Єдина людина, яка вже повністю пройшла весь есхатологічний шлях людства, — це Мати нашого Господа, Марія з Назарета.
Апостол Павло згадує про Неї тільки раз, навіть не називаючи Її імені: «Як же сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми усиновлення прийняли. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: Авва, Отче!» (Гал 4,4-6). Марія вже у перших двох словах щодо Неї у Новому Завіті повністю перебуває в тіні свого Сина. І хоча пізніше з’являється більше інформації про Її життя, — новозавітні тексти показують Її насамперед як Служницю та Ученицю Месії. Незважаючи на своє надзвичайне обрання, Марія разом із Божим народом іде паломництвом віри.
Марія включена в повноту часів
«Повнота часів» або «сповнення часу» — це апокаліптичне формулювання Старого Завіту (пор. Дан. 11,35; Тов 14,5). Вона означає, що час, тобто розвиток історії спасіння, який має визначену Богом мету, виповнився. Час приготування — час Старого Завіту — виповнився з приходом Ісуса. Апостол Павло в Посланні до ефесян виразно говорить про виконання таємничого плану спасіння в повноті часів в особі Ісуса (Еф 1,10). У цій повноті часів Христос викупив нас із неволі Закону, обдаровуючи Божим синівством. Ця повнота вказує на визначений відвічно момент, коли Отець послав свого Сина, «щоб кожен, хто в Нього вірує, не загинув, а жив життям вічним» (Йн 3,16). Це — визначений момент, коли, через входження вічності в час, сам час стає відкупленим і наповнюється таємницею Христа, стає остаточно часом спасіння. В цю повноту часу була включена Жінка — Марія.
Два образи Марії
Кардинал Кароль Войтила під час реколекцій у Римській курії 1976р. зазначав, що Марія в розкритих текстах має ніби два характери. Перший — це проста, скромна й тиха дочка Сіону (пор. Соф 3,12-17), якій «Бог учинив велике» (пор. Лк 1,49). Таку Марію ми бачимо в Назареті, у Віфлеємі, під час втечі до Єгипту, в Кані Галілейській. Вона йшла в паломництві віри разом зі своїм Сином.
Отже, з одного боку — це покірна Служниця, а з іншого — Жінка, одягнена в сонце. Образ жінки з книги Буття повертається в книзі Одкровення у контексті есхатологічної боротьби, яку Церква вестиме до кінця світу.
Вкотре повертається світло як образ вічності. «Матір Божа була вся зі світла. Її плащ був хвилею світла». Так згадує зустріч із Марією с.Лусія з Фатіми. Це світло «було Богом».
Адвент Церкви
Останній текст Одкровення, який розповідає про Жінку, пов’язує всю історію спасіння. В книзі Буття читаємо про обітницю, яку Бог дав жінці: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут 3,15). В Одкровенні символічно ще раз представлено історію ворожнечі, яка триває між Богом і Сатаною аж до кінця часів. Хоча образи Апокаліпсису мають характер видінь, переносний, але під цими літературними прийомами криється одна дуже проста й очевидна істина: «Це істина про тісний зв’язок Марії — Матері Месії — з Церквою».
Кардинал Войтила сказав це 1976р. Це один із текстів великого святого Церкви, в яких відчувається пророчий дух. Для кардинала Войтили розпочинається новий Адвент Церкви, час очікування. Очікування чого? Великого Ювілею 2000 року? Можливо, митрополит Краківський думав саме про цю подію, виголошуючи реколекції; але мені здається, що на ці слова можна дивитися також у контексті кінця часів.
У фінальній битві Жінка — не самотня
Ми живемо в повноті часів, і це час як очікування з надією на прихід Господа, так і вирішальної спокуси. Аналізуючи текст Одкровення, кардинал Войтила звертає увагу, що Жінка — не самотня в цій останній битві: «І допомогла земля Жінці» (Одкр 12,16) Це дуже важливе речення, після якого настає битва дракона не лише з Жінкою, а й із Її потомством. Войтила не пояснює, що можуть означати ці слова. Можливо, вони свідчать про якусь необхідну самооборону людського роду, коли зло стає надто явним, коли його нищівний вимір стає занадто очевидним. А може — це заповідь нового есхатологічного Вибраного народу, який разом із Марією повністю віддасть себе Богові за спасіння світу?
Кардинал Войтила закінчує свої реколекції пророчим словом про наш час: «Час великого випробування і водночас великої Надії. Саме на цей час нам був даний знак: Христос — знак сперечання (Лк 2,34). І Жінка, одягнена в сонце: знамення велике на небі» (Одкр 12,1).
Уривок із книжки о.Войцеха Сурувки ОР «Бог і вічність»
фінансово.
Щиро дякуємо!
