«Зарваниця — це місце, де людина може в тиші зустрітися з Богом через посередництво Божої Матері». На цьому в інтерв’ю для Радіо Ватикану — Vatican News наголошує отець д-р Іван Січкарик, референт зовнішніх зв’язків Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ.
Отець Іван запрошує вірних приєднатися до прямої трансляції молитви Розарію із Зарваниці, яка відбудеться завтра, в четвер, 27 травня 2021 року, о 19.00 за київським часом.
«Під проводом санктуаріїв, розсіяних в усьому світі, протягом цього місяця травня молімося Розарій, випрошуючи завершення пандемії та відновлення соціальної і трудової діяльності». З таким закликом Папа Франциск звернувся до вірних під час загальної аудієнції 5 травня 2021 року. Відповідаючи на цей заклик, Папська рада сприяння новій євангелізації залучила до молитви 30 санктуаріїв на всіх континентах, серед яких — Марійний духовний центр «Зарваниця». Про історію цього санктуарію, його особливу харизму, про духовне й фізичне зцілення, яке прочани отримують тут за посередництвом Пречистої Діви Марії, розповідає отець д-р Іван Січкарик.
Отець д-р Іван Січкарик в соборі Зарваницької Божої Матері
Початки Зарваницької святині сягають XIIІ сторіччя. Вона зародилась як подяка Пречистій Діві Марії за Її опіку та зцілення тілесних ран. Наш співрозмовник розповідає про цю історію та про подальший розвиток Марійного духовного центру:
— Насамперед я хотів би наголосити, що Зарваниця це не просто якесь одне село чи якась одна святиня. Ми даємо ту повну і глибоку назву, що це «Марійський духовний центр». Зарваниця це цілий комплекс, який, очевидно, постав не в один момент. Початки історії Зарваниці — це коли 1240 року монголо-татарська навала знищила, зруйнувала Київ. Багато людей утікали звідти, щоб урятувати своє життя, і монахи, які там були. Сталося так, що один монах дійшов аж до західної частини Русі-України. Зморений втечею і довгим шляхом, він задрімав. Уві сні йому явилася Богородиця. І коли він прокинувся, побачив те джерело, обмив свої рани — і після цього він тут залишився. Побудував капличку. І там, де його сон «зарвав», тобто де він заснув і де побачив Богородицю, — тут він оселився і став молитися. Багато людей стало приходити до цього місця, тому що так само, як той монах, який обмив свої рани у джерелі, вони почали молитися і зцілюватися. Люди відчули, що це місце — особливе. Маємо також переказ про князя Василя Теребовлянського. Занедужавши, він сказав покликати йому того монаха, і щоби той узяв і ікону, і воду з цілющого джерела — щоб йому зцілитися. А монах передав, що якщо князь хоче одужати, то нехай сам прийде. І справді, коли він прийшов, попив цілющої води, торкнувся ікони, — князь Теребовлянський зцілився. Від цього моменту вже починається «повноцінна» історія розвитку цієї святині. На подяку за своє зцілення князь побудував церкву, і паломники почали постійно ходити до Зарваниці. Були різні етапи в її історії, Зарваницю і знищували, в Середньовіччі, але найбільше вона постраждала за часів Радянського Союзу. А коли настала доба незалежності України, то розпочалися великі старання, щоб відновити цей центр. Тому що люди приходили, навіть коли тут колючим дротом усе обгороджували, щоб не йшли до джерела, — люди по лісах збиралися, Церква жила і діяла в підпіллі. І коли (ще раніше, в 1677 році) папа римський Пій ІХ коронував ікону Зарваницької Божої Матері й надав Зарваниці статус відпустового місця, то це був крок, зроблений від Святого Престолу, щоби вірним вказати важливість цього святого місця. Й коли люди приходили сюди — чи пішки, чи з різних далеких місць паломництвом приїжджали, — вони тут отримували зцілення як духовне, так і тілесне. Сьогодні це великий екуменічний центр. Ми відкриті і для православних, які сюди можуть приходити, — тобто Зарваниця об’єднує Україну, українців, а також людей, які з-за кордону приїжджають, іноземців. Зарваниця — це місце, де людина може в тиші зустрітися з Господом Богом через посередництво Божої Матері. А що важливо додати і наголосити, це що Зарваниця входить до так званого центру Reggae Marianae Europeae. Це 20 марійних центрів Європи, таких як Лурд, Фатіма, Ченстохова, Волсінгем, Нок та інші. Ми маємо щороку зустрічі в різних марійних духовних центрах, а ректори тих центрів приїздили до Зарваниці. Тобто вона виконує на сьогодні роль насамперед духовну, а також просвітницьку і соціальну.
Скільки прочан відвідали Зарваницю, скільки кілометрів подолано, скільки прохань було піднесено до Небесної Матері, майже завжди, задля одного – духовного й тілесного зцілення. Однак, варто пам’ятати, що це не відбувається у магічний спосіб. Отець д-р Іван Січкарик розповідає про передумови такого зцілення:
— Людина завжди прагне, щоб її проблеми, життєві питання вирішилися одразу і вмить. Тому для всіх, кого священники сюди провадять або хто сам іде до Зарваниці, чи їдуть паломництвами, — передумова одна для всіх, звичайна: це покаяння. Ісус Христос, коли почав свою проповідь, не говорив, шо ви всі такі гарні і все дуже добре робите. Він сказав слова суворі, але які лікували, зцілювали: «Покайтеся, бо Царство Боже близько». Тому людина, яка приходить до Зарваниці, вона або приготовлена, або має змогу там приготуватися духовно: побачити себе, проаналізувати своє життя, побачити свої немочі, хвороби — тобто гріхи; приступити до Таїнства Покаяння, до Таїнства Євхаристії; піти на Хресну дорогу, піднятися, відчути, отже, той крок один-другий-третій, який робив Господь. Власне кажучи, в такий спосіб вона може відчути близьку присутність Бога у своєму житті і за посередництвом Богородиці це життя змінити. А водночас побачити нові обрії: що вона має робити, що вона робила не так; змінити свій спосіб життя. Божа благодать завжди діє; важливо тільки її вміти — або хотіти — прийняти, побачити й відчути. І тому як колись, так і сьогодні багато людей повертаються із Зарваниці переміненими. Вони не кажуть уже, що «все не так, все зле, все недобре», але починають розуміти, «що я маю робити, щоб життя моїх ближніх стало кращим». Тоді вони починають розуміти, що стають «руками Бога на землі», бо Господь Бог послуговується нами. Коли людина має це розуміння, коли вона має суть життя, коли знає, до чого вона іде, до чого має прийти, — Господь Бог дає їй ласку і благодать. А ласка і благодать це не якесь відчуття, а конкретна спонука до добра. І коли людина виконує волю Божу, вона з того щаслива, а Бог їй допомагає духовно зростати і отримувати світло душі й силу для тіла. Віра християнська — це насамперед віра розумна. Якщо поглянемо на молитву «Отче наш», отримаємо всі відповіді. Поглянемо на молитву «Вірую» — і отримаємо всі відповіді. Навіть молитва 50-й псалом [51-й] Давида, ми отримаємо остаточну відповідь. Що людина має дбати про матеріальне життя — просити хліба насущного, втікати від спокус, боротися з ними, просити Царства Небесного і так далі. Тобто християнська віра — та, що настановляє людину на правильну дорогу життя. Вона диве на рівні горизонтальному — у стосунках із ближніми, намагається осягнути гармонію найперше сама з собою; друге — з ближніми; третє — зі світом; а в кінці рівень вертикальний: зі своїм Творцем. І коли людина це розуміє, до чого вона має йти, що має зробити, — вона це виконує, а Господь Бог їй у цьому допомагає. Це не діється за секунду, це процес.
Як зазначив о. Іван, Марійний духовний центр «Зарваниця» входить до Європейської Марійної мережі, до якої належать 20 найважливіших санктуаріїв Європи. Священик ділиться своїми думками про те, в чому полягає особливість харизми Зарваницької святині:
— Насамперед, Зарваниця має ту саму харизму, той дар, що й усі інші марійні центри: через свої особливі з’явлення Марія нам показує, що Вона близька до нас. Це Її заклик, щоб ми звертали особливу увагу на Її Сина, нашого Господа Ісуса Христа. Тобто це особливий заклик із цього місця, до людей, які живуть тут і далі, — заклик до духовного, істинного, глибокого життя, до навернення. У Старому Завіті Бог посилав пророків, щоб вони звіщали волю Господню народу і щоб той народ каявся, навертався і жив згідно з Божими заповідями. У часи Нового Завіту появи Богородиці знаменують нам Її особливу материнську любов, а водночас заклик до навернення і переображення, перемінення нашого життя. Тобто найперше тут плекається харизма молитви, яка звершується через дар віри. До Ісуса Христа, Господа нашого, через посередництво Марії. Бо Вона ніколи на себе увагу не звертає, але завжди показує: дивіться на Христа. Він — Спаситель, Він — Податель життя. Отже, найперший головний момент нашої харизми це молитва, яка звершується через дар віри. І ця віра, як читаємо в Апостола Павла, буде «чинна любов’ю». Не так собі «я просто вірю — і вірю», ні. Вірю — але, згідно зі своєю вірою, живу на щодень і прагну її реалізувати і показати. Бо віра — це внутрішній акт, якого ми не бачимо. А коли ми демонструємо віру назовні, то й інші бачать, і світ бачить нашу віру через діла. І це є свідчення про Христа, проголошення Доброї Новини для інших.
А другий момент харизми — думаю, що це оцей момент «комплексу». Що будь-яка людина, яка прийшла — чи паломник, чи просто так прийшов, сюди і групи туристів приїжджають, чи це учні, чи студенти, — кожен для себе може щось знайти. Чи це Хресна дорога, чи, наприклад, річка Стрипа, чи реколекційні будинки, які в нас є. Маємо пам’ятник мігрантам. Тобто кожен може собі щось знайти. До речі, останнє велике, що тут було звершене, це побудова комплексу «Український Єрусалим». Чи за рівнем архітектури, чи за духовним рівнем — доторкнутися до тих місць, що Ісус Христос проходив, де Він навчав, — це другий важливий момент. Зарваниця дає кожній людині можливість себе віднайти, побачити і зрозуміти.
А третій момент — численні прощі або табори. Особливо тепер, у такий непростий для України час, так звані реабілітаційні табори для постраждалих від війни, родин, для дітей-біженців та з неблагополучних сімей — тут діє соціальний центр, куди люди приходить не лише на один день чи, наприклад, на кілька годин. Але вони сюди приходять і можуть тут перебувати, можуть провести і 10, і 20 днів на реабілітації. Власне кажучи, це теж є і духовне, і тілесне оздоровлення, яке Зарваниця може подати.
Як і для всіх, пандемія стала випробуванням також і для душпастирів духовного центру в Зарваниці. Дотримуючись усіх засобів запобігання поширенню заражень, вони намагалися відповісти на потреби вірних, не залишаючи їх на поталу самотності й відчаю. Про це розповідає отець Іван:
— Пандемія вплинула на нас усіх — на всі парафії, на цілу Церкву і на весь світ. Пандемія нам показала одне: що людина не є Богом. Це і медицина, й інші технології, які донедавна вважалися підконтрольними, — в одну секунду все стає непідконтрольним. І саме тут віра дає відповідь. Що людина має вірити й молитись, так вона живе і спасається. Однак християнська віра, як я казав, — віра розумна, тому ми завжди співпрацюємо і допомагаємо, щоби просвітництво допомагало людині спастися, духовно і тілесно. Тому ми— і Зарваниця, і всі парафії — на період жорсткого карантину перейшли в режим онлайн і дотримувалися всіх правил, які охорона здоров’я, міністерство та епідеміологічні служби, нам давали, щоби зберегти життя, здоров’я людей і зробити все, щоб не було ширення інфекції, зараження від особи до особи. Також це соціальна дистанція, використання двох ложечок, застосування спирту, збільшення кількості відправ; навіть зупинили прощі, щоб люди не контактували одні з одними. Подавали рекомендації, щоб люди все читали, розуміли. Гігієна, засоби дезінфекції, всі безконтактні речі, які можливо зробити… А також ми фіксуємо, що людина, яка перебуває довго в замкненому приміщенні, ізольована, отримує другий тип недуги: вона стає заляканою, втрачає віру, надію, це впливає депресивно на її життя і спосіб сприйняття речей… тому через засоби комунікації, через інтернет завжди лунала молитва. Тобто людина завжди могла долучитися до того, щоб отримати ту спасительну Божу руку, яку Господь простяг Петру, коли той тонув у водах Галілейського моря і врятував його. І зараз, у цих драматичних обставинах, Він простягає руку Господь Бог дає нам можливість це зробити — щоб людина, навіть перебуваючи на соціальній дистанції, в ізоляції, з карантинними обмеженнями, могла вірити, молитись, спасатись і мати надію у своєму житті.
Завтра, в четвер 27 травня, вірні з усього світу матимуть змогу приєднатися до прямої трансляції молитви Розарію з Марійного духовного центру «Зарваниця» за завершення пандемії, а особливо за безробітних, що постраждали внаслідок поточної кризи. Отець Іван Січкарик пояснює, як можна приєднатися до цієї трансляції:
— Ми з великою радістю — і з великою відповідальністю — долучаємося до заклику Папи Франциска щодо всецерковної молитви у 30-ти найбільших духовних центрах світу. І ми радіємо, що можемо послужити, як Марійний духовний центр, як Українська Греко-Католицька Церква, тому, щоб у нашій східній традиції прославляти Богородицю, а водночас звертатись у молитовних закликах до Марії, яка чує наші стогони. Як читаємо у Старому Завіті: ввізвали сини Ізраїля — коли вони були в єгипетському рабстві, — і Господь Бог почув їх. Тому очевидно, що за цих драматичних обставин ми взиваємо до Господа Бога через Марію. Бо бачимо приклад: чи Кана Галілейська, чи як Вона поспішає до Єлизавети, щоб їй допомогти, — Вона спішить. І треба до Неї звертатись. Тому ми долучаємося до цієї ініціативи і вона буде всецерковна, як на рівні цілої Тернопільсько-Зборівської єпархії, так і всієї Церкви. Цікавий момент — так збіглося, а водночас ми бачимо в цьому Божий дорий знак: у той момент триватиме Синод УГКЦ, саме в Зарваниці, і весь Синод єпископів, на чолі з Блаженнішим Святославом, також візьме участь у всецерковній молитві за припинення пандемії коронавірусу в цілому світі. Цілий день буде присвячений молитві, яка постійно транслюватиметься і по нашому інтернет-каналу, і на Ютьюбі, і на місцевих телеканалах, і Живе Телебачення. Телебачення Ватикану зможе в нас брати сигнал, щоби передати на весь світ.
Головна частина молитви, тобто сам Розарій, розпочнеться за десять сьома, тобто о 18.50, а о 19.00 ми почуємо слово Блаженнішого. Ми будемо особливо молитися за безробітних, бо пандемія це не лише люди хворі, але й ті, хто постраждав в інший спосіб — економічний, соціальний, тобто втратив працю, а хто втратив працю — не має надії, не бачить свого майбутнього. Будуть присутні семінаристи, монахи і монахині, а також вірні, і в храмі, і біля храму, і єднатися через онлайн-зв’язок у молитві на вервиці.
фінансово.
Щиро дякуємо!
