Коли сучасні люди читають розповідь про створення світу у книзі Буття, вони зазвичай або розглядають її як частину смішних та застарілих наукових уявлень, або сприймають як образний виклад подій, мета якого — просто навчити нас, що Бог існує і що Він створив усе суще, включно з нами самими.
Як католики, що вірять у написане в Святому Письмі, ми не повинні дотримуватися першої точки зору (насправді сам біблійний текст вказує на те, що він не має на меті буквального та наукового опису); однак і друга не зовсім правильна. Так, це образна розповідь, покликана навчити нас, що Господь — Творець, а ми — Його творіння; однак цим справа не обмежується.
Коли Бог створив світ, Він насправді зробив його храмом, місцем, де Він міг би жити, а Його люди — бути з Ним поруч і поклонятися Йому. Зараз, якщо дивитися на текст поверхово, це може видатися смішним. У тексті не вживається слово «храм», і ретельне його прочитання не дає жодного натяку на це. Однак, як і завжди, нам варто зазирати глибше: читати цей текст у контексті всього Старого Завіту, а також у контексті реалій давнього Близького Сходу загалом, — і тоді глибокий зміст історії сотворення світу піднімається на поверхню, стаючи ясним, як день.
Три підказки
Ця історія містить три підказки, що спонукають нас бачити світ як храм.
По-перше, текст не дарма описує створення світу саме як семиденний процес: число «сім» часто виділяється у старовинних історіях Близького Сходу про храми. Інколи ці храми будувалися за сім днів, а іноді їх освячували, влаштовуючи семиденні святкування, — і Святе Письмо також згадує про цю практику. На побудову ізраїльського храму в Єрусалимі пішло сім років (1Цар 6,38), а коли роботу нарешті було завершено, це відзначили семиденним святом (1Цар 8,65).
По-друге, наприкінці тижня, на сьомий день, Бог відпочивав від своєї праці, і це є ще однією важливою точкою перетину з давніми близькосхідними історіями про храми. Багато сусідів Ізраїлю вірили, що їхні боги мешкають у своїх храмах, і що вони «заселяються» туди не раніше від сьомого дня з їхнього освячення. Старий Завіт також описує храм як місце перебування та відпочинку Бога (2Хр 6,21; Пс 132,8).
І зрештою, лексика, якою послуговується історія сотворення світу, також вказує у цьому напрямку. Біблійний текст називає сонце та місяць «світилами» (Бут 1, 14-16). Вживане тут єврейське слово також використовується в інших частинах Святого Письма для опису світильників у скиніях, що були попередниками ізраїльського храму. (Вих 25,6; 27,20; 35;8). Подібним чином у тексті сказано, що сонце та місяць «будуть знаками для пір (року), для днів і років» (Бут 1,14), але вживане тут слово ніколи не використовується для позначення природних сезонів (таких як весна чи літо); натомість воно означає періоди, призначені для літургійних свят.
Ще дві підказки
Якщо у вас залишаються сумніви, у Святому Письмі є ще два уривки, що підтверджують таке тлумачення історії сотворення світу. Перший — це уривок із книги пророка Ісаї: «Так говорить Господь: “Небо — мій престол, а земля — мій підніжок. Який дім ви мені могли б збудувати? І де те місце, на якому я міг би спочити?”» (Іс 66,1).
«Дім», про який згадує Бог, — це ізраїльський храм у Єрусалимі. Отже, цими словами Він релятивізує храм і говорить про те, що Він насправді присутній в усьому творінні, а не лише у певній будівлі. Іншими словами, Бог говорить нам, що Він мешкає в усьому світі так само, як і в храмі, а тому світ за своєю суттю має бути одним великим храмом.
Далі розглянемо рядки одного з псалмів: «І збудував, мов небо, свою святиню, — як землю, що заснував її повіки» (Пс 78,69). У ролі святині тут знову виступає храм у Єрусалимі, тому псалмоспівець пояснює, що храм був збудований за зразком самого творіння. Бог сказав ізраїльтянам спорудити його «мов небо, як землю», що може здатися цікавою деталлю. Який у цьому був сенс? Яким був особливий зв’язок храму з великим світом навколо нас? Псалмоспівець не відповідає на ці запитання, але, враховуючи, що ми бачили досі, можемо це збагнути самі: храм був «мікрокосмом», уособленням усього світу. Це була мініатюрна версія того, яким має бути все творіння; а отже, цілий світ — це один великий храм.
Що це означає для нас?
Коли ми поєднуємо ці деталі в одну картину, висновок пропустити важко: хоча семиденна історія творіння у Книзі Буття не є буквальним науковим викладом, вона покликана не лише навчити нас тієї істини, що Бог — це Бог, а ми — Його творіння. Вона представляє створення світу як будівництво храму, де Бог може жити зі своїм народом, а ми, своєю чергою, можемо поклонятися Йому, — що має величезне значення для нашого життя як католиків.
Сьогодні багато людей стверджує, що, виходячи за межі своїх домівок та церков, ми потрапляємо у світську сферу, де немає місця для Бога, а отже, наша віра не повинна впливати на політику та бізнес. Однак це неправда. Оскільки весь світ — це Божий храм, то Йому скрізь є місце, і ми не можемо залишати свою віру за межами усього, що робимо. Наприклад, політики-католики не можуть підтримувати такі аморальні практики, як евтаназія та одностатеві шлюби; бізнесмени-католики не можуть використовувати неетичні засоби свого збагачення; а лікарі-католики не можуть робити аборти або інші процедури, що суперечать католицькому віровченню. Так само, коли ми вирішуємо, які урядові плани чи політику нам підтримувати, ми повинні формувати свої думки відповідно до соціального вчення Церкви.
Храм — це місце поклоніння; тому все, що ми робимо, має бути на славу Божу. Звісно, не все повинне мати явно релігійний характер (наприклад, не все мистецтво повинно стосуватись релігії), але всі наші дії, хай би якої сфери вони стосувалися, повинні відповідати вченню Церкви, прославляти Бога та виражати наше поклоніння Йому.
Переклад CREDO за: JP Nunez, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
