Різні Церкви цікавляться Євросоюзом, але позиція Святого Престолу щодо цієї інституції виняткова, — вважає Себастьєн Маяр, директор Інституту Жака Делора. Цей інститут створений 1996 року для обдумування євроінтеграції і входить до списку найкращих аналітичних установ Європи.
Себастьєн Маяр нагадує, що Ватикан від самого початку підтримував європейську інтеграцію, вбачаючи в ній знаряддя єдності між народами — спершу між повоєнними Німеччиною та Францією, але потім також і між іншими посвареними країнами Європи, такими як Німеччина і Польща або Ірландія та Велика Британія. Водночас католики відчувають, що мають бути сумлінням Європи, нагадуючи європейцям, що вони мають спільні корені, завдяки яким не чужі одні одним, але становлять єдину родину.
Розмовляючи з Vatican News, Себастьєн Маяр нагадує, що Апостольський Престол, попри свою інколи критичну поставу, загалом ідею інтеграції підтримує. Свідченням цього є хоч би той факт, що коли 1957 року в Капітолії підписували Римські договори, у храмах Вічного Міста били дзвони. Від 1970 року відносини між Апостольським Престолом і Євросоюзом мають інституціональний характер, на рівні нунціатур і посольств.
Ватикан безрезультатно наполягав на визнанні юдеохристиянських коренів у Договорах Євросоюзу. Він підтримує політику солідарності. Іншу форму надихання європейської політики становить вказування на приклад отців-засновників, таких як Роберт Шуман, чий беатифікаційний процес іще триває. Себастьєн Маяр визнає, що в цьому сенсі можна розглядати Апостольський Престол як своєрідне сумління Євросоюзу.
Церква не лобіює, а будить сумління
«Достатньо згадати, що коли Папа Франциск отримав премію Карла Великого у 2016р., то за цієї нагоди він прийняв у Римі очільників євроінститутів. Свідченням цього є також його промова у Європарламенті в Страсбургу, де повторилося те, що ініціював Йоан Павло ІІ, який теж виступав у Страсбургу, а вже 1982 року в Компостелі закликав: “Європо, будь собою!” А отже, не тільки Апостольський Престол, але і вся Католицька Церква виконують роль сумління, нагадуючи європейцям, хто вони такі, нагадуючи їм про хрещення. І це незамінна роль, яку Церква має надалі виконувати. Не ідеться про лобіювання заради того, щоб просунути ту чи іншу поправку в директиві, але насамперед — про те, щоб будити сумління, так щоб європейці почувалися активними учасниками спільної справи. Християнин безсумнівно є патріотом, має свою національність; але він також знає, що належить до великої родини. І саме Церква може допомогти європейцям почутися частиною однієї родини, спільноти, союзу. І важливо те, щоб не розглядати європейців інших країн як чужих нам людей, із якими нас ніщо не єднає».
На фото: св. Йоан Павло ІІ у Сантьяго-де-Компостела
фінансово.
Щиро дякуємо!
