Є певні вікові періоди, коли молодій людині настає час віддалятися від батьків. Спочатку це відбувається емоційно, а потім — фізично.
Перші спроби такого відділення виникають, коли дитина починає ходити на гуртки та зустрічі, які вона сама вибирає, а не батьки за неї вирішують. На цьому етапі необхідно вести діалог, дозволяти дітям робити вибір. Можна, звісно, попереджувати про наслідки зробленого вибору, які не завжди повинні бути негативними. На жаль, довелося переконатися на прикладі багатьох історій, як на життя може вплинути запізніле дорослішання. Я, психолог, зустрічаю 40-річних чоловіків, які живуть із мамами, бо їм так зручно. Свою сім’ю не засновують — або, поживши декілька років, утікають знов до мами, бо «вимоглива» дружина занадто багато хоче. І мама, замість того, щоб нагадати синові про відповідальність перед дружиною (а буває, що й дітьми), радіє тому, що єдине затишне місце для сина — її домівка.
Дуже багато бачу занедбаних покликань, нереалізованих мрій, зруйнованих планів дітей — через егоїзм батьків та їхній страх перед самотністю. А ще — не так самий страх перед самотністю, як потреба батьків затримати той період дитинства, коли ти є «богом» для своєї дитини.
Дуже багато покликань занедбано через «заламані від розпачу» руки матерів та осудливі погляди татусів. Процес дорослішання і власного вибору не минає безболісно ні для батьків, ні для дітей. Чи помічали ви, що мами починають хворіти, коли їх полишають діти-студенти? Потрібно бути готовим, коли ви розриваєте емоційний і фізичний зв’язок із батьками, що, можливо, вам будуть частіше дзвонити, намагатимуться викликати у вашій душі сумніви, обіцяти «вигідні пропозиції» при поверненні. Цей період необхідно пережити. Він триває від пів року до року, дивлячись наскільки ви були залежними від батьків.
Також є нездорові сім’ї, де виховують дітей заради їх «привласнення у майбутньому». Наприклад: буде кому доглянути; необхідно всіх влаштувати в університети; скоріше би вже одружилися; скоріше б дочекатись онуків; будинок для сина, квартира для доньки — їхній обов’язок там жити; мамине піаніно для того, щоб грати…
Завжди, коли ми наполягаємо або примушуємо дитину зректися власного вибору, ми беремо на себе провину за її змарноване життя. Тому потрібно вчитися відпускати своїх дітей. Особливо тоді, коли вони починають дорослішати і зважуються нам опиратися, формуючи власну позицію.
фінансово.
Щиро дякуємо!
