Кожен із нас робив колись щось погане, почувався зіпсованим, забрудненим і хотів якнайшвидше очиститися від цієї гидоти.
Замислюючись над причиною такого стану речей, ви, можливо, думали, що це дія сатани або власна гріховність… і бігли на сповідь. Аж до наступного разу були чистим і бездоганним. На жаль, цей «наступний раз» приходить дуже швидко. Де ж тут помилка?
Іспит совісті може бути справжнім прокляттям! Зокрема тоді, коли людина неправильно його робить або неправильно розуміє. Може, варто нагадати кілька основних речей?
Щоденна практика
Насамперед, треба пригадати, що іспит совісті потрібно робити часто. Найкраще — щодня; у гіршому випадку — раз на тиждень.
Чому? Іспит совісті, як і кожна вправа, працює, якщо його практикувати регулярно. Коли ми повертаємося до нього знову і знову, це не лише очищує наш погляд на світ і на себе, але й загострює нашу совість, робить її щораз зрілішою. Можливо, відбувається так, як з одним із братів, якому один авва сказав підливати квіти ситом: води він приніс небагато, але завдяки цим старанням сито очистилося (коли ми регулярно робимо іспит совісті, то виправляємо її, робимо її кращою, чутливішою).
Навіщо мучитися?
У загальному розумінні іспит совісті — це самокатування злом минулого (можливо, уявним злом?) Найкраще відмовитися від цієї звички і піти до психотерапевта! Бо справа набагато складніша.
Ми робимо іспит совісті для того, щоб дедалі краще відрізняти зло від добра. У нашому житті трапляються численні ситуації, коли ми не знаємо, як повестися. Обидва рішення часто здаються або однаково добрими, або однаково поганими. Розібратися з цим безладом допоможе добре сформована совість. Вона — як меч. А загострити її можна частим іспитом совісті.
Зробімо важливий висновок: ідеться не лише про те, щоб відстежити зло. Набагато важливіше так сформувати душу, щоби приходити до добрих рішень. Іспит совісті — це не те, що робиться нашвидку перед сповіддю. Це те, що допоможе нам щоденно робити правильні рішення; це формування нашої моральної чутливості. Словом, ідеться про постійну формацію християнина згідно з Євангелієм.
Як це робити?
Отже, як забратися до цієї щоденної справи? Головних запитань два: як чинити добро і як уникати зла?
Як робити добро? Точкою відліку для нас мають бути Божі заповіді та Євангеліє. Вони мають надихати нас на добро, відкриваючи наші очі на приховані досі можливості; таке запитання потрібно ставити собі перед Богом (що я можу зробити, щоб ушанувати Тебе?) і маючи перед очима наших ближніх (сім’ю, родичів тощо: що маю зробити, щоб наші стосунки поглибилися, щоб очиститися від егоїзму). Відповіді мають бути практичними і реальними для виконання. Піднесені рішення залишаються піднесеними, але рідко втілюються. До єдності й любові потрібно йти все життя — послідовно, але маленькими кроками…
Як уникати зла? Дивлячись на свої вибори й можливі варіанти, ми інтуїтивно знаємо, які з них на межі (або вже далеко за межею) добра і зла. Питання має стояти так: як я можу уникнути зла в майбутньому? Що мені потрібно змінити у своєму житті, щоб така ситуація більше не повторилася? Як я можу мінімізувати небезпеку? Тут потрібна терпеливість, бо за один раз вирішити це майже неможливо. Треба боротися, підводитися з землі. Тут так само висновки мають бути практичними і реальними для виконання…
Перед Богом
Усе це потрібно робити перед Богом і відносно Бога. Йому, як нашому Господу, ми даємо звіт із нашого життя. Але робимо це для того, щоб бути ближче до Нього. Ніщо так не поєднує з Ним, як щира розповідь про наші радості й печалі, наші успіхи і поразки… Стати в правді перед Богом — це спертися на любов. Завжди. Ніщо так не очищає, як правда. Навіть якщо її важко прийняти.
Остаточний висновок іспиту совісті — це незнищенна любов Бога до нас. І хоча б заради цього варто робити іспит совісті…
фінансово.
Щиро дякуємо!
