Дар горя: крізь біль до духовного зростання

Горе — це майже те саме, що й хірургічна операція на відкритому серці. 

Ніщо не може зашкодити нам, знищити нас, зцілити або навіть дати нам цінну життєву науку так, як це може зробити горе. Найбільший дар горя — це те, що воно спонукає до глибоких та постійних змін у нашому житті, й оскільки ми не втрачаємо абсолютного зв’язку з нашими померлими близькими, їхня смерть затягує нас у нові світи.

Воскресіння Лазаря

«Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши Його, впала Цому до ніг і сказала йому: “Господи, якби Ти був тут, то мій брат не вмер би!” Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, запитав: “Де поклали ви його?”. Кажуть Йому: “Іди, Господи, і поглянь”. Заплакав Ісус. І заговорили юдеї: “Бач, як він його любив!” А деякі з них мовили: “Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?” І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. “Відкотіть камінь”, звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже Йому: “Господи, відгонить уже: четвертий бо день”. “А хіба я тобі не казав, — озвавсь Ісус, — що коли віруєш, то побачиш славу Божу?” Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: “Отче, Тобі подяку складаю, що вислухав єси Мене! Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш Мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав Я: щоб вони увірили, що Ти Мене послав”. А промовивши те, кликнув на ввесь голос: “Лазарю, вийди сюди!” І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: “Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить”» (Йн 11, 32-44).

Горе дуже глибоко ріже людське серце, і так відкриває у наших соціальних цінностях, родинних зв’язках, системах вірувань та особистих стосунках ті вразливі місця, які потребують зцілення і просвітлення. У тих, хто відчуває духовну втому, горе може відновити душевний запал і дати їм змогу духовно зростати, — але таке оновлення може відбутися лише у тому разі, коли людина, яка сумує, може поглянути далі крізь свій біль від втрати близької особи. Якщо ми віддамо належне можливості духовно зростати через горе, то можемо здобути мудрість і обрати зростання замість самознищення. Кожна людина пережила руйнівну реальність горя, яке оновило її, навіть якщо вона сама не знала про це оновлення.

Зростання у болю

Горе — це метаморфоза людини. У тварин, що проходять метаморфозу, цей процес відбувається після народження. Стосовно людей це означає, в переносному значенні, що смерть близької людини, яка змушує вас сумувати, народжує вас нового: ви стаєте людиною, якій боляче, чиє серце розбите і яка відчуває злість. Коли ви починаєте сумувати, у вас розпочинається процес перетворення, який у кінцевому підсумку робить вас зовсім іншою людиною, чия душа вкрита тріщинами, якими користується світло, щоб потрапити в душу. Отак насіння, яке посадила смерть, отримує світло і від нього починає рости.

Дар мудрості

Через горе людина стає мудрішою, отримуючи таким чином один із дарів Святого Духа — мудрість. «Поводьтеся мудро з тими, що назовні, використовуючи нагоду. Ваша розмова нехай завжди буде люб’язна та приправлена сіллю, щоб знали, як треба вам кожному відповідати» (Кол 4, 5-6).

Коли ви черпаєте мудрість у горі, ви вчитеся бути добрішими до інших людей і розумно використовувати свій час. Ви вчитеся надавати більшої цінності життю інших — як на словах, так і на ділі. Коли йдеться про те, як допомогти іншим пережити горе, біль, який ви самі відчували колись, керує вашими словами, й ви намагаєтеся відшукати правильні слова розради.

Дар віри

Горе також допомагає нам зростати у вірі. Біль наближає нас до Святого Письма, до інших людей, у яких ми шукаємо поради й підтримки, а також робить нас ближчими до Бога. Коли те, що стається з нами, не має особливого сенсу, ми намагаємося знайти відповіді та відшукати глибший сенс життя, — і так наближаємося до Бога. Ми прагнемо зрозуміти Бога, а тому надаємо Істині пріоритет, якому присвячуємо  більшу частину свого часу.

Горе перетворює нас на шукачів; ми шукаємо особи Бога, Його поради і Його втіхи. Горе єднає нас із Богом так само, як блудний син возз’єднався зі своїм батьком. Коли ми відчуваємо біль горя, то забуваємо про себе і відкладаємо всі свої прагнення і досягнення; нашим єдиним фокусом стає Бог. 

Наша агонія народжує чудові речі. Ми можемо цього не помічати і, мабуть, не помічатимемо роками; але це так. Ми маємо бути впевненими, що Той, хто розпочав у нас добру справу, сумлінно доведе її до кінця. У Євангелії від Йоана бачимо, як горе спонукало Ісуса виконувати Його служіння, завдяки чому сталося чудо воскресіння Лазаря.

«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. Бо те, що одну мить триває, — наше легке горе — готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо — дочасне, а невидиме — вічне» (2Кор 4, 16-18).

Збираючи уламки

Американський філософ і психолог Вільям Джеймс сказав: «Прийняття того, що сталося, — це перший крок до подолання наслідків будь-якого нещастя». 

Є люди, що мають вроджену здатність збирати докупи розбиті уламки душі; ці люди стійкі, і тому можуть зцілитися від душевного болю природним чином. Іншим же потрібно розробити механізм свого відновлення. Зазвичай люди, яким вдається зібрати уламки свого розбитого серця і душі, роблять це за допомогою молитви. Для католиків великою втіхою може стати молитва Розарію. Молитва допомагає перестати розмірковувати над власним болем і розгорнути наступний аркуш свого життя. Завдяки молитві можна примиритися з реальністю. Коли ми визнаємо, що не спроможні змінити реальність, — наш розум перестає надмірно зосереджуватися на цій ситуації, і ми більше не переживаємо болю, що походить від горя.

Щоби зцілити рану, нам потрібна глибока медитативна робота і час. Часто йдеться не про склеювання докупи розбитих шматків, як у випадку з розбитою вазою, а про пошук нових методів, що за формою відповідають утраченим уламкам і допомагають будувати життя з новим змістом. Наш досвід горя має робити нас сильнішими, а не послаблювати. Якщо ми скористаємося можливістю зростати через горе, то не будемо сприймати біль як перешкоду, а тому не страждатимемо намарно.

Переклад CREDO за: Лауріка Нксумало, Catholic Stand