Шестеро дияконів Ордену Проповідників прийняли 29 травня 2021р. священницькі свячення в базиліці Пресвятої Трійці у Кракові, Польща.
Їх висвятив єпископ-помічник Мукачівської дієцезії в Україні, сам домініканець походженням, Микола Лучок.
Свячення пресвітерату, повідомляє КАІ, прийняли 39-річний Маріуш Стопа ОР, доктор фізики Ягеллонського університету; 28-річний Пьотр Лясковський ОР, ліценціат філософії того ж університету; 34-річний Рафал Ґронський ОР, інженер-архітектор, магістр Краківської Політехніки; 28-річний Томаш Кухарський ОР, 27-річний Міколай Вальчак ОР і 36-річний Павел Кусь ОР.
У проповіді єпископ Микола, який до цього тиждень вів реколекції для кандидатів, підкреслив необхідність вкоренитися в найкращі традиції Ордену, а також відважно жертвувати себе у сакраментальному служінні. Він заохотив піклуватися про єдність із Христом. «Браття, зичу вам, а також і собі, щоб у вашому священстві досвід солодкої єдності з Ісусом долав усяку гіркоту і тягар жертовного священства, і прошу вас: не вдавайте священства, будьте священиками за Серцем Христовим».
На завершення Євхаристії настоятель Польської провінції домініканців о.Павел Козацкі подякував сім’ям, рідним та всій родині неопресвітерів, як також вихователям та всім, хто підтримував покликання нових священників, і єпископові Миколу Лучку, який теж належить до Польської провінції. Українські домініканці перейшли у підпорядкування Польської провінції після того, як розділився колишній Східний вікаріат Росії та України.
Перед цим, коли єпископ Микола Лучок проводив реколекції для Польської провінції, він також висвятив шістьох дияконів. Це було 22 травня в тій-таки базиліці Пресвятої Трійці у Кракові. Один із висвячених, брат Ігор Селіщев, належить до Українського вікаріату. На урочистість, як повідомляє сайт Домініканці в Україні, прибули брати з Києва — о.Ярослав Кравєц ОР, Провінційний вікарій домініканців в Україні, та о.Якуб Гонцяж ОР.
Брат Ігор Селіщев народився 1986 року в Донецьку, має сестру — Єлизавету. Після школи продовжив навчання в Донецькому національному університеті, який успішно закінчив. З молодих років почав шукати відповіді на непрості запитання: про сенс життя, істину, Бога, християнство. Ці пошуки привели його до прийняття віри і Таїнства Хрещення у Католицькій Церкві, яке відбулося 25 грудня 2010 року.
2014 року Ігор вступив до Ордену Проповідників, де проходить чернечу формацію. Минулого року він склав довічні обіти.
Для самого єпископа Миколи це був перший досвід уділення свячень у його ще не такому тривалому єпископстві. «Було відчуття чогось виняткового. Бо жоден священник не може передати владу іншому священникові чи диякону. Тому я ще більше ціную значимість єпископства, через яке Ісус уділяє владу дияконського служіння, в цьому випадку, а наступного тижня — священницького», — сказав єпископ Микола Лучок у день 22 травня.
«Ми отримуємо владу, але цією владою потрібно вміти служити, — зазначив єпископ. — Тобто вона не отримується, щоб її тримати для себе. І люд Божий чекає, щоб ми цією владою служили для них».
Говорячи про нового диякона для України, єпископ відзначив його найважливішу рису: «Пам’ятаю його зрілість. Я тоді ще не був єпископом, але його сміливо вже тоді допустив би до свячень, навіть священницьких. Ігор був готовою, зрілою людиною. Скажу більше, я відчував, що він — повноцінний співбрат, із яким можна рівно розділяти тягар апостольського служіння. Він не лише був студентом у формації, на якого колись можна буде покладатися; з ним уже тоді легко було ділити труд апостольського і братерського життя. Це два важливі аспекти. Коли хтось є монахом-домініканцем, то повинен почуватись як удома, а не в гостях. Людина в монастирі та спільноті є як у сім’ї, і це відчувалося в ньому. Також його готовність до служіння була вже сформована і зріла, а зараз вона доповнилась сакраментальною владою, яку він отримав. (…) Під час його перебування у Львові мені найбільше запам’яталася його солідність у приготуванні до Літургії. У Львові ми служили в непростих умовах. Пам’ятаю, що він завжди йшов на пів години раніше, щоб усе приготувати, а пізніше медитував і чекав. Це його гарна риса, яку я дуже високо цінував. Я знав: якщо Ігор є, то все буде готове ще до того, як я прийду правити Месу. Вже тоді в ньому це дияконське служіння було присутнє».
Як під час проповіді на Месі священницьких свячень, так і на реколекціях та свяченні дияконату єпископ Лучок говорив про найважливіше для нього як священника: про близькість із Богом і щирі стосунки з Христом. «Близькість з Ісусом має різні форми, — заначив владика, — а коли людина стає священником, вона набуває особливого характеру. Я хочу говорити про цю близькість з Ісусом, а також про труднощі в священстві, які на них чекають у перші роки після свячень. Хотілось би, щоб вони перейнялися тим, які вони зараз близькі з Ісусом. Я вважаю так:, якщо наше монаше, священницьке служіння не пройняте близькістю з Ісусом — воно втрачає силу, і виникає небезпека лицемірства. Я дуже вразливий на те, щоби в своєму служінні не бути лицеміром, і дуже прагну, щоб мої співбрати та їхнє служіння передусім базувалося на глибоких стосунках з Ісусом. (…) Часто згадую слова відомого єзуїта о.Марко Рупніка, який каже: однією з проблем у Церкві є те, що ми навчили невіруючих людей поводитися так, ніби вони віруючі. Тобто правильно говорити, правильно поводитися під час ритуалів та обрядів, але не мати близьких стосунків із Господом. Тоді маємо невіруючих людей, які відповідно поводяться. І можна бути також, на жаль, невіруючим священником».
Фото: о. Олександр Оріховський ОР, бр. Лукаш Руґ ОР
фінансово.
Щиро дякуємо!
