Роздуми

Три дієслова, що допоможуть краще прожити останні дні у пустелі

29 Березня 2021, 13:38 695

Не перетнувши пустелю, не вийде святкувати Великдень. 

Пустеля — це не просто образ Великого Посту; це фундаментальна істина життя. Щоби знову воскреснути, ми повинні дозволити багатьом речам померти.

Пустеля — це місце, через яке ми мусимо пройти. Це і є наш внутрішній світ: дикі звірі наших страхів, почуття провини і тривоги, речі, що викликають у нас гнів, і конфлікти, що нас розпалюють. Проходячи  пустелею, ми можемо пізнати себе, відкинути погане, зберегти добре і навести лад у хаосі своїх емоцій та внутрішній розгубленості, що заважає нам жити у гармонії з розумом.

Пустеля — це час для тиші; час для суворого, але фундаментального «тет-а-тет» із тим, хто ми такі насправді; для складної, але незламної боротьби з тим, що прагне нас поневолити. Цей час дає нам безпрецедентну можливість здобути свободу. Звільнити її від наших внутрішніх кайданів та від людських, соціальних і культурних умовностей, що нас оточують. Приглушити ілюзії та дати простір і голос нашим глибоким бажанням, невгамовній спразі життя, яку ми несемо у собі.

 

«Зупинятися»

Пустеля — це зупинка, необхідна для відновлення. Вона потрібна нам, щоб зупинити життєву гонитву, зробити паузу, змінити порядок пріоритетів та схильностей, що керують нашими стосунками. Кардинал Мартіні писав: «Без усвідомлення наше життя стає невпорядкованим, роздробленим, зношеним. Нам потрібно привести до ладу маленькі шматочки нашого часу, нашого тіла, нашого серця».

 

«Боротися»

Біблія показує нам, що пустеля — це також і місце боротьби, випробувань та спокус. Тут ми розпочинаємо війну, а потім укладаємо мир із нашою слабкістю і отримуємо благодать проникливості, яка допомагає нам краще «читати» життя.

Пустеля — це місце кризи, і ми покликані благословляти кризи нашого життя. Саме у цей момент насправді стається щось важливе: всередині нас руйнуються певні смертельні речі або звички, що обмежують наше життя. Криза може бути часом провидіння, бо саме через неї Бог звертається до нас і закликає нас до змін.

Ми народжуємося заново навіть після невеликих криз. Папа Франциск казав, що криза — діло Божої благодаті і ми повинні дивитися на неї поглядом віри. Як ми знаємо зі Святого Письма, у пустелі ми втрачаємо свою впевненість та звичні образи, переживаємо кризу фіксації наших ментальних рамок та ідей і опиняємося в порожньому просторі, без точок опори й без дороговказів, а тому змушені шукати інших напрямків та шляхів. Ми покликані осмислити своє життя наново.

 

«Любити»

Пустеля — це також і місце любові, крізь яке ми, позбавлені усього, йдемо, з довірою прислухаючись до себе та шукаючи справжньої любові, що живить наше життя. Ось що каже Господь вустами пророка Осії: «Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти. Я дам їй виноградники ізвідти й Ахор-долину, як надії двері. І вона відповість там так, як за днів своєї молодости та як вона виходила з Єгипетського краю» (Ос 2, 16-17). 

Нам потрібно, щоб наша любов постійно відроджувалася і оновлювалася, залишаючи позаду спокуси й  ризики перетворитися на формальну, показну, зношену, ба навіть нездорову любов. Це стосується як Бога, так і людей, яких ми любимо. Це те, для чого потрібен Великий Піст: зазирнути у власне серце, очистити його, повернути його до днів нашої молодості, відновивши найважливішу любов свого життя — насамперед, любов до Господа.

Саме тому Бог кличе нас за собою і заводить у пустелю, де, вдалині від гамору і наодинці з собою, ми можемо повернутися до найважливішого: Його присутності як основи нашого життя, і людей, що перебувають поряд з нами, які люблять нас і яких любимо ми.

 

Троє наших «друзів» у пустелі

Але у своїй подорожі пустелею ми не самотні. Нас супроводжують ті, хто знає більше, ніж ми; біблійні постаті, які добре знають пустелю, оскільки перетинали її, дихали її повітрям, страждали в ній, жили у ній і любили її. Саме там сталися важливі події їхнього життя, і вони хочуть, щоб ми зрозуміли: це ж саме може статися з кожним із нас.

Зробімо три зупинки під час мандрівки пустелею: з Мойсеєм, пророком Іллею та Ісусом. Саме вони присутні під час Преображення на горі Тавор, а тому нехай вони нагадують нам про те, що пустеля Великого Посту необхідна нам лише для одного: преобразитись і воскреснути, зробити Пасху реальністю свого життя разом з Ісусом Христом.

Переклад CREDO за: Fr. Francesco Cosentino, Aleteia

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: