Коли пересічна людина намагається уявити собі святого — я б ризикнув припустити: перше, що спадає на думку, мабуть, це не безстрашна людина із сокирою у руках, що орудує молотом, вириває дуби з корінням та навертає язичників. І, тим не менш, саме таким був святий Боніфатій.
Святий народився близько 680 р. в Англії. Боніфатій був монахом‑бенедиктинцем і на прохання папи пішов нести Благу Вість у землі сучасної Німеччини спочатку як священик, а згодом уже як єпископ. За протекцією Карла Мартелла, він подорожував усією країною, підтримував тих, які вже були навернені на християнство, і ніс світло Христа тим, хто його ще не знав. Боніфатій «завдяки невтомній праці, своїм організаторським здібностям і різнобічній особистості, доброзичливим, але й твердим характером, осягнув неабиякий успіх у своїх подорожах», описував Папа Бенедикт XVI його діяльність.
У книжці Генрі Ван Дайка «Перша різдвяна ялинка» (1897 р.) так зображений св. Боніфатій: «Якою великою людиною він був — справедливою і скромною, але прямою, як спис, і міцною, як дуб. Обличчя його було молодим; гладка шкіра стала бронзовою від вітру і сонця; сірі очі, чисті й добрі, виблискували вогнем, коли він розповідав про свої пригоди та про злодіяння язичницьких священиків, з якими він боровся».
Близько 723 року Боніфатій їхав із невеликою групою товаришів до північного Гессена. Він знав про громаду язичників біля Гейсмара, що посеред зими, збиралися принести людей (зазвичай дітей) у жертву богові грози Тору (так, тому самому) біля підніжжя їхнього священного дуба Тора (дуба Денара). Боніфатій, також і за порадою єпископа, хотів знищити це дерево, щоби зберегти людське життя та показати язичникам, що його не вразить блискавка з рук розгніваного божества.
Легенда розповідає, що Боніфатій і його супутники дісталися села напередодні Різдва. Із єпископським пасторалом у руці святий підійшов до натовпу язичників, які оточили дуб Тора та мали намір скласти жертву, зі словами: «Ось дуб Тора й ось хрест Христа, який зламає знаряддя фальшивого бога». Над дитиною, призначеною для жертвоприношення, кат високо заніс молот; Боніфатій стримав його своїм пасторалом і врятував життя дитини.
Після цього святий сповістив народові: «Вислухайте мене, сини лісу! Кров не проллється цієї ночі та не вирветься журба з грудей матері. Бо це ніч народження Христа, Сина Вседержителя, Спасителя людства. Він істинніший за Балдура Прекрасного, більший від Одіна Мудрого, добріший, аніж Фрея Хороша. З моменту Його приходу завершилися жертвоприношення. Темінь, Тор, до якого ви даремно взиваєте, — мертвий. Глибоко у туманах холодного прасвіту Ніфельгайму він втрачений назавжди. І тепер, з цієї ночі Христа, ви повинні почати жити. Це криваве дерево не буде більше затьмарювати вашу землю. В ім’я Господа я знищу його!»
Боніфатій узяв до рук сокиру і, як свідчить легенда, зробив один могутній удар по дубові, як раптом здійнявся сильний вітер у лісі та повалив дерево з корінням. Великий дуб упав додолу, розбитий на чотири частини. Згодом Боніфатій побудував із нього каплицю. Апостол Німеччини продовжував проповідувати приголомшеним язичникам, адже той, хто знищив дуб Тора, не був убитий їхнім богом. Боніфатій озирнувся довкола та вказав на маленьку скромну ялинку, кажучи: «Це невеличке дерево, мале дитя лісу, — знак нескінченного життя, адже його листя завжди зелене. Це дерево миру! Подивіться, як воно тягнеться вгору, до неба. Нехай ялинка зветься деревом Дитятка Ісуса; збирайтеся навколо нього не у дрімучому лісі, а у своїх оселях; там, де нема місця кривавим справам, але є приємні подарунки і таїнство доброти».
За матеріалами: ChurchPOP
Переклад: Людмила Вишневська, СREDO
Фото: Pexel
фінансово.
Щиро дякуємо!
