Раньєро Канталамесса, священник-капуцин, який був Папським проповідником при трьох останніх Папах, буде проголошений кардиналом під час консисторії, що відбудеться 28 листопада 2020р.
З огляду на вік, він не матиме права голосу на наступному конклаві, тому титул кардинала для нього є почесним, як подяка на його вірне багаторічне служіння Церкві. Незважаючи на те, що, згідно з традицією, майбутній кардинал має спершу отримати єпископські свячення, Канталамесса попросив Папу про дозвіл залишитися «простим священником».
Про причини такого рішення та свої подальші плани о.Раньєро розповів в інтерв’ю, яке дав Catholic News Agency з цього приводу.
— Чи правда, що Ви попросили не висвячувати Вас у сан єпископа, перш ніж стати кардиналом під час майбутньої консисторії? Чому Ви попросили Святішого Отця про це? Чи є подібні прецеденти?
— Так, я попросив Святішого Отця про звільнення від єпископського сану, передбаченого канонічним правом для тих, кого обрано кардиналом. Це має дві причини. По-перше, єпископство позначає відповідальність особи за пастирську опіку певної частини Христової пастви. У моєму випадку такої пастирської відповідальності немає, тому сан єпископа був би саном без відповідного йому служіння. По-друге, я хочу залишитися монахом-капуцином, як за звичками, так і за способом життя, а єпископське свячення поставило б мене за межами мого ордену.
Моєму рішенню вже передували подібні прецеденти. Кілька священників, старших за 80 років, яких призначали почесними кардиналами, як і мене, просили та отримали звільнення від єпископських свячень — гадаю, з тих самих причин.
— На Вашу думку, чи титул кардинала змінить щось у Вашому житті? Як Ви збираєтеся жити після отримання такої почесної посади?
— Я вірю, що бажання Святішого Отця — як і моє — це щоб я продовжував свою діяльність як францисканець і проповідник. Єдиним моїм служінням Церкві було проголошення Слова Божого, тому я вважаю, що моє призначення кардиналом є визнанням життєво важливого значення Слова для Церкви, а не визнанням моєї особистості. Поки Господь даватиме мені змогу, я служитиму проповідником Папського дому, бо це єдине, що від мене вимагається, навіть як від кардинала.
— Чи змінився Ваш підхід або стиль проповіді за роки служіння на посаді Папського проповідника?
— Мене на цю посаду 1980 року призначив Йоан Павло ІІ, і протягом 25 років він був слухачем моїх проповідей щоп’ятниці вранці під час Адвенту та Великого Посту. Бенедикт XVI повторно затвердив мене на цій посаді 2005 року, а Папа Франциск зробив те саме 2013 року. Я вважаю, що в цьому разі ролі міняються місцями: то Папа проголошує проповідь і мені, і всій Церкві, коли, попри його величезну купу зобов’язань, знаходить час піти і послухати простого священника Церкви.
Моє служіння дозволило зрозуміти з перших вуст характеристику Слова Божого, яку часто підкреслювали Отці Церкви: його невичерпність, тобто здатність завжди давати нові відповіді на запитання, що виникають відповідно до історичного та соціального контексту, в якому воно читається.
Звісно, мій стиль проповіді та підхід до Слова Божого змінився. Григорій Великий казав, що Писання зростає разом із тим, хто його читає. Зростаючи з роками, ви просуваєтесь і в розумінні Слова, дедалі більше наближаючись до істин, які насправді мають значення і які змінюють ваше життя.
Єдине, що залишається необхідним у будь-якій формі християнської проповіді, — це Святий Дух! Без Нього все залишається «добірною мовою або мудрістю» (1Кор 2,1). Таким чином, мета кожного проповідника — розвивати велику відкритість Духові. Тільки так ми можемо уникнути людських обґрунтувань, які завжди намагаються використовувати Слово Боже для особистих чи колективних цілей. Це було би «фальшуванням» Слова Божого (2Кор 2,17).
— Що б Ви порадили священникам та іншим католицьким проповідникам? Які основні цінності та елементи необхідні для доброї проповіді?
— Є поради, які я часто даю тим, чий обов’язок — проголошувати Боже Слово, навіть якщо я сам не завжди здатен їх дотримуватися. Я кажу, що є два способи підготувати проповідь. Ви можете сісти, вибрати тему, виходячи зі свого досвіду та знань; тоді, щойно текст буде готовий, встаньте навколішки і попросіть Бога, щоби Він влив у ваші слова свою благодать. Це добре; але це не пророчий метод. Щоби він був пророчим, потрібно зробити зворотне: спершу станьте навколішки і запитайте Бога, яким словом Він хоче звучати для свого народу. Адже Бог має своє Слово на будь-який випадок, і Він відкриє його своєму служителеві, який смиренно і наполегливо просить його про це.
На початку це буде лише невеликий порух серця, світло, яке спалахує в думках, слово Святого Письма, яке привертає увагу і проливає світло на ситуацію. Це лише маленьке зерно — але воно містить те, що людям потрібно почути в той момент. Після цього можна сісти за стіл, розгорнути книжки, подивитися нотатки, зібрати і впорядкувати думки, порадитися з Отцями Церкви, вчителями, іноді поетами; але тепер уже не Слово Боже служитиме вашій культурі, а ваша культура — Слову Божому. Тільки так Слово виявляє свою внутрішню силу і стає тим «обосічним мечем», про який говорить Святе Письмо (Євр 4,12).
Фото: о. Раньєро Канталамесса на літургії Страстей Господніх у базиліці св.Петра у Велику П’ятницю 30 березня 2018р. Автор: Даніель Ібаньєс/CNA
фінансово.
Щиро дякуємо!
