Святий Альфонс де Ліґуорі — великий проповідник, який створив практичний посібник для християн.
У його книзі надзвичайно ясно й чітко пояснено головні істини про те, як тривати у Христовій благодаті. Нині чимало католиків втратили свою ревність. Як вистояти у вірі й не стати літеплим християнином? Ось кілька порад від святого.
Уникай літеплості
Душам, які не надають ваги своїм повсякденним гріхам і піддаються літеплості, не намагаючись її побороти, загрожує засуд. Не йдеться тут про щоденні гріхи, які є наслідком звичайної слабкості, такі як зайві слова, певні почуття, незначні відхилення й тому подібне. Ми говоримо про уповні свідомі повсякденні гріхи, особливо ті, що вперто повторювані.
Свята Тереза пише: «Нехай Господь убереже нас від свідомих гріхів, навіть якби вони були малі». Натомість отець Альварес казав: «Невеликі обмови, образи, нетерпеливості, непоміркованості, втручання — душі, щоправда, не вбивають, але ослаблюють її так сильно, що в разі великої спокуси їй забракне сил опиратися, і вона впаде».
Якщо ми свідомо допускаємо чинення повсякденних гріхів, то не тільки ослаблюємо нашу душу, але й відбираємо в себе шанси на Божу допомогу. Цілком справедливо, що Бог скупий щодо тих, хто скупий щодо Нього: «Хто скупо сіє, той скупо і збирає» (2 Кор 9,6). Особливі приводи для страху мають душі, щедро обдаровані благодатями. А якщо їхні провини ще й підтримують амбіції, пожадливість, гидування, невпорядковані прив’язаності до якоїсь людини чи інші вибухи пристрастей, то вони повинні впасти у ще більшу тривогу. Скільком же охопленим пристрастями душам випадає те саме, що гравцям, які, програвши багато, волають: «Ставлю все на одну карту!», після чого втрачають усе, чого досягли. Сумна доля чекає на душу, яка дозволяє пристрастям заволодіти собою. Пристрасть засліплює і робить так, що ми не бачимо того, що робимо.
Три кроки
Погляньмо, що ми на практиці повинні робити, щоби здолати неохотливу літеплість.
1.Насамперед ми повинні щиро прагнути звільнитися від неї. Добре прагнення робить так, що зусилля стають менш болісними, і додає сил до подальшого шляху. Приймімо нарешті до свідомості, що той, хто на шляху до Бога не посувається вперед, буде постійно відступати, аж зрештою впаде у прірву.
2.Стараймося пізнати і перемогти нашу найбільшу слабкість — чи це гнів, чи амбітність, чи невпорядковане прив’язання до людей або речей. Як Бог допоможе, то сильна воля подолає все.
3.Ми також повинні остерігатися нагод до зла, інакше наше добрі прагнення легко закінчаться нічим. Не довіряймо власним силам і молімося до Бога, витривало і з довірою. Просімо, щоби в разі небезпеки Він поспішив нам на порятунок і звільнив нас від спокус, особливо тих, що найгрізніші: «Не допусти, щоб ми піддалися спокусі» (див. Мт 6,13). Хто просить, той отримує: «Просіть і отримаєте» (Йн 6,24). Таку обітницю дав нам Бог, а Він не може розчарувати. Тому ми повинні неустанно молитися. Я повторюватиму аж до результату: ми повинні неустанно молитися, ми повинні неустанно молитися. «Боже мій, допоможи мені, поспіши мені на порятунок».
Уривок із книжки «Правила життя християнина» св.Альфонса Марії де Ліґуорі
фінансово.
Щиро дякуємо!
