«Специфічний курс — із багатьох поглядів», — так прокоментував для CREDO запитання про 35‑річчя свячень іще один представник України у тому випуску Ризької духовної семінарії, о.Цезарій Червінський.
Справді, як згадував його однокурсник о.Франциск Ботвіна, той випуск шістьох семінаристів з України був особливим. Останній раз, коли римо-католикам з України треба було навчатись аж у Латвії.
Вони майже щороку зустрічаються і підтримують тісні дружні стосунки. Але цей випуск, каже о.Цезарій, має багато особливостей. Останній випуск семінаристів у Ризі означав також перші священницькі свячення у незалежній Україні. Отож двоє співбратів-салезіанців, о.Цезарій Червінський та о.Юзеф Жовновський (нещодавно помер після тривалої хвороби) були висвячені 9 червня 1991 року в Житомирі.
Після свячень молодий о.Цезарій три роки працював зі святої пам’яті о.Амвросієм Міцкевичем. Як припускає сам священник, така співпраця могла виникнути за особистої домовленості з єпископом — тоді ще Житомирської дієцезії, бо в парафії вийшло співпрацювати дієцезіяльному настоятелю і молодому вікарію-салезіянцю.
В той час парафія св.Варвари в Бердичеві ще не була віддана католикам, за неї тільки починалась боротьба. Служили обоє пресвітерів у капличці по Чуднівській, 72. Однак о.Амвросій на той час був настоятелем близько 14 парафій і деканом двох деканатів: Бердичівського і Коростенського. До цих двох, «кинутих у глибокі води», долучався також рідний брат о.Амвросія — о.Бернард Міцкевич. Утрьох вони несли душпастирське служіння в тих 14 парафіях і додатково по селах, починаючи від Ружина, Чуднова, й до Олевська, Рокитного і далі…
«То справді був особливий час», — дещо здивованим голосом, згадуючи сьогодні ті події, каже о.Цезарій.
Після цих років його таки скерували до салезіянської спільноти. Вона діяла в Коростишеві. «Як монах, я мав повернутися додому», — пояснює о.Цезарій. Додому в тому розумінні, що у салезіянців монастирі звуться «Домами». Там на різних посадах він служив аж до 2011 року, після чого згромадження перевело його до Одеси.
Там, у храмі св.Петра, з о.Михайлом Нуцковським, зі старшим співбратом — о.Йоакимом Ясітою (помер 2020 року), о.Цезарій душпастирював ще три роки, після чого потрапив до Перемишлян на Львівщині. Там також є салезіанський Дім. Разом з о.Петром Смолькою вони служили вірним самих Перемишлян і навколишніх парафій та доїзних пунктів, де встановлених парафій не було.
2017 року о.Цезарій на рік був переведений назад до Коростишева — для душпастирства в Молодіжному центрі «Дон Боско», що постав за ці роки. «Гарне місце поруч із храмом», — каже священник, якому вочевидь сподобалося працювати з молоддю.
Наступна зміна у служінні привела його знов до Одеси, де він був і вікарієм, і настоятелем, а з 2021 року також екзорцистом Одесько-Сімферопольської дієцезії. Варто згадати, що померлий раніше о.Ясіта також був дієцезіяльним екзорцистом.
А з осені 2025 року о.Цезарій душпастирює у Бібрці на Львівщині, де цього року зібралися випускники того особливого останнього і водночас першого курсу Ризької семінарії. «Переймаю досвід від молодших і старших», — каже він, усміхаючись. Старшим є о.Йосиф Богуш, який свого часу також довгі роки служив у Коростишеві. Спільнота у Бібрці складається з двох співбратів-салезіанців.
Але це не той «Дім», про який можна сказати, що о.Цезарій до нього належить. Поняття Дому в салезіанців відрізняється від поняття «спільнота/монастир тут на місці». Скажімо, один Дім творять дві спільноти: Бібрка і Перемишляни. Четверо співбратів, попри те,, що разом не мешкають, утворюють один «умовний монастир».
Подібний Дім є подвійним і в Коростишеві, бо він об’єднує і тих салезіанців, які працюють у Житомирі, в ліцеї «Всесвіт».
А от Одеса є і сама собі Домом, і одним монастирем, і парафією, де також діє молодіжний Центр Дона Боско.
Три салезіанські Доми в Україні утворюють одну Делегатуру в.Франциска Сальського, яка підпорядковується Краківській інспекторії св.Яцека. Зараз українську Делегатуру очолює о.Мар’ян Куц з Одеси.
А ще салезіанці, крім римо-католицької структури, мають гілку східного обряду — але то, як говориться, вже зовсім інша історія. Зокрема до салезіанців східного обряду належав о.Олесь-Август Чумаков — померлий 2022 року засновник і керівник «Світлого дому», програми допомоги безпритульним дітям.
Переважне розташування салезіанських Домів не на східній Україні дає отцям, парафіям та їхнім підопічним певне полегшення. «Стріляють ліворуч-праворуч, звуки і дим, — але тримаємось, як можемо», — зітхає о.Цезарій Червінський.
Реальність нового російського панування, що нависла над Україною, нікого не радує. Однак ці священники, які пам’ятають, як Церква і держава 35 років тому виходили з‑під комуністичного гніту, сподіваються на краще.
Пітьма ніколи не буває вічною.
На святкуванні 30-річчя священства у львівській Митрополичій базиліці. Фото: о.Олександр Кусий
фінансово.
Щиро дякуємо!
