Не маю часу! І ще ціле море думок та образів…
А може, ми просто погано добрали собі метод молитви?
Чому ми зібралися при розмові про труднощі в молитві? Хтось міг би сказати, що молитва це ж щось легке: ми її вивчили, спонтанно молимося в якихось тяжких ситуаціях; для багатьох із нас молитва це щось інстинктивне і нерозривно пов’язане з життєвими подіями. І, певно, вона для всіх нас є чимсь доконечним: без молитви ми не провадимо християнського життя.
Життя у клітці
Почнімо з маленького прикладу, який я почерпнув з однієї книжки. Отож автор цієї книжки якогось дня проходжувався полями і луками — обабіч дороги лежали величезні терени незабудованої землі. На стежці серед цієї «пустелі» він зустрів чоловіка, який вивів на прогулянку своїх чотирьох собак. І раптом автор зауважив цікаву річ: три з цих псів бігали без жодних обмежень, із величезною енергією пускалися в перегони, зникали у високій траві і знову з’являлися, і знову гналися один за одним. Однак четвертий пес поводився інакше: він постійно був при своєму господарі, бігав тільки коротко і ненадовго, задаючи кружка довкола хазяїна. Метр, півтора — і повертається. Попри те, що мав величезну територію в своєму розпорядженні, він бігав тільки на короткі дистанції, і на цьому все.
Наш автор запитав того чоловіка, чому ті три бігають вільно, а цей один поводиться так дивно? Хазяїн псів відповів йому: «Ті пси виросли на свободі, могли бігати без жодних обмежень. А цей пес ціле життя, ще донедавна, перебував у клітці, такій тісній, що міг рухатися лиш на кілька кроків.
Цей приклад є відправною точкою для ширшої рефлексії: навіть якщо немає клітки, то тварина не вирушить у далекий біг. Подібно і з людиною: доки християнин не усвідомить, що Бог завжди близько, що Бог мешкає в її серці, — у своєму духовному житті завжди «бігатиме» тільки на короткі дистанції. Не буде прогресу, не буде духовної свободи.
Етапи життя
Що це означає конкретно?
Почнімо від простого спостереження: кожен з нас помічає, як у нашому житті минають почергові етапи. Ми бачимо це на своєму тілі: дітьми ми були маленькі, дорослими ми почуваємося справними, на старість підупадаємо на силах. Наша психіка теж дозріває: дітьми ми боялися багато чого, були сильно зосереджені на собі; доросле життя вимагає від нас узяти на себе відповідальність і вчитися на своїх помилках — і так далі. Те, що ці етапи об’єктивно наявні, ми найчіткіше бачимо, коли фізичний і психічний розвиток не співгармонійні: коли хтось фізично дорослий, але психічно йому до цього далеко. Або коли діти наражаються на травми, з якими ледве впоралась би психіка дорослої людини. Факт є такий: наше життя психічне і фізичне позначене етапами розвитку.
А якщо це так, то чому би це не мало стосуватися й життя духовного? Вочевидь же стосується! Святий Йоан від Хреста писав, що в духовному житті є період дитинства, дозрівання і зрілості. Він у цьому не був у жодному разі самотній: і до нього, й після нього в теології говорилося про періоди очищення, осяяння та з’єднання.
Розарій на різні способи
У перспективі молитви той перший етап — це час, коли ми залишаємося сильно зосередженими на собі, а молитву супроводжують різні емоції, не раз дуже захоплені, як під час закоханості; та молитва будується на роздумах, на використанні інтелекту. Пам’ятаю, як ще підлітком, молячись Розарій, я визначав собі за правило при кожній десятці побачити якийсь новий аспект: от, може, щось уникло моєї уваги, може, вдасться щось більше з цього витиснути? Це типовий приклад молитви початківця: молитва, що спирається головно на роздуми, розумовий пошук.
Однак настає мить, коли це обдумування починає нам бути обтяжливим. Щось змінюється в духовному житті, ми входимо в новий етап. Прошу, ось послухайте листа духовного керівника до світської особи:
«Вважаю, що маєш цілковиту рацію, не намагаючись розмірковувати. Безсумнівно, роздуми як розумова вправа були би можливими — в цьому сенсі вони завжди можливі. Але не переймайся, просто молися. Все, що ти пишеш, вказує, що уява тобі не допомагає в духовному житті. Ти любиш мати перед очима яселка або якийсь образок просто як точку, що зосереджує увагу. Тобто не для того, щоб підтримати уяву, збуджуючи її, а якраз навпаки — щоб її утихомирити. Я б не переймався тим, як саме потрібно молитися Розарій. Найпростіший спосіб це збудити в собі якусь просту думку, пов’язану з конкретною таємницею» (Джон Чепмен OSB, «Листи про молитву»).
Це лист о.Джона Чепмена, англійського бенедиктинця, написаний у січні 1925 року. Адресат цього листа мав саме такий досвід: довго молився, розмірковуючи, обдумуючи, аж це почало для нього бути перешкодою, а не допомогою в молитві. Уява перестає йому служити: тепер образ допомагає тільки зачепити увагу, зосередитися, збудити в собі відповідний намір, угамувати тло. Це момент переходу від одного етапу до іншого.
Бог веде далі
Назва цієї конференції* говорить про труднощі в молитві, і саме це — одна з головних труднощів для людей, які хочуть молитися: вони тримаються одного й того самого методу молитви, який знають довгі роки, але який їм уже давно не допомагає зробити ані кроку вперед. Це немов клітка, в якій виріс той пес. Якщо ми вперто тримаємося того методу молитви, який не приносить нам користі, то самі себе засаджуємо в таку клітку. Це прирікає нас на біг «на короткі дистанції». Ми не матимемо духовного розвитку, бо Бог хоче вести нас далі, а ми Йому відмовляємо.
У Йоана від Хреста цей етап завершує так звана ніч почуттів, коли нас перестають насичувати чуттєві переживання. Часто хтось, хто йде у монастир або хоче серйозно забратися до труду молитви, має саме такий досвід: я спробував це і те, але ніде не знаходжу втіхи. Отож припаду до Бога: припаду до Нього, хоч Його не відчуваю — бо саме в цьому полягає ця ніч. Почуття не дають утіхи, задоволення, а Бога ще теж не відчувається. Це час, коли молитва переносить нас з інтелекту, від роздумів і розмірковувань, до волі, де Бога ми починаємо передусім прагнути.
Отець Августин Бейкер, бенедиктинець XVII століття, мав таку саму зустріч із Гертрудою Мор, настоятелькою спільноти сестер-бенедиктинок у Камбре. Мати Гертруда відкрито висміювала вчення о.Августина, як і ті монахині, які присягали йому послух. Водночас вона сама переживала болісну сухість і почувалася покинутою Богом. До Бейкера вона подалася в стані крайньої безпорадності й розчарування. Отець прочитав їй тільки один уривок із твору Константіна де Барбазона, де йшлося про почуття безплідності, якого зазнають вибрані душі, що практикують молитву — стан, який можливо подолати, ще сильніше припавши до волі Божої, єднаючи з нею свою волю. Знову те саме: умовою просування вперед була зміна методу молитви, з інтелекту на волю. Ця порада, переказана через о.Августина, започаткувала в ній новий етап духовного життя; Мати Гертруда стала якнайбільш ревною ученицею о.Бейкера.
«Не маю часу»
Облишмо тепер тему етапів духовного життя. Вистачить сказати, що одна з головних трудностей у молитві має своє джерело тут — у невідповідному доборі методу молитви і в спротиві Божому провадженню. «Молися так, як можеш, а не намагайся молитися так, як не спроможний», — це відома максима о.Чепмена, яку я присвячую кожному, від усього серця.
Мій священницький стан, хоч і коротенький, дозволяє мені дійти висновку, що найчастіша трудність на молитві це так звані розпорошення і брак часу. Це дуже часто чуєш на сповіді: я не молився, бо не мав часу, а як уже мав час, то не міг зосередитися. З цієї картинки варто зробити важливий висновок: час на молитву мусиш мати. Просто мусиш, ніде цього не діти. Архієпископ Рись у конференції для своїх священників [тобто для священників Лодзької архідієцезії, де він архіпастир від 2017 року. — Пер.] згадував зустріч папи Бенедикта XVI з дієцезіяльними священниками. Вони йому кажуть, що священників нині щораз менше і в зв’язку з цим постає запитання, на чому вони мають зосередитися. В чому священники — незамінні? Певно, вони гадали, що Бенедикт їм скаже: у служінні Таїнств. Бо це, вочевидь, правда: тільки священник служить Євхаристію. Але папа їм сказав щось інше: у молитві. В молитві перед Пресвятими Дарами. В тому, щоби щодня як мінімум годину присвятити саме цьому.
Це — позиція, яку в Церкві творить сам Святий Дух. Звернуть увагу на те, що чернечі згромадження або мирянські рухи, які викликають нашу повагу своєю радикальністю, ставлять сильний наголос саме на цьому. Західних журналістів часто обурювало те, як сестри милосердя в Індії відходили від ліжок хворих, щоб о визначеній годині піти молитися, як їх навчила Мати Тереза. Францисканці Віднови, які служать у найпроблемніших середовищах, живуть дуже інтенсивним темпом життя, вранці й увечері моляться на годинній адорації. Не маєш часу? — Мусиш мати час; мені шкода, але цього не переступити. Це може бути тяжко, складно, болісно, треба зректися самого себе, але цей час має бути знайдений. Христос вставав удосвіта, щоб вийти на гору і там молитися. Якщо Він дав нам такий приклад, то хто може від цього відговоритися?
Навала думок та образів
Щодо розсіянь: найбільше налаштований на них саме той, хто молиться роздумами та уявою. Бо якщо ти розмірковуєш, то твоя молитва це просто певна думка, яка мусить постійно боротися за своє місце з іншими думками; якщо ти уявляєш якусь євангельську сцену, уява тут же підсуне тобі якісь привабливіші картинки. Отож якщо хтось молиться роздумами і відчуває, що інші думки постійно його розпорошують, то це може бути сигналом: настав час на іншу молитву, на простішу молитву, на молитву волі більше, ніж інтелекту.
Саме тому від розсіянь дуже добре допомагає Ісусова молитва: бо це коротка формула, яка не дає простору широким розмірковуванням. Ця коротка формула скеровує нашу волю до Бога: я Тебе, Боже, прагну, Тебе вибираю, і це — уся моя молитва. Я молюся тим, що хочу Бога. Інтелект у цій молитві задіяний набагато менше, і розсіяння набагато менше докучають.
До духовної зрілості
Підсумовуючи: багато наших труднощів береться з того, що ми погано дібрали собі метод молитви. Цих методів не бракує, а ми в духовному житті перебуваємо на різних етапах: не на кожному етапі та сама молитва буде однаково дієвою. Кожний з нас повинен зробити зусилля, щоби знайти час на особисту молитву: немає іншого засобу. А той, хто зазнає розсіянь, нехай подумає, чи Бог не дає йому сигналу зробити якусь зміну в своєму внутрішньому житті. Не накладаймо кліток самі на себе, не влаштовуймо собі коротких дистанцій. У наших спільнотах ми часто сміємося з тих, хто схильних до містицизму — і, певно, добре ставитися відсторонено до таких справ. Однак Церква проголошує нам щось вельми суттєве: кожний з нас покликаний до того, щоби з’єднатися з Богом. Йоан від Хреста каже, що останній етап духовного життя, з’єднання, це зрілість. Хто з нас не хоче чути зрілим християнином? А зрілий це такий, що з’єднався з Богом через молитву.
Бог на першому місці
На завершення — ще одне зауваження. Говорячи про ці етапи, я би не хотів робити такий висновок, що хтось, хто ціле життя молиться одним методом, причому методом для початківців, — гірший або просто має затримки в духовному розвитку. Молитва це передусім діло Бога, і саме Йому належить ініціатива. Це дуже часто цитований приклад, але я його наведу: Мати Тереза до смерті тривала на тому етапі, який Йоан від Хреста називає темною ніччю душі — це можна вичитати з її щоденників. Це етап, який, за Йоаном, завершується дозріванням і передує зрілості, з’єднанню з Богом. То що, хто би сказав, що Мати Тереза була «незрілою»? Чи вона противилася Богу? Ні, так сказати не можна. Нікому не можна судити про зв’язок іншого з Богом. Бог заради нашого блага може вирішити, що якась перешкода нам буде залишена. Нехай кожний з нас серйозно сприйме слова св.Павла, які стосуються цієї ситуації:
А щоб я не загордів надмірно висотою об’явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору. Я тричі благав Господа ради нього, щоб він від мене відступився, та він сказав мені: «Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі.» Отож, я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала (2Кор 12, 7-9).
Бог завжди дає. Може, не дасть тобі свободи від усіх перешкод, від усіх розпорошень. Твоя молитва може не завжди йти гладко. Але там, де Бог залишає перешкоду, там ще й дає щедрі благодаті. Пам’ятаймо про те, щоб наше духовне життя було підпорядковане не нашим очікуванням, нашим прагненням, нашим планам, а самому Богу, який є Володарем усього живого.
*Конференція, виголошена під час Варшавських бенедиктинських зустрічей у монастирі Сестер Бенедиктинок Сакраменток, 29 травня 2021р.
о. Ґжеґож Гаврилечко OSB, 1990 р.н., монах Тинецького абатства від 2012р., висвячений 2020р., цікавиться сакраментологією, аскетичною і містичною теологією.
фінансово.
Щиро дякуємо!
