«Господь Бог допускає зло, щоб я його в добро перемінював». Думки св. Брата Альберта

До сьогоднішнього спомину св. Брата Альберта пропонуємо добірку його золотих думок.

Нехай це побожне читання з роздумами над прочитаним допоможе нашому життю — молитовному і в допомозі ближнім.

Молитва і з’єднання з Богом

Яка молитва — така досконалість, яка молитва — такий і весь день. Даремно ми силкуємося розвиватися з допомогою інших засобів, інших практик, іншої дороги. Молитва — це умова навертання душ. Без молитви неможливо вистояти в покликанні.

*

Треба жити під поглядом Господа Ісуса. Достатньо одного погляду душі на Нього, одного слова, думки, немов блискавки, — і це вже є молитвою.

*

Молитися завжди. Не просити — це нічого не мати.

*

Для молитви важливі не почуття, не сльози, а сила волі у виконанні волі Божої.

*

Щоденна праця, що випливає з обов’язків стану, може мати цінність молитви, чесноти і прикладу заодно, коли ми працюємо тому, що Господь Бог хоче, щоб ми заробляли на хліб, який Він нам дає.

*

Може, наше спасіння залежить від дрібниці, — чи ж я можу ризикувати…

*

Навіщо непокоїтися? Зрештою, Бог в нас, а ми в Ньому, а поза цим усе таке малозначуще.

*

Бути зверненим до Бога і до досконалості, й уникати найменшої недосконалості.

*

З’єднання з Богом важливіше за всі інші обов’язки, в ньому — найпевніший засіб привести все до добра. Молитися, вірити, не сумніваючись. Святий Петро почав тонути, коли став сумніватися.

*

Якщо Господь Ісус каже А, то Він хоче, щоб ми сказали Б, В і до самого кінця, весь алфавіт. А який кінець? Кінець це свята любов і святе з’єднання, в якому Господь Бог віддає все своє і себе самого, і душа — так само.

Богородиця

Матінку Божу обираю за опікунку в моїх труднощах. Хочу Її шанувати особливою побожністю протягом цілого життя і всієї вічності.

Ввірення Провидінню

Не треба нам непокоїтися, бо доброго Господа маємо, у руці якого все, аж до найменших дрібниць.

*

Надмірна запобігливість — річ невідповідна. Краще «Радуйся Маріє» помолитися в цьому намірі.

*

Як чогось бракує, то просити і ввірити Господу Ісусові, і бути якнайспокійнішим, що Він усьому зарадить.

*

Слуга Божий має бути завжди веселий і спокійний, бо знає, що над ним — опіка Божа.

*

Приймати все, що відбувається, і хотіти цього як волі Божої — це засоби спасіння.

*

Жодного неспокою не хоче Господь Бог, і про власну досконалість теж ні, бо, зрештою, — якщо хочеш чогось доброго, а не можеш, Бог тобі винагороджує прагнення як учинок.

*

Господь Бог допускає зло, щоб я його в добро перемінював, — нехай завжди буде прославлений.

*

Це недосконалість і спокуса — турбуватися. Треба тільки молитися і мати надію, що Господь Бог усьому зарадить способом, який Йому відомий. Боже Провидіння обдумує найдрібніші деталі. Світ широкий! Коли вас виженуть з одного місця, підіть деінде, — і завжди будете під тим самим склепінням небесним і під отцівською опікою Божого Провидіння.

*

Бог однаково об’являється у малій травичці і в величі світів.

Прагнення до досконалості

Добре не мати особливих дарів, бо тоді ти захищений від пихи.

*

Не розвиватися через постійні перемоги над собою означає відступати.

*

Добрий, хто хоче бути добрим.

*

Ніхто не йде до неба сам. Розбийте посудину — запах розійдеться. Не тільки ми будемо Бога любити, але інші Його через нас полюблять. А це вже щось.

*

Не тому прагну спасіння, щоб бути спасенним, але щоби сповнився план Божий.

*

Досконалістю чесноти є сам Бог. Хотіти євангельської досконалості це хотіти Христа Господа, тобто любити Його всім серцем, душею, всією думкою. Виконати — це вірність у цій любові.

*

Знеохочуватися означає Господу Ісусові не довіряти і зробити Йому прикрість.

*

Кого Господь Ісус собі вибрав, тому і сто пекел не зашкодять.

*

Я часто думаю, що життя було би надто нещасне, якби не надія справжнього нарешті щастя на тому світі, — бо й навіщо би Господь Бог дав людині стільки прагнень, якби не мав їх ніколи вдовольнити?

*

Я більше не міг зносити того поганого життя, яким світ нас годує. Світ, немов злодій, видирає щодня і щогодини все добре з серця, викрадає любов до людей, викрадає спокій і щастя, краде у нас Бога і небо. Тому я вступаю в орден. Якби я там душу згубив, що би мені залишилося?

*

Перемагати у шляхетній битві духа — це здобувати царства і трони для себе та інших на всю вічність. За благодаттю, Богом даною, звільняти розум з-під насильства низьких і приземлених інстинктів, а вільний розум підкорити любові, тобто Богу, — це найвище завдання людей і цілих народів: це означає будувати небесне царство в нас самих, а все інше нам тоді додасться.

Переклад CREDO за: Albertynki