Ісус Христос після свого Воскресіння з мертвих понад місяць перебував на землі серед своїх учнів і пастви. Потім зібрав апостолів у передмісті Єрусалима, Віфанії, на горі Елеон, благословив їх та вознісся во плоті на небо.
Тоді з’явилися два Ангели Господні та проголосили, що Христос «Був, Є, і знову Прийде судити живих і мертвих». Після Вознесіння Господь не залишить своїх учнів, а перебуватиме поруч із ними. За церковною традицією, свято Вознесіння Христового відзначають на 40 день після Великодня. Для римо-католиків це 13 травня в цей рік, для східних християн — 10 червня.
Радість і надія у випробуваннях
Про прославлення Бога, до якого ми запрошені через події на горі Елеон, говорив святий Апостол Павло: «Тому то Бог підвищив Його, дав Йому Ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед Іменем Господнім усяке коліно приклонилося на небі, і на землі, і під землею. І щоб усякий язик визнав, що Христос Є Господь на славу Бога Отця».
Сучасні католики в Україні впродовж усього року співають пісню, що згадує про надію, яку залишив нам Ісус у день свого Вознесіння: «Перед ликом Божим змиріться всі. Він сам підвищить нас, Божий — і всесвіт, і час, Він сам підвищить нас…»
У такому ж контексті святий Апостол Йоан говорить про Вознесіння як про повернення Сина Божого у славу, яку Він посідав ще перед створенням світу. Бог прославляє людську природу, бо возноситься не лише Його божественна, але й людська природа.
Заохочення до євангелізації
Вознесіння Господнє є очікуванням на Зішестя Святого Духа, коли у П’ятдесятницю Ісус звершив свою земну місію, послав учням утіху та подарував дари й таланти, необхідні для того, щоб іти і проголошувати царство Боже по всьому світу. Відповідно, апостоли мають зробити свідками Воскреслого Христа кожну людину, хрестячи усіх в Ім’я Отця, і Сина і Святого Духа.
Подібно й ми покликані не затримувати дари Святого Духа, а розділяти і примножувати плоди служіння Христа для нас — як і Він, радіти присутності й любові одне до одного, тішитися зціленням та чудесам, які чинить Бог, виконувати Його творчі завдання, радіти багатствами, отриманими як дар, та проповідувати правду про єдиного Бога у трьох Особах.
Впевненість у вічному щасті
Вознесіння Ісуса на небеса це надія для людей, що й вони можуть, як і Бог, воскреснути до життя у вічному щасті поруч з ангелами та святими. Ця подія є заохоченням до молитви за померлих близьких, щоб Господь дарував їм прощення земних гріхів та ввів у брами небесні. Коли ми молимося за померлих — перебуваємо з ними як одна родина, одна церква, де брати підтримують одне одного в любові та милосерді.
Як ми можемо послужити нашим ближнім, навідуючи місця поховання, згадуючи про них? Молитвою про їхнє спасіння, примиренням з тими людьми, з якими вони за життя мали ворожнечу, а також продовженням добрих справ, якщо знаємо, що вони робили їх із любові до Бога та людей.
Коли християнська Церква навчає про сопричастя святих, то говорить про нашу єдність у любові, прагненні зустрітися у вічності й разом споглядати славу Божу. Молитва за померлих вчить нас у земному житті чинити так, щоб увійти і після нашої смерті у славу Воскресіння Христового. А це — добре ставитися до братів, служити ближнім, допомагати навзаєм у земних справах осягати святість, спілкуватися одне з одним у розумінні, що наша мета — зустрітися і після смерті.