Католик повинен твердо дотримуватися віри у те, про що йдеться у Символі віри: Триєдиний Бог, втілення Христа, Його Страсті, смерть і воскресіння, встановлення Церкви, друге пришестя і останній суд.
На відміну від публічного об’явлення Церкви, вірні не зобов’язані приймати приватні об’явлення — навіть визнані Церквою, такі як об’явлення Діви Марії у Лурді й Фатімі. Іншими словами, католики можуть вільно дотримуватися думки, що у святої Бернадетти були галюцинації, але вони не можуть бути католиками, якщо заперечують народження Христа непорочною Дівою.
Розмежування виглядає досить чітким: католик зобов’язаний дотримуватися віри в публічне об’явлення, але має право на власну думку щодо приватних. Однак ці води виглядають дещо каламутними з огляду на численні приклади церковного вчення, душпастирські та літургійні практики, які не побачили би світу, якби не поштовх, даний їм приватними об’явленнями.
Приватні об’явлення впливають на те, «як», а не «що»
Процес розвитку віровчення — це прекрасний вияв життя Духа у Церкві. Під час Тайної Вечері Ісус сказав: «Це мовив Я до вас, коли з вами перебував. А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я Моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що Я сказав вам» (Йн 14, 25-26). Стосовно певних моментів вчення, Духові знадобилися століття для того, щоб пояснити їх і дати їм формальне визначення. Це відбувалось у процесі богословських обговорень, звернень до простих вірних та ключових рішень Наступників св.Петра. Але Дух діяв також і через важливі приватні об’явлення, що допомагали формувати та формулювати церковне вчення.
Другий Ватиканський Собор підтвердив давнє вчення Церкви про те, що Христос — це остаточне об’явлення Боже. Після Христа до самої віри неможливо додати нічого нового. Це означає, що Церква ніколи не визначатиме нових догм, які б уже не містилися у Святому Письмі й Традиції. Приватні об’явлення впливали — іноді вирішальним чином — на те, як саме Церква розвивала і викладала своє вчення, навіть якщо у кінцевому підсумку зміст цього вчення залежав від Святого Письма і Традиції.
Як зазвичай розвиваються доктрини
Беручи до уваги протестантські підозри щодо католицьких «доповнень» віровчення, про які нібито немає згадок у Письмі, виглядає дуже іронічним, що колишній протестант, святий Джон Генрі Ньюмен, найкраще пояснив, як із часом розвиваються автентичні доктрини. Зазвичай є три етапи поступового розвитку істин, які вже, хоч і непрямим чином, містяться в Одкровенні.
На першому етапі Церква володіє істиною спокійно та несвідомо. На другому настає час для дискусій і суперечок, оскільки теологи прагнуть прояснити питання і зрозуміти його зв’язок з іншими усталеними деталями вчення. На завершальному етапі вся Церква отримує вчення через офіційне визначення Наступника Петра або документ, оприлюднений Вселенським Собором.
Непорочне Зачаття Марії
Найяскравіший приклад розвитку католицької доктрини — це Непорочне Зачаття Богородиці. Ті, хто стверджує, що це вчення не має біблійних підстав, не знають власного Святого Письма. Протягом останніх десятиліть як католицькі, так і протестантські вчені встановили, що вираз, використаний святим Лукою для перекладу слів «благодаті повна» (грецьк. κεχαριτωμένη, кехарітомене), що їх сказав Марії архангел Гавриїл, — це унікальний вираз, який більше ніде не зустрічається у релігійних або світських грецьких текстах того часу. Це слово Лука вигадав, щоби спробувати висловити сказане ангелом; однак його значення зрозуміле. Воно описує Ту, яка стала досконалою завдяки Божій благодаті, а отже, є непрямим посиланням на Непорочне Зачаття.
Однак те, що написано в Біблії, все ще потребує тлумачень Церквою. Цей факт став очевидним за 500 років від початку реформації. Навіть порівняно чіткі вислови, такі як «бо тіло Моє — їжа правдива, і кров Моя — правдивий напій» (Йн 6,55), різні конфесії інтерпретують діаметрально протилежним чином.
Що стосується Непорочного Зачаття, то в перші століття християнства панувало загальне визнання унікальних привілеїв Марії, Її вічної чистоти та безгрішного життя. Згодом відбулася бурхлива дискусія серед теологів-схоластів, які не могли зрозуміти, як Марія могла потребувати Христового відкуплення, якщо Вона вже була непорочно зачатою за кілька десятиліть до Його спасіння світу своїми Страстями, смертю й воскресінням.
Однак ті ж богослови вважали: Її унікальний стан Божої Матері означав, що Їй доцільно бути вільною від особистого гріха. Залишалося питання: чи так само Вона була вільною від первородного гріха? Зрештою суперечку вирішив францисканський теолог Дунс Скотт (†1308). У своїй роботі він стверджував, що Марія була захищена від гріха завдяки передбаченим заслугам Христа. Таким чином, Вона була відкуплена своїм Сином, але у більш благородний спосіб: Він чудесним чином уберіг Її від гріха, а не пробачив провини вже після того, як Вона у нього впала.
Усунувши теологічні перешкоди, більшість богословів дотримувалася віри в Непорочне Зачаття до середини XV ст. Однак знадобилося приватне об’явлення й тиск вірних для того, щоби Церква остаточно визначила його як догму. 1830 року Богоматір явилася Катерині Лабуре, монахині конгрегації Дочок Милосердя у Парижі. Богоматір попросила її поширювати між вірних чудотворний медальйон, на якому було написано: «О Маріє, без гріха первородного зачата, молись за нас, що до Тебе прибігаємо».
Приголомшлива популярність медальйона серед вірних спонукала багатьох єпископів Франції, Іспанії та Італії звернутися до Святішого Отця з проханням визначити Непорочне Зачаття як істину віри. Папа Пій ІХ вирішив звернутися до єпископів усього світу по їхню згоду. Отак догма, що містилась у Святому Письмі та кристалізувалася в житті Церкви, остаточно сформувалася завдяки приватному об’явленню однієї паризької монахині. Цікаво, що через чотири роки після проголошення догмату його правильність підтвердилася, коли Богоматір з’явилася неписьменній дівчині в Лурді і сказала: «Я — Непорочне Зачаття».
Переклад CREDO за: Edward Benet, Catholic Stand