Гординя — це один із семи смертних гріхів, оскільки вона вбиває життя освячувальної благодаті всередині нас.
Гординя — це ключ до всіх інших гріхів, бо після того, як ви повірите, що ви важливіші, ніж є насправді, ви починаєте компенсувати це, коли інші не погоджуються з вашим судженням. Ви раціоналізуєте свою поведінку і виправдовуєтесь перед собою за брехню, обман, крадіжку, образу, ігнорування інших тощо, бо ніхто інший не цінує вас належним чином. На вашу думку, світ вас недооцінює.
Гординя робить нас вразливими і надмірно чутливими, гордих все ображає. Люди повинні «ходити по яєчній шкаралупі», щоби поговорити з вами. Чоловік або дружина бояться, що ви розлучитеся з ними. Керівники не можуть отримати від працівників відданої праці, якщо ті вважають, що робота нижча за їхню гідність. Гординя лежить в основі багатьох наших невдач. «Погибелі передує гординя, падінню ж — бундючний дух» (Прип 16,18).
У нинішньому світі можна бачити тенденцію до зростання гордині: сьогодні всі ображаються на найдрібніші речі. Не дивно, що у 2016 році поняття «покоління сніжинок» було додане до слів року за версією словника Collins English Dictionary: «Молодь 2010-х років менш стійка та більш схильними до образ, аніж попередні покоління».
«Так говорить Господь: “Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством”» (Єр 9,22). Наш ворог використовує гріх гордині, щоб зробити свої перші кроки у нашому житті, щоб відвернути нас від будь-якого покращення чи виправлення, переконавши у тому, що ми цього не потребуємо.
«Гордість доводить до сварки, а мудрість із тими, хто слухає пораду» (Прип 13,10). Сатана добре знає, до яких наслідків призводить думка про те, що нам ніколи не треба питати нічиєї поради. Саме гріх гордині спонукав сатану протистояти своєму Творцю, Живому Господу Всесвіту. Не забуваймо: згідно з традицією, на початку часів наш Небесний Отець попросив сатану допомогти творінню, яке Він щойно сотворив (нас). Наш ворог вважав це завдання негідним себе, бо ангел, створений з полум’я, не повинен витрачати свій дорогоцінний час, допомагаючи взятим із землі смертним. «Ти ж говорив у своїм серці: На небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю й возсяду на горі зборів, на краю півночі. Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній» (Іс 14,13-14).
Наш Небесний Отець вирішив, що з Нього досить сатани та його послідовників; вони ставали дедалі більш дратівливими, схильними до образ на будь-що, втрачали здатність пропонувати любов, яка ніколи не вимагає причини і завжди каже «так». Коли сатана почав вважати себе богом, наш Отець довів, що його гординя безпідставна, і вигнав цього ангела разом із його посіпаками назавжди. «Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину зірниці? Як тебе повалено на землю, тебе, що підбивав усі народи?» (Іс 14,12).
«Осоружний Господеві — кожен гордий серцем; | такий напевне кари не уникне» (Прип 16,5). Сама ідея того, що творіння вважає себе кращим від свого Творця, звучить по-дурному. Саме це робить із нами гординя: перетворює нас на дурнів, які вихваляються. «Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає? На дурня більш надії, ніж на нього» (Прип 26,12).
Гординя — наш воістину найлютіший ворог. Якби ми могли якимось чином знати кількість можливостей, втрачених нами через те, що хтось щось сказав, або через вимогу, яку ми відмовилися виконати, або через те, що вважали цю можливість негідною нас!
Але з гординею не можна боротися самостійно. Навіть якщо ми принаймні визнаємо за собою цей гріх, ми завжди програємо у спробі змінити себе. «Бо грішний вихваляється бажанням серця свого, і захланний хулить і зневажає Бога. Говорить грішник у своїй гордині: “Не буде суду! Нема Бога! Такі й усі думки в нього”» (Пс 10,3-4). Ми кажемо собі, що будемо кращими, аж доки не зустрінемо когось, хто не дивиться нам у обличчя, або поки колега не повідомить нам погані новини, або поки начальник не попросить нас про щось безглузде і марне (на нашу думку), або поки чоловік чи дружина не попросять нас про щось, що здається нам марною тратою часу.
«Страх Господній то ненависть до зла. Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу» (Прип 8,13). Ми часто вважаємо, що хтось із такими здібностями, як у нас, заслуговує на краще. Апостол Павло навчає: «Не робіть нічого підо впливом суперечки, чи з марної слави, але вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (Флп 2,3). Якщо ми вважаємо, що чуже прохання — це марна трата нашого дорогоцінного та дефіцитного часу/грошей/ще чогось, то діємо як наш ворог. Навіть найкращий у світі нейрохірург не може прооперувати власний мозок; йому потрібен для цього хтось інший. Так само й ми не можемо самостійно подолати свою гординю. Якби цей ангел попросив Бога про допомогу у виправленні його гордині, він досі перебував би на небесах.
«Смиріться перед Господом, і він вас підійме!» (Як 4,10). Отже, нам потрібен «нейрохірург» для того, щоб упоратися зі своєю гординею; і немає серед людей більшої вершини смирення, ніж святий Йосиф. Йому потрібно було величезне смирення, щоб назвати своїм сином дитину, яку вважали плодом перелюбу, і повірити, що Він — обіцяний Месія. Можна лише уявити собі кпини та глузування, які він чув, коли одружився з Марією, адже жінка, що вчинила перелюб, у тому суспільстві не була нічого варта. Святого Йосифа не просили забезпечити Ісусові видатне життя; він просто повинен був виявити смирення і прийняти цю по-людськи абсурдну ситуацію.
Гординя — джерело всього зла та негараздів, які з нами трапляються, а не те, що ми можемо виправити самі; якщо ми зможемо прийняти цю просту концепцію, то відкриємо собі двері для небесного виправлення. Наше життя стане набагато кращим, а в посмерті — ще прекраснішим. «Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається» (1Кор 13,4).
Переклад CREDO за: Ал Коста, Catholic Stand
фінансово.
Щиро дякуємо!
