«Дідусю, я пробую читати Біблію, але нічого не розумію», — сказав хлопчик. Тоді дідусь відповів: «Іди на річку й принеси мені в кошику води…»
Був собі один хлопчик, який жив зі своїм дідусем у селі. Щоранку дідусь, який був християнином, прокидався раніше і розпочинав день із читання Святого Письма. Онук намагався його в цьому наслідувати й одного дня запитав: «Дідусю, я пробую читати Біблію, але нічого не розумію. А якщо навіть мені вдасться щось зрозуміти, то відразу ж забуваю. Навіщо взагалі це робити? Краще взагалі не читати».
Дідусь спокійно закінчив підкладати в пічку вугілля, приготоване для цього в кошику обік, а потім попросив онука: «Піди на річку й принеси мені в кошику води».
Хлопець побіг, але на зворотному шляху в кошику не залишилося води. Дідусь засміявся і сказав: «Біжи трохи швидше. Ну, хутко, біжи до річки й повертайся з водою». Але і друга спроба була невдалою.
Онук не міг віддихатися, потім сказав, що це неможливо, і почав шукати відро. Але дідусь наполягав: «Я просив тебе принести не відро води, а кошик. Повертайся на річку».
В цю мить хлопчик уже знав, що завдання виконати неможливо, але пішов на річку ще раз, щоб довести це дідусеві. Хай би яким спритним він був, вода все одно витікала крізь дірки в кошику. Хлопчина повернувся з порожнім кошиком і сказав: «Бачиш? Із цього немає жодної користі!»
«Ти впевнений? — запитав дідусь. — Придивися уважно до кошика». Онук подивися на кошик: раніше чорний від вугілля, тепер він був чистісінький!
«Дитино, саме це відбувається, коли ти читаєш Біблію. Ти не розумітимеш усього і не завжди пам’ятатимеш те, що прочитав; але коли читатимеш її, вона перемінить твоє нутро. Бог так діє в нашому житті: очищає нашу душу і поволі формує нас, щоб ми ставали щораз більше подібними до Нього».