Цікаві думки, списки та рекомендації блукають інтернетом. Попри те, що мережа не завжди вказує їх походження, замислитися над ними інколи буває корисно.
Ці сім правил (основ, принципів) чистоти, можливо, походять із книжки «Visual Culture in the Modern Middle East» авторства Крістіани Грюбер і Суна Хаубюлле, яка вийшла друком 2013 року у видавництві Університету Індіани. Автори досліджували особливості культури сучасного Сходу. Моральні правила — універсальні, що й підтверджує активне поширення цього списку різними християнськими інтернавтами.
Отже, що ж то за сім правил чистоти?
1.Чистота рук
-Не брати того, що не твоє, і не брати собі зайвого.
2.Чистота вух
-Не слухати пліток, брехні, злих слів і нарікань.
3.Чистота очей
-Не дивитися з заздрістю і жадібністю.
4.Чистота вуст
-Не говорити марних слів, не пліткувати, не вимовляти вульгаризмів.
5.Чистота тіла
-Не перелюбствувати, не принижувати своє тіло.
6.Чистота думок
-Не живити думок негативних, злих і вульгарних.
7.Чистота душі й серця
-Контролювати свої емоції та душевні пориви.
Шукати мудрості в кожного мудрого вчить нас Святе Письмо. У цих порадах, або ж правилах чистоти, в їх скороченому викладі, немає нічого неправильного, бо людина має одну етичну основу, незалежно від культури формування. Цю основу в нас усіх закладає Бог, який творить нас на свій образ і подобу.
Певна трудність таких інтернетних мудростей полягає в тому, що їхнє походження буває проблемним, і це варто брати до уваги, коли в соцмережах перепощуєте щось красиво сказане. Ось у такому «максимально відтисненому» вигляді сім правил чистоти, як сухий залишок, виглядають цілком правильними. Натомість у розширеній версії стає помітнішим їхнє езотеричне походження. Так, наприклад, до чистоти рук пропонується усвідомлення, що зайві гроші принесуть «паразитів у ваше життя і тіло», а брати зайве означає перебирати на себе частку того, кому ці гроші призначалися долею, і т.д. Чистота вух чи очей, якщо її розуміти по-християнському, означає для нас утримання від зла, від проявів злого духа у світі, щоб не наражати душу на зло; натомість якщо християни за цим правилом просто перестануть слухати тих, хто нарікає і плаче, то якою буде благодійність Церкви та її свідчення людям любові Христа? Тут є тонка грань між «не впускати в себе чиєсь зло» і «плакати з тими, хто плаче». Чистота вуст очевидно пов’язується нам із Євангелієм, бо «зсередини людини виходить те, що її оскверняє», казав Господь Ісус; але вона ніяк не пов’язана з тенденцією до східно-окультної практики зберігати мовчання, щоб ним «очищуватися». Сьоме правило безпосередньо свідчить про те, що поняття душі у християнстві та східних практиках різниться, адже все попереднє також стосується душі, а не самого тіла (очей, вух, рота). В ньому йдеться про психоемоційний вимір, а не про душу як безсмертну частину людської особистості, яку Бог творить для вічності. У розширеному варіанті цього правила сказано не так про контроль (емоції погано піддаються контролю), як про уважність до своїх емоцій та імпульсів, бо якщо «в душі», тобто в почуттях, щось відбувається, то цю ситуацію потрібно розпізнати. Це цілком розумна порада, яку часто дають сучасні психотерапевти.
Користуймося тим добрим, що можна знайти у світі, бо частки Божої правди є повсюди. А найбільше — наповнюймо правильним розумінням (і молитвою) такі поради, щоб їх застосування допомагало нам зростати у вірі, а не «розводити» її іншими вченнями. Віра вимагає розуміння.
фінансово.
Щиро дякуємо!
