CREDO пропонує вашій увазі сценарій різдвяної вистави.
Дійові особи:
1. Йоханан – пастух
2. Наомі – племінниця Йоханана
3. Йосеф – чоловік Міріам
4. Міріам – Богородиця з немовлям Ісусом на руках
5. Зехар’я – старий дід, пастух, співпрацівник Йоханана
6. Барух – друг Йоханана, говорить зі смішним єврейсько-одеським акцентом
7. Яффа – дружина власника господи, де народився Христос
8. Сара – донька Яффи
9. Ірод Великий – жорстокий тиран, цар Юдеї
10. Єгуда – головний вбивця, кілер зі спецслужб Ірода Великого
11. Ханна – людина Ірода Великого, перекладачка трьох магів, шпигунка
12. 1 Убивця (помічник Єгуди із закритим обличчям)
13. 2 Убивця (помічник Єгуди із закритим обличчям)
14. Слуга трьох магів (епізод).
А також: челядь Ірода, голос оповідача.
Діється в Юдеї приблизно 2000 років тому.
ДІЯ 1
Завіса закрита. Грає єврейська музика.
Голос Оповідача. Пастухи ізраїльські… То були тверді й войовничі люди… Невчені, «сини землі», простодушні. Більшість Ізраїля вважала їх злодіями, людьми нестримними, неотесами, швидкими до колотнечі та бійки. Таке враження коренилося у способі їхнього життя. Живучи серед диких гір, у постійних сутичках з гієнами, шакалами й вовками, з крадіями худоби, вони виробили в собі твердість характеру та не дуже лагідну вдачу, войовничість, задерикуватість і надмірне почуття свободи. Люди боялися їх і обходили стороною. Тому деякі мудреці твердили, що пастушество – то фах злочинний; вони радили благородним мужам, щоб у судах не покладатися на їхні свідчення, бо вони завжди розходяться з правдою, а ще — не купувати у чабанів вовну й молоко, бо хтозна, чи вони не крадені. Неначе вигнанці, пастухи жили в диких пустелях просто неба, вміли хіба що воювати і доглядати вівці. Саме цим суворим людям, у дикій юдейській пустелі на південь від Єрусалима ангел об’явив, що народився Той, хто мав спасти Ізраїль. Той, якого всі називали «Обранець, Помазаник, Спаситель».
Завіса відкривається. Юдейська пустеля. Обличчями до глядачів стоять Йоханан із Наомі. Вони все ще дивляться вгору, де був ангел, що об’явив їм радісну новину. Вражені, вони певний час стоять мовчки.
ЯВА 1
Йоханан і Наомі
Йоханан. Наомі, час настав! Час справедливості, час відради нашого народу і нашої стражденної сім’ї. Я так довго чекав на це… Тепер сам Господь помститься за все горе й лихо, якого ми зазнали. Збирайся, нам час іти.
Наомі. Куди ми підемо? Навіщо?
Йоханан. Хіба ти не чула? Народився той, який звільнить наш народ від тиранії Ірода і Рима. Тепер цей злочинець поплатиться за все, що ми від нього витерпіли.
Наомі. І що з того? Що мені з того? Припустимо, Ірод поплатиться за все, але я, так само, як і ти, і далі гнитиму в цій клятій пустелі!
Йоханан. Наомі, зрозумій, що Бог дав нам золоте правило справедливості: “око за око і зуб за зуб”. Він довів нам, що сам виконує цей святий закон. Ірод має померти, бо народився той, хто очолить наш народ у боротьбі. Гряде війна, і ми не будемо ховатися по кутках.
Наомі. Через оцей твій принцип «око за око», дядечку, я тепер живу як прокажена – в диких пустелях серед вовків і смердючої худоби.
Йоханан (йому боляче чути ці слова). Не богохульствуй, Наомі. Закон «око за око» дав нам сам Господь. І хоч би хто що казав, а в праці пастуха немає нічого ганебного. Цар Давид також був пастухом. І спаситель, який щойно народився, має бути з його роду, з роду Давида, великого пастиря, що став пастухом… пастирем! усього Ізраїля.
Наомі. Скажи мені, нащо цьому великому пастуху, який має скинути владу самого Рима, старий каліка-вигнанець і його племінниця-жебрачка? Нікуди я не піду. Ти забув, як останнього разу діти кричали нам услід: «Злодії! Злодії»?! Усі нас зневажають. Усі нас ненавидять. Якщо мені судилося лягти кістками в цій пустелі, хай краще я не чутиму при цьому насмішок. Опам’ятайся, дядьку, ми нікому не потрібні.
Йоханан. Наомі, але ангел чомусь об’явився саме нам? От бачиш: навіть ангели не нехтують нами. І якщо він звістив нам цю новину, то не просто так. Не знаю навіщо, але ми потрібні там.
Наомі. А я не хочу бути там, розумієш? Мені не потрібна жодна війна, я не буду воювати. Я дівчина, чуєш? Мало тобі того, що я живу в пустелі як злодюжка, що я убога і самотня, неначе стара вдова. В мене немає подружок, жіночого вбрання, жодної прикраси, немає нічого. В мене не було дитинства і немає майбутнього. Ніхто не візьме мене заміж – кому потрібна племінниця вигнанця і вбивці? Тобі цього замало? Ти хочеш потягнути мене ще на якусь війну, щоб я там померла? Може, тоді тобі стане легше, так?
Йоханан. Не кажи так, Наомі. Ти знаєш, не моя провина в тому, що твоїх батьків убили. Тоді я нічого не міг вдіяти, але згодом мусив помститися, тож і зробив це.
Наомі. І через те, що ти колись поквитався, ми тепер самі боїмося помсти, і переховуємось тут, у цій пустелі. Ми справжні злочинці. Мені від твоєї помсти тільки гірше стало. Ти мені цим все життя зіпсував.
Йоханан. Я врятував тебе, Наомі, хіба ти забула? Якби я не прийшов за тобою, ти б ще малою дівчинкою померла з голоду на купі сміття. Мені боляче чути твої слова.
Наомі. Краще б я тоді померла там, ніж усе життя скніти тут!
Йоханан. Зрозумій, Наомі. Народився той, хто змінить твоє життя. Хто змінить становище всього нашого люду. Задля цього нам варто битися. Піти туди – це насамперед твій шанс. Я роблю це заради тебе.
Наомі. Заради мене ти втягуєш мене у війну? Та й коли вона почнеться, ця війна? Коли той спаситель доросте, аби підняти повстання, я вже посивію! Мені не потрібна жодна боротьба. Я хочу нормального життя, жіночого щастя, розумієш? Хочу жити в домі, а не в наметі, хочу гуляти містом серед людей, а не пустелею серед мертвих скель і диких гієн! Хочу чоловіка, хочу дітей, хочу, щоб мене поважали! І я хочу цього зараз!
Йоханан. Наомі, ти ще цього не розумієш. Є речі, важливіші над усе. Сам Бог покликав нас, і ми не можемо просто сидіти тут і робити вигляд, ніби ми не чули заклику ангела. Збирай речі, ми вирушаємо негайно.
Наомі йде, невдоволена.
ЯВА 2
Йоханан та Зехар’я
Зехар’я (підходить до Йоханана). Збираєшся в дорогу, кхм… так?
Йоханан. Так. Ти ж сам усе чув і бачив. Не можу стояти осторонь.
Зехар’я. Йоханане, мені здається, що Наомі має рацію, кхм…так. Наше місце в пустелі. Тут ти можеш знайти все, чого насправді шукаєш.
Йоханан. Як ти можеш так говорити, Зехар’є? Я все це роблю якраз для Наомі. Вона докоряє мені, що це через мене вона «гниє» в цій пустелі. Мені боляче дивитися, як вона страждає. Я не знаю, чим ми можемо прислужитися новому цареві, який щойно народився; не знаю, що на нас там чекає; але це єдиний шанс вирвати її звідси.
Зехар’я. Не обманюй себе. Тебе спонукає тільки одне прагнення. Ти бажаєш смерті Ірода і все, кхм… так.
Йоханан. Так, присягаюся, – це істинна правда! Наомі каже, що це через мене вона опинилася тут, але вона не розуміє, що винен цей ідумеянин, цей клятий тиран! Все те зло, якого зазнала моя родина, – це несправедливість! Страждання Наомі – несправедливе! А Ягве – Бог справедливості. Тільки Його закон «око за око» здатний підтримувати справжній лад на цій землі. Я помстився вбивці свого брата, але не зміг помститися Іродові. Я не довів цю помсту до кінця, не зробив найголовнішого: зробити свою племінницю щасливою! Тепер у мене є шанс сплатити обидва борги. Крім мене, в неї нікого не лишилося.
Зехар’я. Одне вбивство вже зробило її нещасною. Гадаєш, друге її ощасливить?
Йоханан. Влада Ірода має бути повалена. Народився той, хто це зробить. Помазаник, месія. Це шанс зробити щасливою не тільки Наомі, але й весь народ, увесь Ізраїль!
Зехар’я. Не Ірод, а тим більше не імператор Рима загнали вас у цю пустелю. Ви з Наомі животієте тут разом, кхм… так. Так. І животієте не тому, що пустеля довкруг вас, а тому, що вона всередині вас.
Йоханан. Якби не влада триклятого Рима, люди би ставилися до пастухів інакше, а Наомі би так не страждала. Зехар’є, ти хоч і старий та мудрий, але обмежений. Все життя ти сидів тут, у цій пустелі, і не розумієш, що є ще світ поза нею. Боротися треба не тільки за своє серце, а за всіх людей, за весь народ. А цей народ страждає від ярма, яке накинув на його шию Рим. І не в тому річ, що треба звільнити наш люд від страждань. Зло має бути покаране. Якщо не віддавати оком за око, це стане капітуляцією перед злом. Якщо не боротися з ним, воно помножиться і стане сильнішим.
Зехар’я. Справжня свобода – це не визволення від Ірода і Рима, кхм… так. Свободу не знайти ні в пустелі, ні в Єрусалимі. Свобода не в Храмі Господньому, свобода не в тому, що новий цар із роду Давида сяде на престолі та відновить монархію. Справжніми рабами стають із глибокого переконання, кхм… Вільними стають так само.
Йоханан. Ти дивуєш мене, Зехар’є. Не хочеш звільнення нашого народу – можеш сидіти тут. А я мушу йти.
Зехар’я. Я буду молитися, кхм… Буду молитися, щоб цей шлях привів тебе до того, чого ти потребуєш насправді.
Йоханан. Щасти й тобі, Зехар’є. (Гукає) Наомі! Ти вже зібрала речі?
Йоханан йде зі сцени. Залишається Зехар’я, він дивиться услід Йоханану. Завіса.
ЯВА 3
Ірод, Єгуда, Ханна, челядь Ірода.
Палац Ірода. Біля трону стоїть цар Ірод. Обабіч нього стоять Єгуда і Ханна. На задньому плані снують поодинокі слуги Ірода. Одна зі служниць обмахує царя опахалом.
Ірод (прощається з трьома магами, яких не видно на сцені, вони покидають палац). Прямої й гладенької дороги вам, премудрі Каспере, Мельхіоре й Бальтазаре! Пам’ятайте про покірне прохання скромного Ірода і вертайтеся чимшвидше!
Сідає на трон.
Ірод. Єгудо, чорт тебе забирай, скажи мені, чому про підготовку повстання знають усі, крім мене? Чим, до біса, займається ваша служба?! Про бунт знають навіть якісь тупоголові звіздогляди з Вавилону, а ви доповідаєте мені, що в Юдеї все спокійно. За це вас усіх треба перевішати на хрестах, щоб вам пір’я у роті поросло, покидьки!
Єгуда. Мій пане, ви знаєте, що я простий солдат. Якби службою розвідки керував я, то ці, як ваша високість зволила влучно висловитись, «звіздогляди», приїхали б уже на похорон. Та зараз моя справа проста – я лише виконую накази. І визнайте: виконую їх бездоганно.
Ірод. Знаю, знаю, хитрий лисе. Ти давно вже мрієш про цю посаду. Влади тобі закортіло, трясця твоїй матері? Доведи мені, що саме ти гідний очолити службу. Влаштуй (передражнює), «як ти зволив влучно висловитись», похорон. Якщо зробиш це швидко – посада твоя.
Єгуда. Буде зроблено, ваше високосте!
Ірод. Ханно!
Ханна підходить, стає навколішки перед царем, цілує його руку.
Ханна. Слухаю вас, мій пане.
Ірод. Ханно, підеш із цими вавилонськими дурнями. Будеш їхньою провідницею. Єгуда з друзями таємно слідуватиме за вами. Коли ці маги знайдуть свіжонародженого бунтарика, якого вважають помазаником, покажеш Єгуді, де він.
Ханна. Так, ваша високосте!
Ірод (до Єгуди). Тільки дочекайся, поки маги підуть звідти. Зрозумійте своїми курячими мізками, нам не потрібен міжнародний скандал. Це ж політика.
Єгуда. Вони нічого не знатимуть, ваша величносте.
Ханна тричі голосно цілує руку Ірода, не встаючи з колін. Трясе своїм гаманцем.
Ірод (гладить Ханну по голові). Собачка вислужує кісточку? Ханно, моя найкраща шпигунко! Всюди буває, все бачить, на всіх доносить. (Пестить її). Ти мої очі й вуха, тільки на тебе я можу покластися. Не підведи мене – і твій гаманець збільшиться втричі від золота. Ти ж цього хочеш? Зробиш свою справу – і грошей у тебе буде стільки, що будь-хто візьме тебе заміж, і навіть не помітить, яка бридка в тебе пика (регоче).
Ханна. Я все зроблю, мій пане!
Ірод. А тепер до роботи, хай вам чорт! Щезніть, мисколизи, від вас нудить.
Єгуда. Слухаюсь, ваше високосте!
Єгуда з Ханною кланяються і виходять.
Завіса.
ДІЯ 2
Віфлеєм. Сарай, у якому народився Христос. Усюди розкидане сіно. Спеленутий Ісус лежить у яслах. Біля нього сидять Йосеф і Міріам, яка гладить дитину, поправляє пелюшки.
ЯВА 1
Йосеф і Марія
Йосеф. Вибач мені, Міріам.
Міріам. Йосефе, перестань. У нас є Він (гладить Ісуса). Чого ще можна бажати?
Йосеф. Я досі не розумію, чому Господь обрав мене. Я лише бідний столяр. Інколи мені здається, що я взагалі ні до чого не придатний. Не я повинен був опікуватися Сином Божим. Я навіть гідного народження не зміг влаштувати… Яка з мене користь?
Міріам. Господь не залишає нас. Хто б міг подумати? Золото, ладан і дорогоцінна ароматна олія… Справжнє царське вшанування. Ти ж із царського роду, ти син Давида!
Йосеф. Оцей сарай – озирнися навколо, – ось який я цар. Царські палати!
Міріам. Твоє серце для мене значить більше.
Йосеф. Дякую, Міріам. Але все це не гідне Сина Божого.
Міріам. Навіть єрусалимський храм не може вмістити Бога. Не людина будує дім для Господа, це Він є нашим домом.
Йосеф обіймає Міріам, вони з любов’ю дивляться на Ісуса.
ЯВА 2
Йосеф, Міріам та Ханна.
Ханна (входить до сараю). Ось я роздобула ковдри. На вулиці холоднішає.
Міріам. Дякую, Ханно!
Йосеф. Ви так багато зробили для нас. Хай вам Бог віддячить за вашу доброту.
Ханна. Пусте. Ця дитина достойна вшанування всього Ізраїлю. Цей маленький хлопчик – майбутнє нашого народу.
Міріам. Та першими до нас прийшли не ізраїльтяни, а вавилонські мудреці. Це ж ви привели їх сюди. Скажи‑но, як ви нас знайшли?
Ханна. Це не я. Маги відшукали дорогу самі. Вони казали, що небо – найкраща мапа земного світу. Казали, на небі був знак, якась зірка, що означала народження нового царя в Ізраїлі. Вона ж і привела їх сюди. Мудреці навіть показували мені ту зірку, але я нічого там не розгледіла.
Міріам. Яке диво! Бог оточує нас знаками своєї присутності, Йосефе!
Йосеф. Як соромно, що ми не можемо віддячити мудрецям гостинністю. Хлів – не найкраще місце. Де вони зараз?
Ханна. Маги вже збираються назад. (Підкидає рукою гаманець, який висить у неї на поясі, монети в гаманці дзвенять) Мені треба йти з ними. Поки я ще тут, скажіть, чим я ще можу вам допомогти?
Міріам обіймає Ханну.
Міріам. Дякую, Ханно. Ви вже й так дуже багато зробила для нас. Хай Вам Господь віддячить за все.
ЯВА 3
Йосеф, Міріам, Ханна, Йоханан і Наомі.
Йоханан (входить до сараю з Наомі). Нехай буде благословенний Елохім, святий Бог Ізраїлю, і нехай помножиться Його благословення над вами і над домом вашим!
Йосеф. Мир вам, добрі люди!
Йоханан. Мене звати Йоханан, це моя небога Наомі. Ми пастухи.
Наомі ніяковіє від сорому й зітхає. На мить западає тривожна тиша.
Йосеф. Проходьте, ми раді вам, добрі люди! Пробачте, що не можемо прийняти вас у домі. Віфлеєм переповнений людьми, для нас залишився тільки цей сарай. Ми не місцеві. Мене звати Йосеф, це моя дружина Міріам. А оцю добру жінку звати Ханна, вона допомагає нам.
Міріам і Ханна кланяються.
Йоханан. А як звати хлопця? Це ж хлопець?
Йосеф. Так, це мій син. Його звати Єшуа.
Ханна. Ви теж прийшли до нього?
Йоханан. Сподіваюсь, що так.
Ханна. Тоді ви знаєте, хто він!
Йоханан (до Йосефа). Ви з роду Давида, чи не так?
Йосеф киває головою.
Йоханан. Тоді я знаю. Знаю напевно. Я чекав на його народження все своє життя. Наомі, підійди‑но, ми маємо віддати честь новому цареві. Його батько з царського роду. Він відновить монархію Давида.
Наомі підходить, Йоханан падає навколішки, Наомі опускається слідом за ним. Вони кланяються до землі. Йоханан підносить руки вгору.
Йоханан. Хай буде благословенне святе ім’я всевишнього Бога Якова, який послав нам спасіння! За Його незмінною справедливістю, за премудрим словом і святим велінням нам народився той, хто звільнить Ізраїль від ярма чужорідного язичника, проклятого Ірода, нехай ім’я його не згадується повіки! Господи, всемогутній наш Боже! Оберігай твого помазаника, нехай він поведе народ Твій у боротьбу за свою свободу! А ми всі станемо за ним як один чоловік.
Йоханан і Наомі кланяються доземно ще раз. Опісля вони підводяться.
Йоханан. А від нас прийміть ці скромні дари.
Наомі (розгортає тканину). Тут овечий сир і ковдра з вовни. Це з наших овець, воно не крадене.
Йосеф. Дякую вам.
Міріам. Сам Господь послав вас сюди!
Віддавши дарунки, Наомі бере оберемок сіна, стелить на підлогу, сідає на нього й починає шити. Видно, що її тут ніщо не цікавить.
Ханна. А й справді, як ви дізналися про народження нового царя?
Йоханан. Присягаюся храмом єрусалимським, я на власні очі бачив, як ангел Господній зійшов із небес і звістив нам цю новину. Ми з Наомі бачили його, як бачимо тепер вас.
Міріам. Знову диво! Йосефе, ти чуєш, як піклується про нас Господь?
Ханна. Ангел з неба? Його тільки ви з Наомі бачили чи ще хтось? Кому ще відомо про нового царя?
Йоханан. Його бачили тільки ми. Якщо не брати до уваги старого хворого дідугана, який не дуже цим перейнявся і воліє скніти в пустелі. Але ти маєш рацію, Ханно. Зараз не можна трубити про це всім і кожному. Якщо дізнається Ірод – ви першими будете в небезпеці. До речі, хто ці всі люди назовні?
Міріам. Це мудреці з Вавилону та їхня челядь. Вони також прийшли вшанувати Єшуа і принесли йому царські дарунки – золото, смирну і ладан. Ханна привела їх сюди.
Ханна. Так, їм про нашого спасителя сповістила якась зірка на небі. Вони йшли сюди від самого Вавилону, йшли, як вони казали, просто за цією зорею, і ні разу не збилися з дороги! Вона привела їх прямісінько до цієї господи. Йосефе, це добре, що наш цар народився саме тут. Ірод, хай поб’є його грім небесний, ніколи не шукатиме його в такому місці. Господь дбає про вашу безпеку. (Ханна знову підкидає гаманець на поясі).
Йоханан. Можливо. Але мене все одно бентежать ці мудреці. Хіба Ірод не знає про їхній візит?
Ханна. Не думаю. Ми прийшли зовсім недавно і маги вже збираються йти назад. До речі, мені теж уже час прощатися. Вони найняли мене за перекладача, оскільки ніхто з них не знав нашої мови. Я йшла з ними від самої Равви. Не думаю, що шпигуни Ірода приглядаються до кожного іноземного купця чи вавилонського звіздаря, що снує по Юдеї. Тим паче, з цим переписом населення тут повний безлад.
Йоханан. Не подобається мені це… Стільки челяді, мудреці не схожі на простих людей – це все дуже нагадує офіційний візит. Вони, мабуть, мусили попередити царя про свій прихід, хіба ні?
У тривожному передчутті западає тиша. Ханна не знає, що сказати.
ЯВА 4
Йосеф, Міріам, Ханна, Йоханан, Наомі і слуга трьох магів.
Слуга трьох магів (виставляє лише голову з-за куліс). Ґанна, валхви са всємі слуґамі уже паєхалі. Прасілі сказать, чтоби[1] ти больше нє саправаждала іх. Пєрєдай Іраду прівєт! (Зникає, проте чути як він регоче, йдучи геть).
Йосеф. Що він сказав?
Ханна. Це по-халдейськи. Каже, всі вже від’їхали і дуже турбуються, що мене немає з ними. Тож мені час поспішати. Нехай Бог Ізраїлю стереже вас від усіляких небезпек! Мир вам! (Хутко забирається зі сцени).
Міріам. І вам шалом, Ханно!
Йосеф. Дякуємо вам за все!
ЯВА 5
Йосеф, Міріам, Йоханан, Наомі
Міріам. Яка добра жінка!
Йосеф. Так, вона приклад людської доброти. І вірна дочка нашого народу.
Міріам. Хай Господь благословить її.
Йоханан. Ви давно її знаєте?
Міріам. Ні, вона прийшла з цими вавилонськими магами.
Йоханан. Що вона вам сказала про себе, хто вона?
Міріам. Сказала, що вона донька одного збіднілого торговця родом з Тиверіади. Чому ви питаєте?
Йоханан. Мені здається, вона не та, за кого себе видає. А ми стільки всього наговорили… Який жах! Наомі!
Наомі (дуже невдоволена). І що цього разу?
Йоханан. Наомі, підводься, збирай речі, хутко. Йосефе, ви збирайтеся також. Нам треба йти звідси, негайно. Потрібно врятувати нового царя. Можливо, я помиляюся. Але якщо ні – тоді нас чекає біда.
Йосеф. Чому? Що сталося?
Йоханан. Йосефе, можливо, дитина в небезпеці. Ми всі в небезпеці.
Міріам. Але чому? Все ж було гаразд!
Йоханан. Ханно, тепер я впевнений – вона брехала нам. Вона сказала, що йшла з мудрецями до Віфлеєму аж від Равви, а тим часом взуття у неї новісіньке, зовсім не стоптане. І це не дешеве взуття. Кажете, вона з Тиверіади? Де Равва, а де Тиверіада? Як її туди занесло? А гаманець, яким вона весь час трясла? Ви бачили коли-небудь у доньки збіднілого купця стільки грошей?
Йосеф. Вона могла не йти пішки, а їхати на віслюку.
Йоханан. Мудреці приїхали на трьох верблюдах. Віслюк був під зав’язку нав’ючений їхнім мотлохом. Більше худоби в них не було, усі слуги мусили йти пішки. Вона бреше. Міріам, благаю тебе, бери дитину, нам уже час іти.
Міріам. Йосефе, що нам робити?
Йосеф (хвилю міркує). Ми підемо за Йохананом. Ми не місцеві й нікого тут не знаємо. Я не солдат і не зможу захистити Єшуа. Здається, цей чоловік знає, що робить.
Йоханан. Ви розрахувалися вже з власником господи?
Йосеф. Ще ні. Ми думали, що пробудемо тут довше – дитина народилися лише позавчора.
Йоханан. Наомі, дитино моя, піди швидко, поклич хазяїна. Нам треба розплатитися з ним і повідомити, що ми покидаємо це місце. Подивись, яким шляхом пішли мудреці, і глянь, яким шляхом можна найшвидше вийти з міста. Нам не можна йти до іншого селища, ми підемо в пустелю. Пробудемо там кілька день, а потім подамося до мого друга, він захистить нас. Наомі, поспіши, від цього залежить наше життя!
Наомі (перелякана). Я все зроблю, дядечку. Я миттю!
Наомі йде.
ЯВА 6
Йосеф, Міріам, Йоханан.
Йоханан. Троє великих астрологів із Вавилону. З усього видно, що це люди дуже заможні. Вони мають служити при царському дворі. А значить, це був офіційний візит, Ірод мусив про це знати.
Йосеф. Тепер я згадав, Ханна прохопилася, що зовсім недавно була в Єрусалимі. Казала, що в храмі всі люди моляться про прихід спасителя. Казала, що ці молитви були почуті.
Йоханан. Якщо вона йшла з магами від самої Равви прямісінько сюди, то вона не могла бути в Єрусалимі. Або вона йшла з магами не від Равви, а з Єрусалима, де маги спершу прийшли з візитом до Ірода. Ханна шпигунка Ірода. І чому я не здогадався раніше? Живою вона б не пішла від мене!
Міріам. Йосефе, мені страшно!
Йосеф. Не бійся, Міріам. Господь недаремно послав нам Йоханана. Сам ангел покликав його сюди. Ти ж сама казала, що всюди видно знаки Його опіки. Господь захистить Єшуа!
Чути стукіт у двері. Всі обертаються на цей стукіт.
ЯВА 7
Йосеф, Міріам, Йоханан, Сара.
Сара входить до ясел.
Йоханан (грізно). Хто ти така?
Сара (перелякано). Дівчина Наомі покликала мене. Я донька власника господи. Мене звати Сара.
Йосеф (кладе руку на плече Йоханана). Це правда, Йоханане.
Йоханан. Саро, зачини за собою двері!
Сара зачиняє двері.
Сара. Мій батько перепросив ще раз, що вам не знайшлося місця в домі. Віфлеєм переповнений, ви самі бачили. Через цей перепис у місті твориться казна‑що.
Йосеф. Передай батькові нашу вдячність за гостинність, ось гроші. Повідом, що ми від’їжджаємо.
Міріам. Подякуй матері за пелюшки. Нехай Господь благословить ваш дім.
Чути стукіт у двері. Тим разом стукіт гучний, грізний. Міріам з переляку бере дитину на руки.
ЯВА 8
Йосеф, Міріам, Йоханан, Сара, Єгуда і двоє вбивць.
Єгуда (голос з-за куліс). Відчинити негайно! Я виламаю двері!
Йоханан (хапає Сару за плечі, шепоче). Скажеш, що ми тут – пожалкуєш! (До Йосефа і Міріам). Ховайтеся, швидше!
Йоханан, Йосеф, Міріам з дитиною ховаються за завісою, що межує з кулісами. Вони відразу ж проходять за куліси. Їхній перехід за куліси має бути не помічений глядачам.
ЯВА 9
Сара, Єгуда і двоє вбивць.
Єгуда (голос з-за куліс). Клянусь, я вб’ю всіх, якщо ви зараз не відчините!
1 Убивця (тихий голос з-за куліс). Відійдіть, командире.
Чути звук удару. Сара, сповнена жаху, затуляє руками вуста і робить крок назад. Єгуда з двома вбивцями залітають у сарай.
Єгуда (хапає Сару за горло). Де вони? Де вони?!
Сара (невпевнено, перелякано). Хто «вони»? Я нічого не знаю…
Єгуда. Клянусь, зараз ти згадаєш!
Єгуда б’є Сару. Вона кричить. Убивці підходять до ясел, де лежав Христос, оглядають їх, підносять сіно до носа, нюхають його.
Єгуда. Згадала?
Сара. Припиніть, благаю!
Єгуда б’є Сару знову.
Єгуда. Згадала? Де вони?
Сара (плаче). Вони тут (показує на завісу). Вони сховалися тут.
Єгуда кидає Сару на землю, підходить до завіси, різким рухом відкриває її, але там нікого нема. Розлючений, він рвучко підходить до Сари. Та закривається руками.
Сара. Присягаюся, вони були тут ще хвилину тому!
2 Вбивця. Командире, вони могли втекти через вікно (показує рукою в напрямку куліс, де сховані актори). Їх треба наздогнати.
Єгуда. Вони не могли знати, що ми прийдемо. Клянусь, вони ховають їх десь тут. Ханна сказала, що вони в сараї, але, можливо, їх узяли до дому – у них же немовля. Ця шмаркачка бреше. Присягаюся, я вб’ю її!
Єгуда шарпає Сару з підлоги, вона кричить, сповнена жаху.
ЯВА 10
Сара, Єгуда, двоє вбивць, Яффа.
Яффа (перелякана вбігає на сцену). Що тут діється?!
Сара. Мамо! Мамо!
Яффа. Саро! (Хоче кинутись до доньки, але, перелякана, спиняється). Відпустіть її, хто ви такі?
Єгуда. Хапайте її!
Яффа (відступає). Я покличу чоловіка! (Кричить). Науме! Науме!
1 Убивця хапає Яффу, затуляє їй рукою рота. 2 Убивця встромлює їй меча у груди. Помираючи, Яффа сповзає на землю.
Сара. Мамо!
Сара непритомніє, повисаючи на руках у Єгуди. Той кидає її на землю.
ЯВА 10
Сара, Єгуда, двоє вбивць, Яффа, Ханна.
Ханна (входить). Ви піднімете на ноги все місто! Де вони?
Єгуда. Їх, мабуть, взяли у дім. Коли ми прийшли, тут була тільки ця шмаркачка. Вона, напевне, донька хазяїна. Переносила їхні речі – дивись, вони всі тут.
Ханна. Молись, щоб це була правда, Єгудо. Та мені щось не дуже віриться.
Убивці тим часом виносять тіло Яффи за куліси і залишаються там.
Єгуда (цідить крізь зуби). Не вчи мене робити мою справу, брудна донощице!
Ханна (зневажливо пхикає). Не забувайся, Єгудо. Без мене ти і твоя служба ніщо. Я ваші очі й вуха.
Єгуда. Чого ж ти втекла звідси, коли маги пішли? Ти залишила їх, і вони відразу кудись зникли. Може, ти видала себе? Якщо вони здогадалися, хто ти, тоді в них був час утекти. Обережно, Ханно, я можу виклювати очі, які погано бачать.
Ханна. Багато базікаєш, Єгудо. А в тебе серйозні проблеми.
Єгуда. Проблеми у нас обох. Але я їх вирішу. (До вбивць) До мене! Швидко!
Прибігають убивці.
Єгуда. Убийте цю шмаркачку (пхає ногою непритомну Сару). Потім ми підемо в дім і перевернемо там усе догори ногами. Не жаліти нікого. Клянусь кров’ю цих бовдурів, якщо ми не знайдемо їх у домі, ми вб’ємо всіх немовлят у Віфлеємі, один із них точно буде той самий. Ханно, якщо ти думаєш, що ти наші очі й вуха, — присягаюся, ти будеш дивитися на кожну дитину, яку я вбиватиму. Може, врешті, розгледиш його як слід.
Ханна (злісно). Ти нелюд.
Єгуда. А ти в нас святенниця. Тобі стало шкода тих дітей, бо за них тобі гроші не заплатять, так? (До вбивць) До роботи, лайдаки!
Убивці кидаються до Сари, щоб винести її.
Завіса.
ДІЯ 3
Дім Баруха. Багато обставлена кімната. Йосеф сидить біля Міріам. Дитина спить у колисці. Йоханан, убитий горем, ходить по кімнаті.
ЯВА 1
Йоханан, Йосеф, Міріам.
Йоханан. Наомі, бідна моя Наомі! Я не зміг уберегти її. Це все було тільки заради неї. Ворог переміг мене. Боже! Боже, де твоя справедливість?
Йосеф. Ти завчасно робиш висновки, Йоханане. Ми не знаємо, що з нею. Можливо, їй все ж таки вдалося втекти.
Міріам. Йоханане, я вірю, що Наомі жива. Господь подбає про неї, як Він подбав про нас.
Йоханан. Але Він не подбав про Сару та її матір. Хіба ви не бачили тих виродків? Для них немає нічого святого. Я чув, як вони присягалися, що переріжуть усіх немовлят у Віфлеємі…
Мовчанка.
Йоханан (бере себе в руки, сідає). Та головне, що ми вберегли царя. Це війна. На війні не буває без жертв. Я завжди це знав. Але присягаю, я помщуся їм усім. Я власноруч переріжу їм горлянки! Не знаю як, але, клянусь, вони захлинуться власною кров’ю!
Йосеф. Схаменися, Йоханане! Ти дозволяєш, щоб зло перемогло тебе. Ти можеш перетворитися на одного з них.
Йоханан. Ти не знаєш, про що говориш, Йосефе. Я не завжди був пастухом. Мені пощастило народитися в заможній родині. Господь благословив наш рід: наші отари множилися, статки росли. Але щастя моє стало кісткою у горлі нашого сусіда. Хаїм… Це негідник, наволоч і зрадник! Він прагнув тільки влади і грошей. Він зрадив наш народ, зрадив Бога. Спокусився привілеями, які давала йому влада, примкнув до партії прибічників Ірода – став іродіянином. Талановитий лише в підлості й лукавстві, він швидко зробив собі кар’єру. Погрозами і насильством Хаїм змусив батьків моєї нареченої віддати її за свого сина. (Йоханан кусає губи і робить коротку паузу, збираючись з думками). Збожеволівши від горя, я зрікся цього життя й пішов у пустелю. Я шукав смерті, але лиха доля вберегла мене. Я став отарником. Але Хаїм не зупинився. Заздрість штовхала його все далі й далі по дорозі, що веде в пекло. Користуючись своїм становищем, він почав зазіхати на наше майно. Погрозами, наклепом і грабунками він звів мого батька в могилу. Спадкоємцем став мій брат – батько Наомі. Невдовзі після похорону нашого батька Хаїм звинуватив мого брата в лаштуванні бунту проти Ірода, а залякані друзі дали свідчення проти нього на суді. Батька й матір Наомі повісили на хрестах, як скажених собак. Натомість Хаїм заволодів усім нашим майном. Я насилу відшукав маленьку Наомі серед бруду й гною єрусалимських вулиць і забрав із собою в пустелю. Вона стала мені донькою. Дивлячись на неї, брудну, голодну, охоплену жахом, я поклявся Господу сил, що помщуся Хаїму. Три дні я ховався у скелях, неподалік від отар, які колись належали нашій сім’ї. Я знав, що Хаїм приїде на оглядини. Три дні я не нічого не їв і навіть не пив води. Жага справедливості додавала мені сил. І ось, коли він з’явився, я вбив його і двох його синів. У сутичці мені пошкодили ногу. Ось (Йоханан піднімає ціпок, на який спирається) ця палиця завжди нагадуватиме мені той день. День, коли над нами засяяла справедливість. Око за око, зуб за зуб. Тоді я переконався, що тільки так можна боротися зі злом. Тільки так можна зупинити зло. Я помстився Хаїму, але коріння цього зла сидить набагато глибше. Усьому виною той триклятий язичник, чужинець, ідумеянин, мертвий пес, якого звати Ірод! Він дав владу Хаїму, але найстрашніше, що він створив не тільки Хаїма. Таких, як він, – безліч. Кожна з цих лютих потвор безустанно гнітить і вбиває наш народ на догоду своїм забаганкам і жадобі грошей. Коли ангел з небес провістив, що народився той, хто спасе Ізраїль, я зрозумів, що настав той довгоочікуваний час, коли справедливість Бога засяє над усім нашим народом. Настав той час, коли Ірод поплатиться за все, що він зробив з нами і з моєю Наомі. Ваш син Єшуа – це помста Іроду за всіх нас. Єдине, що в мене залишилось, – це помста. Бо все, що я мав, – це була Наомі… Бідна моя Наомі!
Йоханан затуляє обличчя руками і плаче. Певний час усі мовчать.
Йосеф (кладе руку на плече Йоханана). Йоханане, ти стільки років жив не для Наомі, а для Ірода. Подивись, до чого це призвело. Зло гризло тебе зсередини стільки років.
Мовчанка.
Йоханан. Тепер уже пізно! Наомі більше немає…
Йосеф. Коріння зла набагато глибше, ніж ти думаєш, Йоханане. Не Ірод його коріння. Зло гніздиться в серці кожного з нас. Воно у нашому серці. В серці кожного. І з цим злом треба боротися. Якби кожен з нас переміг те зло, що сидить усередині в нас, виявилося б, що зовнішніх ворогів у нас нема. І тоді відпала б необхідність у помсті.
Йоханан. Помста необхідна! Якщо не віддавати оком за око, справедливість перестане існувати!
Йосеф. Помста замикає коло насильства. Мститися один одному можна цілими тисячоліттями. Має існувати певний запас прощення, який розірве це зачароване коло взаємної образи та помсти. Але для цього треба перемогти найбільшого ворога – самого себе.
Йоханан. Ніхто цього не зробить! Це лише далека мрія.
Йосеф. Це зробить Єшуа. Я впевнений, що він очолить нас не в боротьбі проти Рима, а в боротьбі з головним злом: тим, що всередині нас. Ірод і Рим – то лише мінлива хвиля в океані історії. Настане час, коли їх ніхто не пам’ятатиме. Якщо ми переможемо Ірода, світ не стане кращим. Змінити світ можна тільки змінивши самого себе.
Йоханан. Якби я і змінив своє серце, Наомі все одно не була б щасливою у тій пустелі, куди загнав нас Ірод.
Йосеф. Моя дружина народила сина в брудному хліві, а я все одно щасливий. Щасливий, тому що поряд із нею. Вона – мій дім. Людина живе не в палацах і не в шатрах. Насправді людина живе тоді, коли вона живе в серці іншої людини. У твоєму серці жила не Наомі, а Ірод. Саме це і зробило її нещасною. Пам’ятаєш премудрість Соломона? Дві жінки прийшли до царя з немовлям. Кожна з них твердила, що то її син. Соломон наказав розрубати дитину навпіл і віддати кожній по половині. Злочинниця наполягала, щоб наказ царя було виконано. Натомість справжня мати ладна була віддати дитину суперниці, аби лиш зберегти їй життя. Тільки втрачаючи, розумієш, що для тебе важливе, а що ні. Премудрість Соломона… Хіба ти прагнув би й надалі мститися, якби Наомі виявилася живою?
Йоханан. Наомі! Якби я знав це раніше! Клянусь небесами, Йосефе, ти кажеш правду! Плювати я хотів на Ірода, плювати я хотів на помсту, плювати я хотів на все, аби лиш моя Наомі була поруч! Горе мені, дурному пастухові! Тільки втративши, розумієш, що було насправді цінне… Премудрість Соломона…. Мій друг Зехар’я казав правду: нещасним мене зробила не пустеля навколо мене, а пустеля всередині мене. Наомі, бідна моя Наомі, якби ти була жива… Я б усе віддав за це! (Плаче).
ЯВА 2
Йоханан, Йосеф, Міріам, Барух, Наомі.
Барух (входить на сцену). Йоханане, я таки пропоную тобі стримати свої щедрі сльози. Господь змилосердився над тобою.
Наомі (вбігає слідом за Барухом). Дядечку!
Йоханан. Наомі! Ти жива!
Наомі кидається прожогом в обійми Йоханана.
Йоханан (шепоче). Наомі… Наомі…
Йоханан і Наомі шепочуться. Йоханан доторкається до неї, не вірячи своєму щастю.
Йосеф (до Баруха). Я прошу вибачення у вас за незручності. Мені дуже прикро, що ми завадили вашому спокою.
Барух. Ой, я вас умоляю. Друз’я моїх друзів – мої друзі. Тим паче, Йоханану я буду вдячний до гроба своїх днів.
Йосеф. І все ж таки, за нами слідує по п’ятах небезпека… Я боюсь, щоб ми не принесли її за собою у ваш дім.
Барух. Перестаньте вибачатися, бо я зроблю вам скандал, і вам буде весело. Я ж кажу – я перед Йохананом в неоплатному боргу. Був не так давно один поц (в дитячій версії – “фраєр”) на ім’я Хаїм. Цей шмендрик (в дитячій версії – халамидник) поводився так, ніби в нього були на це гроші. Він хотів, шоб я дуже спішив совєршенно безкоштовно віддати йому свій дім, своє золото і свою Цілю. Ви спитаєте, а де ж був Синедріон, коли коїлась така рішуча несправедливість? Уся наша єврейська влада тоді ридала і розпускала шмарклі в кабінеті первосвященика. Він, до речі, теж плакав, правда не такими крупними каплями. І я імєю жєланіє прєдположіть, шо якби Йоханан не зупинив Хаїма, я б зараз лежав у землі в дужє некрасівих плямах крові на всій туніці. І я вам такі скажу, і цього разу чесно, шо я чую, дивлячись на Йоханана. Я зрозумів всьо. Відразу і бистро. Но уже забув.
Міріам. Ми вдячні вам за гостинність. Ви врятували нас і нашого сина.
Барух. Не треба мене вмовляти, я і так згоден. Можете жити тут хоч рік, хоч десять. Моє золотко Ціля дуже любить дітей.
Йоханан. Барух, як ти знайшов її?
Барух. Кого – мою Цілю чи твою Наомі? В обох випадках я совєршенно увєрєн, шо іскалі не ми, а іскалі нас.
Наомі (до Йоханана). Коли я покликала Сару, то пішла, як ти і просив мене, пошукати безпечного шляху для втечі. Тоді я побачила убивць і сховалася. Коли вони увірвалися в той сарай, я думала, що вже не побачу нікого з вас. Потім, хвала небесам, ви вилізли через вікно, але я не могла поворухнутися, тому що з іншого боку до сараю наближалася Ханна. Вона побачила б мене, якби я побігла у ваш бік. Тому я вирішила сидіти у схованці, доки вони не підуть геть. Я пам’ятала, як ти казав, що поведеш Йосефа з Міріам до свого друга, бо тільки йому ти довіряєш. Я знала, що ти говорив про Баруха.
Барух. Це такі як мед для моїх ушей!
Наомі. В хованці я просиділа цілу ніч і ще наступний день. Вони вбили Сару, її батьків і всіх, хто був у їхньому домі. Це було жахливо… Але на цьому вони не зупинилися. Вони обнишпорили весь Віфлеєм. І де тільки знаходили немовля – вбивали його. Боже… Матері ридали на вулицях, чоловіки рвали на собі волосся, всюди текли кров і сльози. Коли ж усе скінчилося, я вийшла нарешті зі своєї хованки і пішла просто сюди.
Йоханан. Дівчинко моя, пробач мені, старому дурню! Я стільки років жив тільки заради помсти, а не заради тебе. Тепер усе буде інакше. Я обіцяю тобі: коли все скінчиться, я кістками ляжу заради того, щоб ти була щасливою.
Наомі. Дякую, дядечку. Прости й мені, що я весь час буркотіла. Тобі теж було зі мною непросто.
Йоханан обіймає Наомі.
Барух. Шоб я так жив, як зворушливо ви зараз говорите. Але час уже зовсім пізній, вам усім треба набратися сил. На такі розмови завтра у вас буде зовсім цілий день. Мені теж пора, я вже заскучав за моєю Цілєю усім серцем своєї душі.
Барух іде зі сцени.
Завіса.
ЯВА 3
Йоханан, Йосеф, Міріам, Барух, Наомі.
Завіса підіймається. Йоханан, Йосеф, Міріам і маленький Ісус – усі сплять на ліжках. Ліжко Наомі порожнє. Входить Барух, за ним слідом Наомі.
Барух. Йоханане, підйом! Я увєрєн, шо тобі треба негайно прокидатися.
Йоханан. Що сталося?
Барух. Піднімай усіх, ви знову в небезпеці.
Йоханан. Йосефе! Йосефе! Прокидайся, збуди Міріам. Ми в небезпеці. Наомі, йди до мене. Хоч би що сталося, будь поруч.
Наомі. Так, дядечку.
Барух. Йоханане, я бачив такі дужє підозрілих людей. Думаю, шо це ті самі убивці.
Йоханан. Це неможливо! Як вони могли знайти нас?
Барух. Зараз це неважливо. На всякий віпадок ховайте дитину і матір. Я підніму всіх своїх домашніх. Нас багато, і мі зможемо захиститися, якшо вони заімєют жєланіє завітати сюди.
Барух іде. Йоханан ховає Міріам з дитиною і Наомі. Йосеф і Йоханан роблять вигляд, що вони грають у кості.
ЯВА 4
Йоханан, Йосеф, голос 1 Убивці.
Йоханан. Йосефе, Барух скоро підійде. Їх багато, вони зможуть оборонити нас. Не хвилюйся.
Йосеф. Я розумію, Йоханане. У тебе тут Наомі, в мене – Міріам. Ми в однаковому становищі.
Йоханан. Йосефе, помовчи, ні пари з вуст! Здається, я щось чую.
Тривожна мовчанка. Згодом, лунає обережний стукіт у двері.
Йоханан. Хто там?
1 Убивця (спокійний голос з‑за дверей). Відчиніть, будь-ласка, двері. У нас наказ від синедріону. Ми не заподіємо вам шкоди.
Йосеф (пошепки). Це вони. Я упізнаю цей голос.
Йоханан (теж пошепки). Я знаю. Де ж Барух?
Йосеф (пошепки). Може, їх тепер більше, і вони вже розправляються з його домашніми?
1 Убивця (з-за дверей). Відчиніть двері! Якщо ви не відчините, нам доведеться їх виламати! Наказ від синедріону!
Йоханан (пошепки). Якби вони діяли силою, вони вже були б тут. Не можна викликати підозри, треба відчинити. (Голосно) Не чіпайте дверей! Я старий каліка, не можу так швидко рухатися. Зараз відчиню.
Йоханан, умисно голосно човгаючи по підлозі, спираючись на ціпок, і зігнувшись, підходить до дверей, відчиняє убивцям.
ЯВА 5
Йоханан, Йосеф, Єгуда, 1 Убивця, 2 Убивця.
Входять Єгуда і двоє Вбивць. Єгуда пильно дивиться на Йоханана та Йосефа. Убивці стоять за Єгудою і роздивляються кімнату.
Єгуда. Четверо злочинців сьогодні обікрали дім знатного члену синедріону. У нас наказ від первосвященика обшукати всі домівки в околиці. Ми не заподіємо вам зла, якщо ви не ті самі злочинці.
Йоханан. Подивіться на мене – хіба я схожий на злодія?
Єгуда. Ви – ні. А хто оцей чоловік?
Йоханан. Це Беньямін, мій небіж. Ми гостюємо у нашого давнього приятеля, Баруха. Беньямін торгує вином, а в Баруха величезні виноградники.
Єгуда. Ми оглянемо це приміщення, якщо ви не проти.
Йоханан. Ми лише гості в цьому домі. Я вважаю, нам треба покликати хазяїна, щоб ви могли оглянути увесь дім.
Єгуда. З цим можна почекати. (До убивць) Обшукуйте.
Убивці мовчки нишпорять по кімнаті, але нічого не знаходять. 2 Убивця підходить до Єгуди.
2 Убивця (пошепки до Єгуди). Командире, я впевнений, що це вони. Старий – це той чабан, а оцей – батько дитини. Вони ховають матір із дитиною десь тут. Можливо, в домі. Дайте наказ, і я миттю розв’яжу їм обом язика.
Після цих слів зі схованки Міріам лунає дитячий плач. Єгуда посміхається, відштовхує 2 Убивцю, і рішучими кроками йде до хованки, одночасно виймаючи меча. Але коли він вже наблизився до хованки, несподівано входить Барух.
ЯВА 6
Йоханан, Йосеф, Єгуда, 1 Убивця, 2 Убивця, Барух.
Барух. Я вам категорично бажаю доброго вечора, молодой чєловєк. Шо вам угодно?
Єгуда (цідить крізь зуби). Ти хто такий, трясця твоїй матері?
Барух. Ой, як нєкрасіво, молодой чєловєк! Я хазяїн цього дому, а оці всі люди зі зброєю (обертається назад, до дверей і показує туди рукою) – мої домашні. А вас, як я зараз зовсім прекрасно бачу, тільки троє. А до трьох я вмію рахувати без помилок.
Єгуда (хвильку мовчить, потім злісно говорить). Хтось цієї ночі обікрав дім одного знатного члену синедріону. У нас наказ від первосвященика – обшукати всі доми навкруги.
Барух. Як же прекрасно не щастить нашим депутатам! Та якшо ви нічого не знайшли тут, я імєю жєланіє прєдположіть, шо вам уже пора забиратися з нашого дому геть.
Єгуда (осмілів, спльовує на землю). Ми ще не оглянули увесь дім.
Барух. В такому разі, молодой чєловєк, я категорично прошу вас прослідувати за моїми людьми. Вони покажуть вам все, шо ви не захочете побачити. Бажаю вам скоро на добраніч.
Єгуда кидає погляд на Йоханана з Йосефом, і виходить. За ним слідують убивці.
ЯВА 7
Йоханан, Йосеф, Міріам, Наомі, Барух.
Коли Єгуда пішов, Йосеф виводить зі схованки Міріам з дитиною і Наомі.
Барух. Я імєю вам коє-шо сказать. Сьогодні такі вам можна ше залишитися тут. Але завтра вам треба тікати цілковито на світанку.
Йоханан. Так, справи кепські. Вони тепер уже бачили нас і знають де ми.
Барух. Саме так. Завтра вони можуть отримати підкріплення і тоді мої люди ніяк не зможуть захистити вас.
Йосеф. Куди ж нам іти тепер? Вбивці Ірода нишпорять по всій країні. Здається, від них ніде не можна сховатися…
Барух. Вихід один – треба емігрувати. Найпростіше – в Єгипет. Там руки Ірода не зможуть такі вас дістати.
Йоханан. Баруху, як вони вистежили нас? Про це ніхто не міг знати…
Барух опускає голову і мовчить.
Йоханан. Баруху, що сталося?
Барух. Нічого. Я сам рішуче відмовляюсь це розуміти. Завтра на світанку я зі своїми людьми відведу вас за межі міста. Ви будете мати невеличку фору перед убивцями.
Йоханан. Дякую, Баруху. Ми підемо в Єгипет через Елузу – так буде найшвидше. Це наш останній шанс. Якщо ми не випередимо убивць – уже ніщо нам не допоможе.
Барух. Такі дужє розумне рішення, Йоханане. Я буду молитися, шоб ці злодюги не наздогнали вас. Перепочиньте добре, завтра у вас планується дужє важка і довга дорога. Я накажу слугам, шоб вони приготували вам припасів. Відпочивайте.
Барух іде.
ЯВА 8
Йоханан, Йосеф, Міріам, Наомі.
Всі вкладаються спати.
Міріам. Йосеф, Господь знову врятував нас. Але мені все одно страшно.
Йосеф. Все буде добре, Міріам. В пустелі нас відшукати буде дуже складно. Я впевнений, що нам вдасться.
Йоханан. Йосефе, скажи мені, ви проживаєте в Юдеї?
Йосеф. Ні, ми з Галілеї.
Йоханан. Це добре. Вони шукатимуть нас там. А ми підемо у зворотному напрямку. Наомі! Не хвилюйся. Скоро все закінчиться.
Наомі. Я не хвилююсь, дядечку. Я знаю, що ти зможеш нас всіх захистити.
Всі вкладаються спати, але завіса не закривається. Певний час усі лежать тихо. Через деякий час лунає ледь чутний стукіт у вікно. Ніхто не реагує. Стукіт повторюється, цього разу сильніший. Наомі встає і підходить до вікна. Чути шепіт.
Йоханан (спросоння). Хто там, Наомі?
Наомі. Приходила одна зі служниць Баруха. Сказала, що Єгуда вже покинув дім, і щоб ми спали спокійно. (Наомі повертається до ліжка) Сьогодні ми в безпеці. Це все завдяки тобі, дядечку.
Завіса.
ДІЯ 4
ЯВА 1
Йоханан, Йосеф, Міріам, Наомі.
Дія відбувається вже наступного дня, вони йдуть по пустелі, прямуючи до Елузи. На поясі Наомі висить гаманець Ханни, який вона весь час підкидала. Актори виходять з-за куліс. Першим Йосеф, за ним – Міріам з дитиною на руках, далі Наомі, останнім шкутильгає Йоханан.
Міріам. Я втомилася, Йосефе. Треба перепочити.
Йосеф. Так, ми йдемо вже довго. Можемо зупинитись тут.
Міріам. Далеко ще до Елузи?
Йосеф. Десь півтори-дві доби. Але ми йдемо повільніше. Нам доведеться не раз ночувати в пустелі просто неба. Добре, що з нами Йоханан. Йому відомі всі хитрощі пустель.
Усі зупиняються й сідають. Йоханан весь час тримає голову похнюпленою і не бере участі в розмові. Видно, що його щось бентежить.
Міріам. А ми не можемо переночувати в якому селищі? З нами ж немовля…
Йосеф. Я так міркую, що треба триматися від селищ подалі. Шпигуни Ірода, напевне, тепер усюди вистежують нас. Але не переймайся, Міріам. Скоро все закінчиться.
Наомі. Щонайбільше за тиждень ви зможете зітхнути з полегшенням. У Єгипті буде безпечно.
Міріам. А де ми будемо брати воду та їжу?
Наомі. Цим не переймайся, Міріам. Ми зможемо купити їх у торговців. Недалеко від селищ ми зустрінемо не один караван. Я знаю, бо теж виросла в пустелі. Ми збували їм сир, молоко і вовну. Пастухи не люблять гуляти людними міськими вулицями.
Йосеф. От бачиш. Будемо, як пастухи – триматися від людей осторонь. У пустелі безпечніше, тут нас неможливо буде знайти. Найважливіше, що вони не знають, де ми.
Йоханан (піднімає голову). Це не так, Йосефе. Вони знають, де ми. Вони бачили нас.
Йосеф. Що ти кажеш, Йоханане? Коли?
Йоханан. Коли ми виходили на узвишшя, я пильно вдивлявся в пустелю. Вони мчать за нами. Четверо. На конях. Якщо я бачив їх, то вони точно бачили нас. І часу в нас тепер небагато.
Міріам. Йосефе, мені страшно! (Тулиться до нього) Як же так? Звідки вони дізналися, де ми?
Йосеф. Я теж не розумію, Йоханане. Ми ж тримаємося далеко навіть від торговельних шляхів. Неможливо було вистежити нас у безкраїй пустелі!
Наомі. Дядечку, ти впевнений? У тебе вже не той зір. Може бути, тобі примарилось?
Йоханан. Я впевнений. І я також дуже довго ламав голову над тим, як вони могли знайти нас. Річ у тім, що нас неможливо було вистежити не тільки в пустелі, але і в домі Баруха. Втім, вони весь час знали, де ми. А тепер знають, куди ми йдемо. Коли ми дійдемо до Елузи, там на нас вже чекатимуть. Їм відомо навіть це.
Йосеф. Але як? Я нічого не розумію!
Йоханан. Їм розказала Наомі. (до Наомі) Ти зрадила нас.
Наомі. Що ти верзеш, дядьку? (її голос тремтить, вона хоче плакати) Як ти… посмів…
Міріам. Йоханане, що з тобою?
Йоханан. Уявіть, як мені боляче це говорити. Мені самому повірити було складніше, ніж вам. Я до останнього відмовлявся. Але сьогодні все стало на свої місця. Вчора вночі, коли постукали у вікно, служниця сказала, що убивця вже покинув дім – то була не служниця. То була Ханна. Скориставшись моментом, коли всі домашні Баруха обступили убивць, які нібито обшукували дім, вона змогла без перешкод підійти до нашої кімнати впритул. Крізь шибку вона побачила, що Наомі спить якраз біля ліжка і наважилася постукати. Саме тоді Наомі сказала їй, що ми йдемо через Елузу. Ханна виконала свою частину обіцянки – дала їй гроші.
Наомі (схоплюється з місця). Це неправда! Він бреше!
Йоханан (встає услід за нею, говорить, підвищуючи голос). Сьогодні у тебе на поясі з’явився її гаманець, яким вона увесь час трясла! (Зриває гаманець Ханни у Наомі з пояса). Ось цей!
На мить западає напружена тиша. Йоханан заспокоюється, знесилено сідає.
Йоханан. Це ти привела їх і в дім Баруха. Коли ми лягли спати, ти була з нами. Але коли Барух збудив нас, попереджаючи про небезпеку, тебе з нами не було. Барух привів тебе, ви зайшли в дім разом. Я не відразу зрозумів. Що ти робила на вулиці посеред ночі, Наомі? Ти виходила, щоб відчинити вбивцям двері. І попередити, що ми всі вже спимо. Вони точно знали, в якій кімнаті шукати немовля, їм були потрібні лишень відчинені двері. Щоб усе зробити по‑тихому. Коли ти вийшла з дому на зустріч з убивцями, Барух побачив тебе, тому ти не встигла зустрітися з ними. Барух здогадався, куди ти ходила. Але, пам’ятаючи, як я зрадів, коли побачив тебе живою, він не наважився сказати мені про це. Знав, що я не повірю йому. Знав, як я люблю тебе. Я пам’ятаю, як він знітився і замовкнув, коли я запитав його, як вони вистежили нас. Гадаю, коли убивці нишпорили Віфлеємом, шукаючи всіх немовлят у місті, вони знайшли тебе. У схованці. І зрозуміли, що тільки ти можеш знати де ми. Вони не погрожували тобі. Вони купили тебе. (Підносить гаманець) Ось за ці гроші. Тільки я один звернув увагу на те, що Наомі вчора вночі сказала “Єгуда покинув дім”, а не “вбивці покинули дім”? Вона знала, як звуть убивць.
Під час цієї промови Йосеф і Міріам встають. Їм моторошно, вони ладні втекти.
Наомі. Не вірте йому, він бреше! Зрадник він! Коли ми підійшли до Віфлеєма, він відлучився на довгий час, залишивши мене за містом. Наказав чекати на нього. Коли повернувся, він впевненим кроком повів мене просто до вас. Як ви думаєте, як він знайшов вас? У тому сараї? Я ще тоді здивувалася. Він послав мене за хазяїном дому, щоб я не була свідком того, як Єгуда вбиватиме немовля. (В’їдливо) Хвилювався за свою племінницю? Але все пішло шкереберть, коли прийшов не хазяїн, а його донька Сара. Ти не хотів, щоб вона померла, тому відвів їх разом із немовлям до свого друга Баруха. Ти думав, що вони не чіпатимуть Сару. Однак ти помилився, Йоханане, бо вони справжні виродки. Коли я прийшла до дому Баруха, то була сама не своя від жаху. Тому й не змогла заснути, мене всю лихоманило. Я на власні очі бачила, як ріжуть Віфлеємських немовлят, неначе овець. Я спала біля вікна, тому зауважила, як Барух вислизнув уночі з дому й потай кудись вирушив. Мені стало страшно, я думала, що зможу сховатися. Тому я вийшла вночі на вулицю, але Барух побачив мене і привів назад додому. Я скрикнула з остраху, на мій крик у домі всі прокинулися, тому Єгуда вже не встиг зробити задумане. Барух не хотів, аби хтось дізнався, що він теж вплутаний у змову з іродіянами, як і Йоханан. Саме тому Єгуда збрехав про крадіжку та обшук – щоби ніхто з родини Баруха не здогадався. Але коли вбивць відвели додому, Барух міг без перешкод сказати йому, що ми прямуємо до Елузи. Тобі завжди було чхати на Ірода, Йоханане, я це знаю. Тобі було чхати й на мене. Тобі було шкода тільки свого багатства. Саме через заздрість ти вбив Хаїма. Коли іродіяни запропонували тобі гроші за немовля – ти відразу ж погодився. А мені ти все життя брехав про благородство і помсту. Ти підла людина, Йоханане, для тебе немає нічого святого.
Йосеф. А скажи-но, Наомі, звідки в тебе гаманець Ханни?
Наомі. Я знайшла його у Віфлеємі, коли втікала. Вночі діялося казна‑що. Можливо, Ханна загубила його. А можливо, це й не її гаманець. Матері тоді голосили на вулицях, стискаючи в обіймах мертві тіла своїх синів. Усюди був хаос. Мені потрібні були гроші, щоб дістатися до дому Баруха.
Йосеф. А звідки ти знаєш імена вбивць?
Наомі. Не імена, а ім’я. Тільки одне ім’я. Єгуда. Коли я сиділа у хованці, я чула, як Ханна розмовляла з ним.
Йоханан (підвищує голос, він сердитий). Наомі, чому ти робиш це? Невже гроші важливіші тобі за людське життя?
Наомі (теж злісно). Як ти смієш так говорити? Ти дорікаєш мені грошима? Коли ти побачив у мене гаманець, то відразу ж вирвав його, як хижак! Ти змолоду вже не тримав стільки грошей в одній руці, так? Згадав, як був багатим? Аж слина потекла!
Йоханан (кричить). Наомі, припини! Будь ти тричі проклята! Ти мені не родичка, ти брудна безрідна гієна! (До Йосефа і Міріам) Вона бреше, не вірте їй. Це все неправда, вона лише тягне час – убивці мчать сюди, і вони на конях. Нам час іти.
Йоханан встає і хоче підійти до Йосефа, та Йосеф і Міріам роблять крок назад. Йоханан спиняється. Він розуміє, що йому не вірять.
Наомі (спокійним голосом до Йоханана). Ти вже зробив нещасною мене. Опам’ятайся, дядьку. Залиш цих людей в спокої. Я благаю тебе, заради всього святого! Залиш нас у спокої! Я піду з ними. Це наш єдиний шанс врятуватися.
Йоханан від розпачу стає спокійним. Руки знесилено опускаються. Він знову сідає. Він здався.
Йоханан (до себе). Моє серце зараз розірветься… (Пауза) Йдіть. Йди, Йосефе. Вона погубить вас.
Йосеф (спересердя вибухає). Ні, клянусь небесами, я не витримаю цього! Чому я, бідний тесля, повинен все терпіти! Нас весь час хочуть убити і все через цю дитину! А вона навіть не моя! (Вихоплює дитину з рук Міріам) Міріам, дай його сюди!
Міріам. Йосефе! Що ти коїш?!
Йосеф. Я сам покінчу з ним і тоді все закінчиться!
Замахується, щоб ударити дитиною об камінь. Дитина починає плакати.
Йоханан. Ні!
Наомі. Так!
Йосеф опускає дитину. Міріам вихоплює її і, притискаючи до грудей, відходить. Западає тиша. Йоханан і Йосеф дивляться на Наомі.
Йосеф (тихо). Премудрість Соломона…
Міріам також обертається і дивиться на Наомі. Наомі обводить всіх поглядом. Вона розуміє, що попалася.
Наомі (спокійно, злісно). Будьте ви всі прокляті, лицеміри. Я вас ненавиджу. Ви кажете, що ця дитина має спасти всіх. А тим часом усі навколо неї тільки помирають. Спочатку безневинна Сара. Потім її мати, батько, всі, хто був у тому домі. А потім і всі віфлеємські діти. Хороший початок для спасителя. Він тільки народився, а вже стількох урятував!
Йоханан. Не він тримав у руках меч, Наомі. Хлопець ні в чому не винен. То був меч Ірода.
Наомі. Так, Ірод! Ти все життя казав, що то він винен у тому, що я нещасна. А він дав мені шанс стати людиною. Він дав мені те, на що ти був неспроможний. Із цими грошима я могла б покинути оцю трекляту пустелю й вибитися в люди, жити справжнім життям. Він дав мені те, що я втратила через твою впертість. «Око за око», так? Ну, давай, убий мене тепер! Я ж зрадила тебе!
Йоханан. Я люблю тебе, Наомі. Завжди любив. Але тільки зараз я зрозумів, як це треба робити. Тільки тепер – коли втратив тебе. Я прощаю тебе, Наомі, прощаю, щоб урятувати тебе. Я прощаю, тому що люблю тебе.
Наомі. Подавись своїм прощенням, воно мені не потрібне! У тебе самого руки по лікоть у крові. Ти занапастив моє життя, ти ніколи не хотів, щоб я була щасливою! Будь же ти проклятий!
Наомі розвертається і йде геть. Всі дивляться їй услід.
ЯВА 2
Йоханан, Йосеф, Міріам.
Йосеф. Пробач мені, Йоханане.
Йоханан. Не треба, Йосефе. Це моя провина. Я її виховував.
Йосеф. Не картай себе. Вона ще не розуміє всього. Ти теж раніше не розумів.
Йоханан. Так, раніше не розумів. А коли зрозумів, уже було занадто пізно. Щойно я віднайшов її, як одразу ж і втратив. І тепер уже по‑справжньому. Краще було б побачити її мертвою від меча тих убивць, ніж такою…
Йосеф. Її шлях тільки розпочався. Ми всі на початку робили помилки. Думаєш, вона ніколи не шкодуватиме?
Йоханан. Я не знаю. Хочу сподіватися. Але не треба про це. Вам слід негайно вирушати – часу обмаль. Ідіть, але не через Елузу. Виберіть інший шлях, тільки не кажіть мені, який, я не повинен цього знати. Йдіть. Негайно.
Йосеф. Ти не з нами?
Йоханан. Ні. Мені не можна йти з вами. По-перше, я старий каліка, я затримую вас. По‑друге, мені треба зустрітися з убивцями. Я затримаю їх, це зараз дуже важливо. Коли вони побачать цей гаманець, то зрозуміють, що Наомі було викрито. Вони повірять, якщо я скажу їм, що вбив її – і перестануть її переслідувати. Це єдиний шлях врятувати Наомі… Вони також зрозуміють, що ви вже не підете через Елузу – і зіб’ються зі сліду. Якщо вони не знатимуть, куди ви прямуєте, в пустелі вас уже не знайти. Все буде гаразд, тільки тримайтеся від селищ подалі. Йдіть уже, вбивці небавом будуть тут.
Йосеф. Дякую тобі за все, Йоханане. Ти благородний чоловік.
Міріам підходить до Йоханана, обіймає його однією рукою, показує дитину, яку тримає в іншій руці. Йоханан стиха посміхається, дивлячись на немовля. Йосеф і Міріам збираються йти. Йоханан знесилено сідає на землю.
Йоханан. Я втратив усе. Моє життя – це безглузде існування. Чого я досяг, Йосефе?
Йосеф. Ти переміг, Йоханане. Невже не розумієш? Ти перший, кого врятував Єшуа.
Йосеф і Міріам покидають сцену.
Завіса.
КІНЕЦЬ
фінансово.
Щиро дякуємо!
