Свідчення

«Я відчула себе масовою вбивцею». Історія лікарки з абортної клініки, що стала захисницею життя

15 Жовтня 2021, 15:59 1345

Кеті Олтман повернулася на роботу до абортної клініки через шість тижнів після своїх власних пологів. Вона робила аборти у вихідні, щоб заробити грошей для оплати навчання у медичній школі. 

«Я дуже сильно вірила у те, що аборт — це право жінки, — розповідає Кеті у своєму інтерв’ю для Catholic News Agency. — Я робила аборти навіть коли сама була вагітна, “дуже” вагітна. Але я не бачила тут жодного протиріччя. Моя дитина була бажаною, а діти цих жінок — ні. Якщо вони хотіли перервати вагітність, я вважала, що вони мають на це право».

Але Олтман пам’ятає, що той перший аборт, який вона зробила після народження власної дитини, відрізнявся від інших. Вперше у житті вона відчула, що ненароджена дитина, життя якої вона перервала, справді була дитиною, такою ж, як і її власна дитина. 

Олтман зробила той аборт, і продовжувала робити аборти протягом наступних тижнів. Але вона каже, що той досвід ознаменував початок її шляху як захисниці життя. Сьогодні вона дає свідчення з питань, які стосуються захисту життя, перед державними органами та судами, а також допомагає адвокатам та Міністерству юстиції у розгляді справ, пов’язаних із абортами. Вона була доповідачкою під час Маршу за життя у Вашингтоні у 2019 році.

 

«Я не бачила у них людей»

З раннього віку Олтман мала допитливий розум, що прагнув до науки. Вона пам’ятає, як охоче допомагала своєму батькові, проповіднику-методисту, чистити рибу після риболовлі. Вона з задоволенням розглядала внутрішні органи риб і витягала їхні очні яблука. Коли її мати приносила додому серця тварин, щоб готувати з них страви, вона пропускала крізь них воду, щоб спостерігати за роботою серцевих клапанів.

Тітка Кеті Олтман була біоінженером, і вона стала зразком для наслідування для своєї допитливої племінниці. Коли дівчинка навчалася у четвертому класі, вона відвідала лабораторію, у якій працювала тітка, і це вразило її так, що вона вирішила стати вченою.

 

 

Отримавши ступінь бакалавра у 1972 році, Олтман вирішила вивчати медицину, тому що ця сфера діяльності відкривала більші перспективи працевлаштування ніж наукові дослідження. Після року навчання у медичній школі Нью-Джерсі вона переїхала до Флориди щоб бути ближчою до свого хлопця. Перед початком нового навчального року Олтман зрозуміла, що вагітна.

«Це та сама стара історія, — говорить вона. — Я думала, що якщо я залишу дитину, я не зможу стати лікарем. Я боялася, що ми розійдемося з хлопцем, якщо одружимося лише через те, що ми мусимо. Я боялася того, що подумає моя сім’я і мої друзі».

«Тому я вирішила зробити аборт».

Закінчивши медичну школу у 1977 році, Олтман зрозуміла, що відчуває інтерес до акушерства та гінекології. Їй сподобався той досвід, який вона отримала, приймаючи пологи, роблячи операції та обстежуючи стан здоров’я жінок. Але вона зізнається, що аборти зробили це поле діяльності ще цікавішим для неї.

Усі стандартні програми навчання акушерів-гінекологів включають у себе навчання абортам, хоча студенти-медики можуть відмовитися від їх проведення з міркувань совісті. Олтман згадує, що деякі її одногрупники скористалися цим і відмовилися вчитися робити аборти. Але Олтман, особливо після власного досвіду, вважала, що аборт — це право жінки. Вона охоче навчилася робити аборти під час першого триместру. Вона навіть пройшла спеціальне навчання, щоб навчитися робити аборти на пізніх термінах вагітності.

Отримавши медичну ліцензію, Олтман почала працювати у абортній клініці, щоб мати змогу оплачувати свої рахунки за навчання спеціальності акушера-гінеколога. Вона каже, що аборти викликали у неї той самий інтерес, який вона відчувала у дитинстві під час свого захоплення біологією. 

 

 

«Я була у захваті, — зізнається вона. — Мені здавалося, що це дуже цікаво. Я надсилала частини плодів до відділення патології, щоб подивитися на слайди і побачити, як виглядає ембріональна тканина. Я не бачила в них людей».

Приблизно у той самий час Олтман взяла участь у відкритті центру реабілітації жертв зґвалтувань у Джексонвілі (штат Флорида). Це здавалося природним відгалуженням її інтересу до жіночого здоров’я. Вона обстежувала жертв зґвалтувань у центрі, але ніколи особисто не робила аборти жінкам, яких там зустрічала.

Насправді, Олтман ніколи не доводилося робити аборти жертвам зґвалтування. Вона згадує, що пацієнтки абортної клініки повинні були вказати причину свого аборту. Якщо чіткої причини не існувало, у документації зазвичай вказувалося «психологічне здоров’я».

«Якщо вам доведеться народити цю дитину, у вас не буде засобів догляду за нею, бла-бла-бла… — каже Олтман. — Я ніколи не робила аборт із медичних показників, через патології дитини або небезпеку для здоров’я матері. Всі вони були за власним бажанням жінки».

 

«Я не хочу цього робити»

Олтман вперше почала відчувати внутрішній спротив абортам після народження своєї першої дитини. Але вона продовжувала робити аборти, доки у її житті не відбулося трьох зустрічей із пацієнтами — зустрічей, які залишаються у її пам’яті і сьогодні.

Перша пацієнтка була молодою, і Олтман впізнала її, бо раніше вже зробила їй три аборти. 

«Я пішла до адміністрації і сказала: “Я не хочу робити цей аборт. Я особисто вже зробила їй три” — згадує вона. — Але мені відповіли: “Це від вас не залежить. Це її право, і ви не можете її дискримінувати”. Я подивилася на них і сказала: “Так, це добре для вас, але це не ви мусите вбивати”».

У той день Олтман провела аборт. Але це був перший випадок, коли вона виразно проасоціювала аборт зі словом «вбивство», і вона взяла це до відома.

Друга пацієнтка прийшла на аборт разом із подругою, яку привела для підтримки. Після аборту подруга запитала її, чи не хоче вона побачити абортовану дитину. «І вона сказала: “Ні. Я просто хочу це вбити”, — згадує Олтман. — Мене це вразило. Як вона могла бути такою лютою та ворожою до цієї маленької дитини? Вона не зробила нічого поганого. Це справді на мене вплинуло».

Третя пацієнтка, яка прийшла на аборт, була багатодітною матір’ю. У неї вже було четверо дітей, і вони з чоловіком вирішили, що не можуть собі дозволити ще одну. Олтман пам’ятає, що ця жінка плакала протягом усієї операції. Це стало для неї останньою краплею — і останнім зробленим абортом.

«Після цього я більше не могла особисто робити аборти, — каже Олтман. — Я більше не могла переривати життя дітей лише тому, що вони небажані».

 

Драматична зміна мислення

Кеті Олтман більше не проводила абортів, але вона протягом кількох років вона продовжувала направляти жінок на аборти, відкривши власну практику в 1983 році. Того ж року вона обійняла посаду медичного директора з планування батьківства у клініці на північному сході Флориди. На той час клініка ще не займалася абортами, і Олтман припинила там працювати після того як клініка включила аборти до свого списку послуг.

Але Олтман досі вважала, що аборт — це право жінки. Вона міркувала про те, де б вона була, якби сама не зробила аборт роки тому. «Я повірила у те, що найгірше, що може трапитися з жінкою — це небажана вагітність» — розповідає вона.

 

 

Але разом із цим Олтман бачила, як до неї приходять вагітні жінки, і як вони розцвітають після народження дітей. Вона пам’ятала, як у методистській церкві, яку відвідувала її родина, народилася дитина з синдромом Дауна, і захоплено спостерігала, якою милою дівчинкою виросла ця дитина. Натомість багато жінок, які зверталися до неї, маючи досвід переривання вагітності, мали психологічні і фізичні ускладнення.

«Поступово це змушувало мене замислитися про те, чи все, у що я вірила [про аборти] — правда» — каже Олтман. 

Повертаючись до власного досвіду аборту, вона почала усвідомлювати, що її тодішні побоювання були безпідставними. Вона познайомилася з багатьма жінками, які народили дітей і стали успішними лікарями, а вона сама все одно розлучилася зі своїм першим чоловіком, незважаючи на аборт. Олтман також зрозуміла, що її рідні та друзі зрозуміли б її та підтримали під час її незапланованої вагітності.

«Жодна з тих причин, через які я зробила аборт, не виявилася вагомою» — каже вона.

Олтман продовжувала тримати ці міркування у своїй свідомості. Одного разу подруга з її церкви надіслала їй статтю, у якій аборти порівнювалися з Голокостом. Це була особливо чутлива тема для неї, бо батько Кеті Олтман свого часу служив у військовому підрозділі, який звільнив перший концтабір у роки Другої світової війни. Вона росла на тлі фотографій та історій із того страшного періоду.

«Як лікар, я не могла збагнути, як німецькі лікарі могли робити те, що вони робили — розповідає Олтман. — Тому, коли я прочитала ту статтю, вона вразила мене. Це було… немов переді мною несподівано зняли жалюзі. Я раптом подумала: “Нічого дивного, що вони могли коїти таке. Варто глянути, що накоїла я сама, бо не вважала ненароджених людьми”».

Олтмен говорить, що тоді відчула себе масовою вбивцею. Це сталося за кілька років після арешту і страти сумнозвісного американського масового вбивці Теда Банді, і вона подумала, що особисто вбила набагато більше людей, ніж він.

«Це був той момент, коли я усвідомила, що аборт — це неправильно, і стала на захист життя».

 

Зцілення і захист

У 1995 році Кеті Олтман стала належати до пролайф-руху. Їй знадобився ще рік, щоб по-справжньому зцілитися і пробачити себе за свою минулу причетність до абортів. Протягом цього року вона відвідала Християнський центр зцілення у Джексонвіллі і розповіла про свій досвід прощення. Коли жінка з центру молилася над нею, Олтман раптом побачила себе біля ніг Ісуса. Вона мала з Ним розмову, під час якої Він запитав, чому вона не може пробачити себе, якщо Він її пробачає. Потім Олтман побачила дитину, життя якої вона перервала. Це був хлопчик, і він сказав, що пробачає її. 

Незабаром після цього Олтман оприлюднила свою позицію, спрямовану на захист життя ненароджених. Вона відчула потребу розповісти про своє минуле своєму нинішньому чоловіку, Ронові Комбсу. «Я зрозумів, чому так сталося, бо сам належу до того ж покоління, — сказав він. — Я пам’ятаю, яким сильним був рух за аборти у 60-ті, 70-ті та на початку 80-тих років. Він був дуже наполегливим. Я можу зрозуміти, чому жінки вважали, що це хороший вихід».

 

 

Комбс поділяє переконання дружини та її діяльність у сфері пролайф-руху. «Я пишаюся, що одружений із нею, — каже він. — Вона віддана цій справі і вірить у неї. Я підтримую її як можу, тому що звичайно, коли ти розповідаєш людям про факти, ти наражаєшся на неприйняття та відштовхування. Люди не люблять фактів».

Олтман розповідає, що участь у юридичних битвах за життя завжди була для неї великим викликом. «Але я просто вірила, що Бог про мене подбає» — каже вона.

 

Потужний свідок життя

18 січня 2019 року Кеті Олтман виступила перед тисячами людей, які зібралися у Вашингтоні щоби пройти Маршем за життя. «Мене звати доктор Кеті Олтман — сказала вона. — Я колишній акушер-гінеколог. Раніше я робила аборти, але тепер, із Божої милості, я захищаю життя».

Вона поділилася з натовпом своєю історією та попросила людей продовжувати їхню роботу, щоб змінювати серця та думки людей. 

«Допоможіть людям побачити, що те, що перебуває в утробі матері — це людина з її унікальними характеристиками та потенціалом, а не просто згусток плоті, — сказала вона. — Жінка не може вбити свою дитину і залишитись неушкодженою. У США мільйони жінок, які робили аборти. Деякі з них сьогодні стоять тут. Вони страждають і потребують вашої допомоги та співчуття. Вони повинні знати, що Бог хоче їх зцілити та відновити».

Сьогодні у Кеті Олтмен є дві доньки. Вона — доцент в Інституті Шарлотти Лозьє, науково-освітньому відділі пролайф-організації «Сьюзен Б. Ентоні». У неї є друзі та члени родини, які підтримують аборти, включно з її власною матір’ю, але вона каже, що відчуває підтримку від них.

Олтман вважає, що ніжний та люблячий підхід — найкращий спосіб переконати інших переглянути їхню позицію щодо абортів. Вона пам’ятає приклад інших акушерів-гінекологів у часи, коли сама направляла пацієнток на аборти під час своєї практики. Кілька з них приходили до неї, коли були вагітні, і питали про її позицію щодо абортів. Коли вона відповідала, що підтримує право жінки на них, вони спокійно казали, що не можуть вдатися до її послуг, і йшли. 

«Це змінило мене, — каже Олтман. — Я думаю, що це теж була одна з тих речей, які вплинули на мій світогляд. Вони були сміливими, але робили це м’яко. Тому я вважаю, що ви повинні любити людей, але бути достатньо сміливими, чесними у своїх почуттях і малими кроками давати людям знати про те, що ваша віра у життя — це не образа».

Фото: Focus On The Family

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

США
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: