений час, ревна молитва чи матеріальна пожертва, пов’язана із «замовленням» Меси, — висловлює нашу любов, яка в Євхаристії стає частиною досконалої та повної любові, що єднає Ісуса з Отцем.
Звичайне «замовлення» Божої служби (яке передбачає найповнішу в ній участь) — це щось найцінніше, навіть безцінне, що людина може дати іншій людині, живій або мертвій.
А що з «приватними намірами»?
Чи це означає, що Бог не вислухає моїх «приватних намірів», коли я молюся під час Меси? Спочатку — уточнення. Немає «приватних» намірів, бо Меса — це не моє сам-на-сам із Богом, а спільна справа Церкви.
І не тільки зібраної в конкретному місці, а всієї. Святу Месу, в якій ми беремо участь, відправляє разом із нами уся «Церква, розпорошена по всьому світу». На знак цього в кожній Святій Месі в Євхаристійній молитві згадуються імена Папи та місцевого єпископа, єдність якого з Папою є знаком єдності нашої спільноти з усією Вселенською Церквою.
Тому безпосередньо перед співом «Свят, Свят, Свят» перед освяченням Дарів ми згадуємо, що молимося разом з ангелами та святими. Крім того, на Месі ми молимося за весь світ і за всіх людей. Якщо уважно прислухаємося до Євхаристійної молитви, то почуємо в ній благання, скеровані до Бога: «щоб ця жертва принесла мир і спасіння усьому світу», щоб Він пам’ятав «про весь свій народ і про всіх, хто щиро Тебе шукає», а також прохання за всіх наших померлих братів і сестер і «тих, чию віру знаєш тільки Ти». Коротше кажучи, немає такої людини, за яку б Церква не молилася на Євхаристії.
Час і місце для наших особистих прохань
Як випливає з написаного, у Святій Месі є місце для ваших особистих намірів. Вони долучені до прохань усіє Церкви. І дуже добре приходити з особистими намірами на Євхаристію. Чому? Перш за все: якщо маємо такі особисті наміри — значить, любимо. А любов — моя слабка, недосконала людська любов — єднає мене з безкінечно люблячим Ісусом, який вічно жертвує себе Отцю.
По-друге — цей особистий намір «мотивує» найревніше, найсвідоміше брати участь у Євхаристії. А через цю участь я щораз більше єднаюся з Богом, який справді мене слухає і «бере до серця» й тих, кого я ношу в своєму людському серці.
Особливі моменти
Під час Меси є кілька таких «особливо доречних» моментів, щоби згадати і пожертвувати Богові свої прохання. Насамперед, на самому початку, коли священник оголошує спільноті, в яких намірах правиться ця Свята Меса.
Пам’ятайте, що цей намір не «конкурує» з нашим особистим наміром. Навпаки: що сумлінніше ми долучаємося до спільної молитви, то більше любимо, тобто що більше те, що у нас на серці, стає Ісусовим, — то більше Він може віддати це Отцю. Ще один відповідний момент — це «жертвування», тобто коли на вівтар приносять хліб і вино, а священник тихо представляє їх Богу, просячи, щоб вони незабаром стали «духовною їжею та напоєм».
У цей час зазвичай збирають так звану «тацю». Не варто нехтувати цим моментом. Ваша матеріальна пожертва грошима, які, зрештою, справді необхідні для життя, дуже буквально виражає вашу духовну жертву. При цьому не варто думати магічно: «що більше я дам, то ймовірніше буду вислуханий». Пригадується євангельська історія про бідну вдову, якою захоплювався Ісус (Мк 12,43). Бог знає наші можливості й знає, що для кожного означає насправді «дати багато».
Найважливіший момент і «Божественний Заручник»
Найважливіший момент — коли ми приймаємо Ісуса в Святому Причасті. Він зі мною, в мені, в моєму серці. Моє серце — усі його справи і турботи — стають Його. Можна сміливо сказати Отцю: «В мені Твій Син. Хочу Його тобі віддати, пожертвувати. А разом із Ним і себе самого, тобто також усе й усіх, хто важливий для мене. Все або нічого, Боже!»
Цей святий «шантаж» спрацьовує завжди, якщо мною керує любов до Бога і людей. Бо любов — це насамперед Святий Дух, який діє в моєму серці та заступається за мене в молитвах, яких я не в змозі виразити словами. Це мить, коли ми найповніше — тут, на землі, — беремо участь у житті Пресвятої Трійці. Я з Богом, я в Бозі. Я занурений у Нього, Все моє стає Його. Усе і всі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
