Погляд

«Я сам!» Головне, щоб це пролунало в 4 рочки, а не в 40…

05 Грудня 2020, 09:37 1375 Леся Яковлева

Є певні вікові періоди, коли молодій людині настає час віддалятися від батьків. Спочатку це відбувається емоційно, а потім — фізично.

Перші спроби такого відділення виникають, коли дитина починає ходити на гуртки та зустрічі, які вона сама вибирає, а не батьки за неї вирішують. На цьому етапі необхідно вести діалог, дозволяти дітям робити вибір. Можна, звісно, попереджувати про наслідки зробленого вибору, які не завжди повинні бути негативними. На жаль, довелося переконатися на прикладі багатьох історій, як на життя може вплинути запізніле дорослішання. Я, психолог, зустрічаю 40-річних чоловіків, які живуть із мамами, бо їм так зручно. Свою сім’ю не засновують — або, поживши декілька років, утікають знов до мами, бо «вимоглива» дружина занадто багато хоче. І мама, замість того, щоб нагадати синові про відповідальність перед дружиною (а буває, що й дітьми), радіє тому, що єдине затишне місце для сина — її домівка.

Дуже багато бачу занедбаних покликань, нереалізованих мрій, зруйнованих планів дітей — через егоїзм батьків та їхній страх перед самотністю. А ще — не так самий страх перед самотністю, як потреба батьків затримати той період дитинства, коли ти є «богом» для своєї дитини.

Дуже багато покликань занедбано через «заламані від розпачу» руки матерів та осудливі погляди татусів. Процес дорослішання і власного вибору не минає безболісно ні для батьків, ні для дітей. Чи помічали ви, що мами починають хворіти, коли їх полишають діти-студенти? Потрібно бути готовим, коли ви розриваєте емоційний і фізичний зв’язок із батьками, що, можливо, вам будуть частіше дзвонити, намагатимуться викликати у вашій душі сумніви, обіцяти «вигідні пропозиції» при поверненні. Цей період необхідно пережити. Він триває від пів року до року, дивлячись наскільки ви були залежними від батьків.

Також є нездорові сім’ї, де виховують дітей заради їх «привласнення у майбутньому». Наприклад: буде кому доглянути; необхідно всіх влаштувати в університети; скоріше би вже одружилися; скоріше б дочекатись онуків; будинок для сина, квартира для доньки — їхній обов’язок там жити; мамине піаніно для того, щоб грати…

Завжди, коли ми наполягаємо або примушуємо дитину зректися власного вибору, ми беремо на себе провину за її змарноване життя. Тому потрібно вчитися відпускати своїх дітей. Особливо тоді, коли вони починають дорослішати і зважуються нам опиратися, формуючи власну позицію.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: