Христос багато молився. Цілі ночі проводив у молитві й непомітно для людей віддалявся на самоту, щоби після виснажливого спілкування з натовпами перебувати в тиші — на розмові з Отцем.
Він молився не лише особистими словами і спонтанно: Ісус прийняв багату молитовну традицію свого народу. Він знав псалми й молився ними, дотримувався літургійних звичаїв.
Усе, що робив Ісус, — це найважливіший урок для Його учнів і наступників. Ті, хто просив Його навчити їх молитви, відкрили для себе «Отче наш» (Лк 11, 1‑13); і навіть після Воскресіння вони свідомо брали участь в офіційній молитві храму (Діян 3,1). Коли в перші роки Церкви апостоли вже не справлялися з розподілом дарів, вони ухвалили рішення — на користь молитви — заснувати допоміжне служіння дияконів: «Отож, браття, виглядіть із‑поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрості, — їх поставимо на службу оцю. А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову» (Діян 6,4).
Ці приклади чітко свідчать: молитва має виняткове значення в житті священника. Саме через неї проявляється віра в те, що не людина, а Бог чинить вирішальні дії. І тому, що священник присвятив усього себе служінню Христові, він має бути насамперед «людиною молитви». Йому потрібен довірливий зв’язок з Учителем, який сказав своїм апостолам: «Я назвав вас друзями, бо сповістив вам усе, що почув від Мого Отця» (Йн 15,15).
Цей дружній діалог вимагає часу, і його не слід занедбувати заради активної діяльності. Внутрішній досвід таємниці Христа й занурення в Божу любов — це джерела, з яких постає сила священницького проголошення віри.
Священик є також «молитовним заступником від імені спільноти». В Літургії годин він молиться «від імені Церкви». Можливо, псалми, пісні, прохання і читання не завжди відповідають його особистому стану чи зацікавленням. Але саме в такі моменти він може свідомо звертатися до Бога замість тих, хто зараз десь у світі переживає труднощі чи радощі, і ще не може — або вже не може — піднести голос до Господа.
Літургійна молитва священника знаходить своє розуміння в цій молитовній єдності всієї Церкви. Священик не лише «повинен» молитись, як усі, — він «має право» на цю молитву. У тісному зв’язку з Євхаристією вона є його головним завданням, задля якого він виведений за межі звичайної праці.
Читайте також:
Загальне священство вірян і священство рукоположення
Священство як таїнство
Священницьке служіння — розподіл ролей
Целібат священників
Підготував о. Григорій Рассоленко на підставі: о.Вінфрід Вермтер, «Священник з покликання»
фінансово.
Щиро дякуємо!
