Син Божий не вдовольнився тим, що зійшов заради нас на землю, прийняв тіло, страждав і пізнав смерть. Навіть Його постійна присутність із нами у Пресвятих Дарах «до кінця віку» не вдовольняють Його цілковито!
Зі століття в століття, протягом цілої історії Нового Завіту, мірою потреб, Він виявляє нам щораз нові таємниці свого милосердя, посилає заступників, зміцнює серця новими видами побожності, підносить до неба, запалює. Одні помилки і єресі долає мужністю незламних мучеників, покутою пустельників, інші — вбогістю Францисків, ще інші — ревністю Домініків, Ігнатіїв, побожністю скапулярію, розарію… Отож коли нова хвиля духовного холоду почала затоплювати серця християн, а разом із нею почали зростати культи тіла і розуму людини, Ісус, полюбивши нас до кінця, віддає свій найбільший скарб: своє Серце.
Побожність до Пресвятого Серця Спасителя нині знане по всьому світу. Чим для нас є це Серце, які таємниці в ньому криються? Христос показав нам його на образі, який, об’явлений св.Маргариті Марії, нині шанований на наших вівтарях, а в багатьох вірних викарбуваний і в їхніх серцях. Погляньмо на Серце Ісуса. З рани виходить вогонь: це вогонь любові, який, світячи й палаючи, має бути ліками від збайдужілості наших сердець. Воно оточене тернами: Ісус навчає нас, як бути покірними серцем — це ліки від нашої пихи. Хрест підноситься у полум’ї: це Ісус вчить нас, як страждати для Бога, панувати над тілом. Це серце, з якого виходять пломені, яке оточене тернинами, увінчане хрестом, є для нас нині серед пустелі цього світу тим спасительним знаком, піднесеним високо перед очима цілого люду, щоби хто на нього поглянув, був урятований зі своєї безпорадності. Споглядаймо Серце Боже і вчімося того, що в Ньому криється і чого потребують наші серця.
Із Серця вибухає полум’я, вказуючи, що воно має прикмети цієї сили: воно світить і горить. Світить світлом Бога, освітлюючи всі народи. Це книга, в якій ми можемо прочитати, що є гарним, чого ми повинні прагнути, що маємо відчувати, як нам треба сформувати наші серця, щоб вони були до вподоби Богу. Вивчаймо цю книгу — і ми в ній вичитаємо нескінченну любов Ісуса до нас, тихість і смирення; дізнаємося, які почуття оживляють це Серце — ревність у турботі про славу Божу: «ревність до дому твого пожирає мене» (Пс 68,10), ревність у спасінні людських душ; або ж палюча потреба якнайтіснішого з’єднання з людьми: «Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами» (Лк 22,15).
Через читання, приглядання до світла і наближення до нього ми відчуємо його жар: «Вогонь прийшов я кинути на землю – і як я прагну, щоб він вже розгорівся!» (Лк 12,49). Ісус запалив вогонь любові. Він прийшов у світ із любові, і нею ведений, пішов на смерть. Його Серце, переповнене любов’ю, керує Святою Церквою, це почуття пронизує весь Новий Закон, любов проголошують усі таїнства, про неї говорить цілий світ земний і надприродний: із любові, з Серця Бога мого плинуть усі благодаті… Як же не запалати цим вогнем?
Якщо вогонь Божий осяє і запалить нас, тоді зрозуміємо і покохаємо терни і хрест. Серце Ісуса, оточене тернинами, є немовби протестом проти всіх думок гордих, зарозумілих, пустих, що гніздяться в наших серцях. Порівняймо наші серця з Ісусовим. Воно — тихе і покірне у Віфлеємі, під час втечі до Єгипту, в Назареті; так само тихе і покірне на тій горі, з якої плине повчання: блаженні вбогі духом, тихі, ті, хто плаче, — і так само тихе і покірне на іншій горі, Голготі, коли блюзнірства, крики, висміювання розлягаються довкруг, і також на наших вівтарях у Пресвятому Таїнстві, де часто наші серця готують Йому нову Голготу…
А наші серця? Чи то не серця Адама і Єви, які запрагнули стати такими, як Бог? Чи не серця Саула й Амана, які палали заздрістю, що іншим живеться краще? Чи це серце Голіафа, повне уповання на власну міць, яке всі спокуси сміливо викликає до бою — за кару камінцем Давидовим побите. Чи це серце Юди, яке прагне сяяти грошима? Ті терни на нашому серці — так, вони є; але чи вони такі, як на Серці Ісуса?
Над тернами стоїть хрест, зроджений із полум’я любові. Так Ісус полюбив світ, що, бажаючи навчити нас, що таке страждання, яку цінність воно становить у земному житті, — від Віфлеєма по Голготу ніс тяжкий хрест, повис на ньому і, покинутий, тепер такий само нагий і самотній, перебуває у Пресвятому Таїнстві, немов на хресті. Хочеш іти за Мною? — закликає Ісус. — Візьми хрест! Хочеш іти за мною? — кричить світ. — Оточи себе зручностями, думай тільки про тілесне, май тіло за Бога.
Хресте, печате вибраних, гарантіє спасіння, знаку істинної Церкви, славо наша! Чи в наших серцях є місце для любові до Хреста Христвого? Якщо любимо хрест — подарований не світом, але той, що приходить від Христа, — це знак, що в нас є Божа любов.
Споглядаймо, вчімося від Серця Ісуса, чого ми потребуємо: любові — любові до Бога, любові і хреста. Любов’ю своєю розпали нас, Ісусе, оздоб нас почуттями, оточи серце тернами, встроми в нас хрест, знак спасіння, — навчи покори і смирення, дай його полюбити, заради любові Твоєї, якою Ти нас полюбив. Полюбив нас до кінця.
«О Серце Ісуса, Серце найчистіше, вівтарю святості! Очисть плюгаве серце моє, стількома гріхами заражене! Віддали остиглість, таку відразливу для Тебе, а нового духа влий, влий духа ревності! О Серце тихе, Серце найпокірніше, Серце, повне доброти, зроби моє серце подібним до Твого, і запали вогонь своєї любові! Амінь».
о.Ян Бадені SI
Переклад CREDO за матеріалами: Rekolekcje z Sercem Jezusa
фінансово.
Щиро дякуємо!
