У своїй першій великопісній проповіді Проповідник Папського дому зосередився на періоді хрещення Ісуса в Йордані та Його спокушуванні в пустелі. Ці події є прикладом для християн залишатися стійкими у вірі навіть серед випробувань.
«У роздумах під час цього Великого Посту ми спробуємо поставити себе в позицію учнів Ісуса, які прагнуть навчитися з Його способу життя того, які наставлення є важливими для нас, щоб разом прямувати до нового й вічного життя». Так сказав о.Роберто Пазоліні, Проповідник Папського дому, в залі Павла VI у Ватикані, під час першої проповіді, присвяченій логіці хрещення, повідомляє Vatican News.
Цьогорічні роздуми в чотири п’ятниці, що передують Великому Тижню, мають загальну тему: «Заякорені в Христі. Вкорінені та засновані на надії нового Життя» й відкриті для всіх охочих.
Любов, яка виявляється у конкретних жестах повсякденного життя
На початку проповіді о.Роберто зазначив, що через хрещення ми вкорінені у Христі, який є нашою надією, бо відкрив нам шлях до Неба. У цьому контексті спостерігається спокуса, присутня в Церкві: шукати простіших і зрозуміліших слів, ніж Євангеліє, віддаляючись від єдиного фундаменту, яким є Христос. Натомість Його життя є проявом того, чим може стати наша людяність, коли вона дозволяє керуватися Божою логікою.
Проповідник звернув увагу слухачів на цінність прихованого життя Ісуса в Назареті. «Христос вирішив дозволити історичній реальності, в якій жив, формувати себе. Він не квапив час і не шукав легких шляхів, щоби проявити себе», — сказав він. Ще до того, як спасти світ через смерть і воскресіння, Ісус розділяв із нами людський досвід. У нашому житті найрішучіший вибір часто визріває в період непримітного приготування, коли бажання вдосконалюється, а свобода формується через маленькі щоденні вірності. Таким чином, Боже спасіння не нав’язується шляхом негайної зміни речей, але пропонується як терпелива подорож, у якій любов виявляється в найпростіших і найконкретніших жестах повсякденного життя.
Відтак о. Роберто вказав на дарування Ісуса людині, яке проявилася, зокрема, під час Його хрещення. «Йоан противився йому, кажучи: “Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” (Мт 3,14). Виражене Предтечою здивування підкреслює великий вибір Ісусової довіри, яка драматичним чином повністю проявиться в Його готовності постраждати з любові, аж до хресної смерті. Тому передовсім наша потреба полягає не в тому, щоби змінитися, а щоб пізнати Божу до нас любов. Як зазначив проповідник Папського дому, у наставленні Христа проявляється одна з найбільш особливих рис Його здатності любити через турботу і співчуття до ближнього, який завжди стоїть вище за будь-які правила чи абстрактні принципи.
Відтак проповідник вказав на те, що після занурення Ісуса в Йорданські води розкрилося небо і зійшов Святий Дух (Мк 1,10‑11). Таким чином, хрещення Ісуса показує нам, що лише рух у напрямку слабкості й немічності людського стану відкриває нам шлях до голосу і величі Бога.
Необхідність проходити випробовування
Продовжуючи свої роздуми, о.Роберто зауважив, що Ісус, ведений Духом, одразу після хрещення йде в пустелю, де стикається з трьома спокусами, щоби зроблений у хрещенні вибір став глибоко вкоріненим менталітетом, а не просто миттєвим поривом. Таким чином, випробовування є для християн справжньою перевіркою рішення жити вірою.
Ми часто думаємо, що можемо відважитися на серйозні рішення на підставі сили добрих спонукань і почуттів, оминаючи досвід учнівства, де оголюється наша чутливість і де ми вчимося очищатися від ілюзії легкого результату й обману дешевих шляхів. Наш світ багатий на численні інструкції, щоб навчитися здійснювати всілякі задачі, — але дуже бідний на людей, готових пройти випробовування, перевірити справжність своїх бажань.
Вказуючи на Ісуса, о.Роберто зауважив, що після хрещення Господь увійшов у простір випробування, яке тривало все Його земне життя, щоб показати приклад людяності, яка готова ніколи не відступати від критерію любові й віддаванню пріоритету на користь ближнього. Це є прикладом для нас, які часто приймаємо рішення, не знаючи справжньої ціни, яку доведеться за них заплатити, або намагаємося зайняти позицію, якої потім не можемо втримати. Причиною цього є наша впевненість, що ми можемо конкурувати без підготовки, або прагнення скуштувати плодів, уникаючи повільного процесу дозрівання.
Дозрівання внутрішньої сили
«І Він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями» (Мк 1,13). Роздумуючи над цими євангельським словами, о.Роберто зауважив, що наприкінці спокус ми знаходимо Ісуса у підвищеній здатності залишатися в реальності — адже поряд були звірі, які, з одного боку, трактуються як тварини, перед якими ми маємо певний страх; а з іншого боку, дикі звіри є символом усіх сил (вороги, сили зла), від яких ми відчуваємо потенційну загрозу. У такий спосіб випробування у пустелі служить для дозрівання в Ісусі необхідної внутрішньої сили, щоб бути здатним прийняти свою місію.
За словами проповідника, сорокаденний період є також способом сказати, що Ісус повинен був тренувати своє серце, щоб вибирати добро і відкидати зло всі дні свого життя. Ця звичка плекати в собі «внутрішню пустелю» зробила Ісуса людиною, здатною перебувати в будь-якій ситуації з великим спокоєм, ніколи нічого не боячись, а також прислухатися до потреб людської природи, щоб навчитися задовольняти їх без хитрощів, ілюзії та обману.
Три важливі моменти для роздумів
Як зазначив о. Роберто, Євангеліє це радісна новина, яка полягає в тому, що Бог прийшов в історію людини, щоб оселитися серед нас. У цьому Великому Пості Ювілейного Року ми покликані залишатися закоріненими у Христі, щоби знайти в Ньому тверду і надійну опору для нашого життя. Відтак він підсумував проповідь у кількох ключових тезах.
Перший висновок полягає в тому, щоби звільнити у своєму житті місце для іншого; Ісус навчає нас, що справжнє сопричастя з іншими будується не лише тоді, коли їхній вибір нам приємний чи зрозумілий, але й тоді, коли вони випробовують нас і кидають нам виклик.
Другий висновок полягає у потребі навернення, яке розуміється як безперервна вправа внутрішньої перевірки. Хрещення Ісуса знаменує собою перехід до публічної діяльності, що виражає процес глибокої переміни нашого способу любити, бачити й судити інших на шляху засвоєння Євангелія.
Третій висновок є найскладнішим і вирішальним: залишатися в межах реальності, не втікаючи від неї і не сублімуючи її. Життя Христа є для нас прикладом залишатися стійкими в наш час, із його складнощами й викликами, не втікаючи і не шукаючи штучних прихистків. Тільки так, навіть посеред труднощів, ми зможемо розпізнати, що наш шлях наповнений присутністю Бога, який не залишає нас, але завжди знаходиться з нами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
