Дозріти до простоти

Зазвичай, коли людина переживає якусь трагічну ситуацію, вона починає розуміти цінність маленьких радостей.

Той, хто втратив когось близького, цінує спілкування й зустрічі. Той, хто одужав після тривалої важкої хвороби, отримує втіху від можливості вільно рухатися й займатися хатніми справами. Той, хто пережив фінансову кризу, радіє невеликому заощадженню або частковому погашенню кредиту.

Виявляється, щоб радіти життю, необхідно дорости до певного рівня особистої зрілості. В екзистенціальній психології зрілою вважається людина, яка приймає факт своєї смерті. Й не лише розуміє неминучість цього факту в перспективі майбутнього, а допускає вірогідність своєї смерті будь-коли, в силу тих чи інших обставин. Наступним показником зрілості є вміння протистояти сильним емоціям та переключати увагу. Іншими словами — вміння «жити поряд із труднощами», але не дати їм поглинути все ваше життя. Часто люди, які страждають, на поради інших «переключитися на щось інше» — переглянути фільм, поспілкуватися зі знайомими на відсторонені теми, помалювати, походити на фітнес тощо — реагують агресивно або ставляться до таких порад скептично, і повністю занурюються у свої проблеми.

Відкидання допомоги та відсутність потреби полегшити свій стан свідчить про мазохістичну складову особистості або про нарцистичні прояви. Егоїзм може проявлятися не лише в тому, що людина хвалить себе і «не бачить інших», але і в тому, що людина вважає себе центром всесвіту, а свої проблеми — найважливішими справами для себе та інших. Людське життя минає скоро, тож вибір у нас простий: згаяти цей час на труднощі або урізноманітнювати його невеликими приємностями.

Створювати для себе приємні моменти, радіти життю дитина вчиться від самого народження. Батьки мають декілька шляхів її виховання. Перший спрямований на те, щоб малюк вчився привертати до себе увагу негативними проявами поведінки: впасти, облитися, поплакати, захворіти… Такий стиль поведінки формується, коли батьки до дитини байдужі, а турботу проявляють лише при негативних проявах. Другий шлях виховання спрямований на залучення малюка до активної участі в довколишній дійсності та накопиченні позитивного досвіду взаємодії.

Чи зустрічали ви дітей, яким сумно й безрадісно живеться у світі? Їх не радує цукерка, не цікавить жук під листком, не захоплюють казки; навіть похвала чи підтримка не мотивують їх до позитивних емоцій та дії. Повністю заглиблені у клубок своїх переживань, такі діти не можуть переключитися на інших та «виплисти» на поверхню реальних стосунків і вражень «тут і тепер». Із часом такий тип поведінки закріплюється. І маємо дорослих, що занурені у свій світок всеосяжного страждання — навіть якщо це просто критика з боку начальника чи суперечка з чоловіком. Більш того, деякі люди майстерно навчилися створювати страждання й труднощі «з нічого».

Здатність радіти простим речам передається з покоління в покоління. Постійно ображені чи засмучені батьки вчать дітей шукати винних та сумувати з будь-якого приводу.

Вміння не псувати собі настрій, шукати позитиву, проявляти цікавість, відпускати образи, відволікатися від щоденних турбот у відпочинок свідчить про сформовану навичку попіклуватися про себе. Якщо у вас це є, то вам можна довірити і піклування про інших людей. Справді бо, радість присутня у простих речах, які нас оточують. Тож давайте щодня радіти життю!