«Зробімо три намети», — пропонує Петро. І не знає, що каже. Виявляється, що намети не потрібні. Ісус — насправді! — все змінює.
На горі Преображення учні побачили божественність Ісуса. Євангеліст Марк, записуючи розповідь Петра, наочного свідка, спробував описати те, що сталося.
Божественність Ісуса
У його словах помітна певна безпорадність щодо людських понять. «Преобразився», пише Марк, «одежа Його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник не вибілив би»(Мк 9,3).
Як переконливо описати сяйво Божественності? Але того дня вони справді торкнулися своїми почуттями Божої присутності. У такий спосіб більше ніколи такого не ставалося.
Зміцнити віру учнів
Задумом Ісуса було, щоб Його учні інтерпретували цей досвід у контексті Його смерті й воскресіння. Тому і перед тим, як зійти на гору Преображення, і після того, як вони спустилися з неї, Він говорить учням про свою смерть і воскресіння з мертвих.
Преображення і знаки, яки його супроводжують: світло, хмара, голос Отця, присутність свідків — Мойсея та Іллі — мали зміцнити віру учнів у час мук Ісуса. Щоб вони пам’ятали сяюче обличчя Вчителя, коли Він як злочинець висітиме на хресті. Щоб чули голос Отця, який об’являє улюбленого Сина, коли навколо лунатимуть докори та насмішки. Але в час випробування їм не вистачило віри…
Три намети?
На горі Преображення дивує пропозиція Петра: «Учителю, добре нам тут бути. Зробімо три намети: один Тобі, один Мойсеєві та один Іллі!» (Мк 9,5).
Про що думав апостол? Про продовження цієї фантастичної зустрічі? Чи про «намети — вічні помешкання», які за юдейською традицією мали бути місцем вічного перебування Бога з людьми?
Але багато що вказує на те, що пропозиція Петра пов’язана зі святом Суккот. Саме це свято, яке триває сім днів (Петро, Яків та Йоан ідуть з Ісусом на гору «шостого дня»), відігравало особливу роль в юдейській релігійній традиції. Його встановив Бог, коли ізраїльський народ ішов через пустелю до Обіцяної землі.
Святкування
«Sukka» — єврейською означає «намет», «курінь». Під час радісного свята Суккот, пов’язаного з подякою Богові за час збирання осінніх плодів землі, жили в куренях. У тимчасових домівках, що нагадували намети, в яких мешкали ізраїльтяни прямуючи до землі Божих обітниць.
Sukka — святковий курінь — стояла під відкритим небом. Збудована так, що дах, будівельним матеріалом якого могли бути тільки рослини (гілки дерев, пальмове листя, бамбук) був «дірявий». Через це вночі зсередини куреня видно було — як і тоді, коли євреї йшли через пустелю, — зоряне небо, знак Божої опіки, яка оточувала Божий народ-паломника.
Удень через гілки проникало сонячне світло, освітлюючи намет усередині. Чи не таке святкування пропонував Петро, бажаючи розбити намети на горі Преображення?
Ісус і сяйво божественного світла
Але це було не потрібно. Це Ісус — той справжній «намет», в якому оселяться ті, хто вже не блукатиме пустелею, мешкаючи в тимчасових куренях. Він — «скинія Всевишнього», через тілесність якого на горі Преображення просвічувало сяйво божественного світла.
Як зворушливо звучать у цьому контексті слова прологу Євангелія від св.Йоана, оспівуючи таємницю Втілення: «І Слово стало тілом і оселилося (розбило намет) між нами» (Йн 1,14). «Це Син Мій улюблений, Його слухайте!» (Мк 9,7б).