А якщо ненадовго помінятися ролями? Нас, дорослих, відповідальних і поважних людей, посадити за парти, а біля дошки поставити «вчителів» — дошкільнят? Чи є щось, чого наші «професори» могли б нас навчити?
Оскільки одна з рис дошкільнят — буйна уява. Спробуймо і ми відпустити свою фантазію й уявити, що було б, якби ми ненадовго помінялися ролями? І посадити нас, дорослих, які «згризли» не один підручник і склали не один іспит у житті, за парти, а в ролі вчителів поставити найменших? Чи є щось, чого дорослі можуть навчитися у дітей? Після п’яти років роботи в дитячому садку я не маю в цьому жодних сумнівів.
Урок перший: насолоджуватися моментом
Ви бачили малюка, захопленого грою? Світ перестає для нього існувати. Коли він дивиться на мильні бульбашки, що міняться на сонці, ходить босоніж по м’якій траві або наминає морозиво, то не думає про те, що буде завтра. Він тут і зараз, цілковито насолоджується теперішнім моментом.
А ми? Навіть у відпустці перевіряємо робочу пошту, а на недільній прогулянці плануємо обіди на цілий тиждень…
Урок другий: пробачення
Ви бачили колись сварки дошкільнят? Зазвичай вони ображають одні на одних на смерть. «Ніколи більше не гратиму з тобою!» Але це «ніколи» триває годину, найбільше — день. А потім вони знову разом вирушають підкорювати світ.
А ми? Скільки стосунків ми знищили, бо хтось сказав нам різке слово або поводився не так, як ми розраховували? Як часто ми вже не пам’ятаємо, через що ми так страшно сварилися, що призвело до того, що ми не розмовляємо з тим, хто був нам такий близький?
Урок третій: бути щирим
Ви колись чули, як дитина висловлює свою думку з якогось приводу? Зазвичай вона не залишає місця домислам: «Я не люблю вівсянку», «Я люблю пані Аллу ще з садочка», «Не хочу йти до тітки, бо там нудно», «Хочу цю кульку». Конкретно. Без натяків, без кружляння навколо.
А ми? Як часто ми приховуємо свої справжні бажання, піддаючись страхові на ім’я «що подумають люди?» Скільки разів ми казали не те, що думали, а те — як ми вважали, — чого очікували від нас інші? «Так, я залюбки з’їм ці суші», «Ні, я не шкодую, що начальник четверті вихідні поспіль записав мене в робочий графік»…
Урок четвертий: експериментування
Ви знаєте, що тиша в домі, де є діти, — це ознака біди? Найчастіше вона означає, що найменші мешканці зайняті дослідженням світу. Іноді вони перевіряють, скільки можна намалювати на килимі кіл зубною пастою з нового тюбика, іншим разом аналізують, що відбувається, коли іграшковий підводний човен занурюється в глибини унітазу. Їхня винахідливість і готовність до випробування чогось нового — безмежна!
А ми? Як часто від нас можна почути: «Еее.. мені не хочеться»?
Урок п’ятий: мінімалізація потреб
Ви колись бачили, що дитині потрібно, щоб чудово гратися? Палиця, ковдра, коробка, дерев’яна ложка, шматок стрічки… Цього досить, щоби створити казковий світ. Палиця стає конем; ковдра, натягнута між двома стільцями, перетворюється на замок; а ложка, обгорнута стрічкою, стає принцесою, яка збирається на бал.
А ми? Телефон, куплений торік, виявляється сміттям. Ми проводимо довгі години на роботі, бо нам потрібна нова машина. Купуючи одяг, вибираємо «відповідний» ярлик… Аби більше, аби було в чому показатися…
Урок шостий: реакція на поразки
Ви бачили малюка, який вчиться ходити? Кожного разу, коли йому вдається стати на хиткі ніжки, він за мить приземляється на підлогу. Іноді після такого він навіть поплаче, покаже своє розчарування… а потім знову наполегливо почне вставати, щоб після кількох хитких кроків впасти на підлогу. Кожне падіння спонукає його пробувати раз і ще раз, і ще… аж поки він не досягне бажаної мети.
А ми? Як часто після першої невдачі ми кажемо: «Ні, це не для мене» і відмовляємося, не даючи собі шансу навчитися чогось нового.
Урок сьомий: запитання і прохання про допомогу
Ви знаєте, яке слово найчастіше можна почути від дошкільняти? Досвідчені батьки знають його прекрасно: «Чому?» Чому сонце світить? Чому сир жовтий? Чому я маю митися, якщо скоро знову буду брудний? А коли зацікавлений світом малюк опиниться перед викликом, який перевершує його можливості, то без вагань покличе на допомогу — неважливо, чи це банка, яку він не може відкрити, чи чудовисько, що сховалося під ліжком і не дає спати й треба його прогнати. Дитина інтуїтивно знає, що люди потребують одне одного.
А ми? Як часто ми відмовляємося від запитань — соромлячись, що не знаємо відповіді? З лінощів? А скільки пробуємо впоратися самі з завданнями, які перевищують наші можливості, бо маємо показати, що можемо собі дати раду самі? Отож бо… самі…
Цей незвичний розклад уроків не закінчений. Може, запропонуєте свої «предмети»?
фінансово.
Щиро дякуємо!
