Християнське вчення — незмінне і остаточне. Церква ніколи не додає до нього нічого нового, чого б уже не містилося у Святому Письмі та у церковній Традиції.
Офіційне затвердження певної істини віри як догми означає лише те, що Церква у поточний момент свого розвитку отримала достатньо знань про неї. Іноді Господь, бажаючи повніше відкрити нам ці знання, звертається до приватних об’явлень, що допомагають краще зрозуміти вже об’явлене Ним раніше.
(Першу частину цього тексту можна прочитати тут).
Внебовзяття Діви Марії
Загальновизнаним є факт, що догмат про Внебовзяття Богородиці має менше підґрунтя у Святому Письмі, ніж Непорочне Зачаття. Незважаючи на це, у перші 16 століть існування християнства теологи були більш одностайні у питанні Непорочного Зачаття, ніж у питанні Внебовзяття, хоча з цього приводу можна звернутися до Книги Одкровення: «І знамення велике видно було на небі — жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок. І мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження» (Одкр 12,1-2).
Це приклад того, як католицький депозит віри залежить як від Святого Письма, так і від Традиції Церкви. Один з апостолів мусив отримати публічне об’явлення Внебовзяття, оскільки знаємо, що публічне об’явлення після смерті останнього апостола завершилось, і цю істину віри (Внебовзяття), таким чином, Церква зберігала і передавала далі.
Коли папа Пій ІХ проголосив у 1854 році догмат про Непорочне Зачаття Марії, багато людей почали просити Апостольський Престол також про визнання Внебовзяття. У період між 1849 та 1940 роками від єпископів і настоятелів релігійних орденів надійшло понад 2500 таких клопотань. 1-го травня 1946 року Пій ХІІ надіслав енцикліку «Deiparae Virginis Mariae» кожному єпископові світу з проханням заохочувати вірних до побожного вшанування Внебовзяття Богородиці. Близько 1200 єпископів відповіли, що його можна сміливо проголосити як церковну догму, і лише 16 засумнівалися в її доцільності на той час.
У листі до єпископів папа Пій ХІІ просив їх про якнайшвидшу реакцію, але також і про «безліч божественних ласк і милостиву підтримку Небесної Діви». Підтримка надійшла через 11 місяців у формі приватного об’явлення — мабуть, найменш вірогідному серед усіх мешканців Рима кандидатові. 12 квітня 1947 року Бруно Корнаккіолла, знаний антикатолик і домашній тиран, який планував убити папу, побачив Богоматір в абатстві Тре Фонтане — на тому ж місці, де прийняв мучеництво святий Павло.
Під час свого об’явлення Богородиця розповіла Бруно, що Господь забрав Її на небо. Згодом той розповів про це папі під час приватної аудієнції. Тільки подумайте про це: у травні 1946 року Пій ХІІ звертається до єпископів світу з питанням про Внебовзяття і благає Богоматір про божественну милість, щоб Вона допомогла йому прийняти правильне рішення у справі цієї догми. Не минуло й одинадцяти місяців, як Богородиця об’являється людині, що агресивно виступала проти будь-якого марійного культу, і повідомляє істину про своє Внебовзяття!
1 листопада 1950 року папа Пій ХІІ офіційно проголосив Внебовзяття Діви Марії як церковну догму. У догматичній конституції він цитує свідчення святих отців та їхні богословські роздуми над біблійними уривками, які вказують на те, що Господь узяв Богоматір на небо. Рівно через 70 років, 1 листопада 2020 року, кардинал П’яченца відслужив Месу в Тре Фонтане. Під час проповіді він вказав на зв’язок між марійною догмою та цією святинею, про який, як він сказав, «Пій ХІІ дуже добре знав».
Так само, як об’явлення в Лурді підтвердили догмат про Непорочне Зачаття, так і Пій ХІІ особисто мав приватні об’явлення, прийняті як підтвердження догмату про Внебовзяття. У своїх рукописних нотатках папа засвідчив, що чотири рази бачив так зване «Чудо сонця» у Ватиканських садах (30-31 жовтня і 1 та 8 листопада 1950 року).
Вшанування Пресвятого Серця
Відданість Пресвятому Серцю — це частина Божого плану, покликана виправити той своєрідний напрямок, до якого схилялися богослови, починаючи з XVIII ст. Послідовники янсенізму зображали Бога як вимогливого суддю, що вимагав суворого покаяння та жертв в обмін на прощення наших гріхів. Цей негативний образ Бога і дефектна духовність, що супроводжувала його, чимало поширились у Франції та інших частинах Європи аж до ІІ Ватиканського Собору; але зростання культу Пресвятого Серця стало ефективною протидією цим уявленням. Вшанування Пресвятого Серця «виправило» хибний образ Бога, підкресливши Його любов та милосердя понад усе.
У Євангелії від Йоана описано, як римський солдат пробиває списом серце Ісуса і з нього витікає кров та вода. Цей образ, урочисто засвідчений самим Йоаном, завжди сприймався як знак сакраментального життя Церкви, яке походить із жертви та смерті Ісуса. У пізніші часи це також сприймалось як одна з основ для духовних практик ушанування Пресвятого Серця. Неймовірний пантеон містиків і святих сприяв відданості Пресвятому Серцю від Середньовіччя до наших часів. Серед них — св.Бернард із Клерво, св.Мехтильда, св.Гертруда Велика та св.Франциск Сальський. Найбільш значущими стали приватні об’явлення св.Маргарити Марії Алякок, які вона мала у 1670-ті роки. Але Церква все ще чинила опір офіційному запровадженню вшанування Пресвятого Серця для всього люду Божого.
Німецька черниця, сестра Марія від Божественного Серця, почала отримувати приватні об’явлення, які стосувалися Пресвятого Серця Ісуса, в останні десятиліття ХІХ ст. 10-го червня 1898 року її сповідник звернувся до папи Лева ХІІІ, зазначивши, що Христос сказав сестрі Марії попросити про присвячення всього світу Його Пресвятому Серцю. Папа не вжив ніяких заходів, і через півроку до нього звернулася сестра Марія з проханням присвятити перші п’ятниці місяця Пресвятому Серцю. У відповідь папа Лев ХІІІ доручив групі богословів вивчити це питання, спираючись на публічне об’явлення та на Традицію Церкви.
Результат був позитивним, і в травні 1899 року Лев ХІІІ оприлюднив енцикліку «Annum Sacrum», у якій проголосив червень місяцем, що присвячений Пресвятому Серцю, а також звелів особливим чином вшановувати Серце Ісуса у перші п’ятниці кожного місяця. Того ж року сестра Марія померла, і через день після її смерті Папа віддав увесь світ під опіку Пресвятого Серця. 8-го травня 1928 року своєю енциклікою «Miserentissimus Redemptor» папа Пій ХІ підтвердив істинність приватних об’явлень Маргарити Марії Алякок. Усі наступні Папи також підкреслювали важливість ушанування Пресвятого Серця.
Є також інші випадки впливу приватних об’явлень на вчення Церкви. Мабуть, найбільш вражаючою є історія з культом Божого Милосердя, який був засуджений у 1950-х роках через недостатнє розуміння змісту щоденників сестри Фаустини Ковальської і який надалі став одним із центральних елементів понтифікату Йоана Павла ІІ. Канонізувавши сестру Фаустину у 2000 році, він сказав, що виконав найважливіше завдання свого понтифікату.
Переклад CREDO за: Edward Benet, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
