«Зоряні війни» — невмируща кінокласика, на якій зростало не одне покоління і яка й сьогодні знаходить все нових прихильників.
Що ж такого у цій, здавалося б, невигадливій космоопері про боротьбу добра зі злом, космічні польоти, планети, повні різноманітних істот, і бої на світлових мечах? Коротко відповісти на це запитання неможливо — до того ж, різні люди, ймовірно, вкажуть на зовсім різні речі, які приваблюють їх у «Зоряних війнах».
Але нам, християнам, ці культові фільми можуть бути цікаві насамперед із погляду моралі. Адже «Зоряні війни» — це багате джерело ідей та думок, що можуть стати для нас об’єктом духовних роздумів і принести цінні плоди.
1.Гріх діє за принципом доміно
I-III епізоди «Зоряних воєн» виразно показують, що як один раз погодишся на гріх, то з кожним наступним разом згрішити стає дедалі легше, і як один гріх тягне за собою інші, вплутуючи людину в тенета зла. Історія Енакіна Скайвокера, який згодом стане страхітливим Дартом Вейдером, починається як класичний сюжет про «Обраного»: бідний, але надзвичайно обдарований хлопчик-раб мріє про кращу долю, яка зробить його вільним, успішним і знаменитим. Згодом виявляється, що, згідно з давнім пророцтвом, він — обранець, покликаний для особливої місії галактичного масштабу.
Коли Енакін, звільнившись від рабства, опиняється в ордені джедаїв, зерна гордині, які вже крилися в його серці, починають проростати. Цей гріх — «матір усіх гріхів», із нього починають розвиватися наступні, чим вправно користується канцлер Галактичної Республіки Палпатін, прихований ситх, який марить абсолютною владою над галактикою. Розгледівши в Енакіні слабкості, що роблять його вразливим до Темного боку Сили, він входить до нього в довіру і починає маніпулювати, сподіваючись зробити перспективного хлопця своїм учнем та «правою рукою». Під його впливом Енакін стає дедалі зарозумілішим, амбітнішим та пожадливішим; він відкидає авторитети, прислухаючись лише до власних бажань; знаходить для себе виправдання, щоб порушити однакові для всіх правила — наприклад, потай одружується з коханою дівчиною, хоча джедаї мають обов’язок дотримуватися целібату.
Але навіть любов стає жертвою пітьми, що оселилася в душі юнака: жага помсти за вбиту матір позбавляє Енакіна контролю над собою і підштовхує дати волю гніву, внаслідок чого він вчиняє різню, в якій разом із убивцями гинуть невинні, включно з жінками та дітьми; любов же до дружини зрештою змушує його — нібито з найкращих міркувань — перетнути останній рубіж і свідомо віддати себе в руки темряви.
2.Страх — це іржа для душі
«Навіть коли б ходив я долиною темряви, — я не боюся лиха, бо ти зо мною» (Пс 23, 4).
На прикладі Енакіна ми бачимо, що страх — це іржа, здатна проточити в душі діру, крізь яку в неї рине пітьма. Коли Енакіна починають мучити сни, в яких його матері загрожує небезпека, він вирушає на її пошуки — і виявляє, що його жахіття справдилося. Згодом, коли Енакін починає бачити сни про загибель своєї дружини Падме, він, з огляду на минулий страшний досвід, сприймає їх як істину, і його душу починає пожирати страх за неї. Він одержимий лише одним бажанням: запобігти лиху за будь-яку ціну, і зрештою цей страх спонукає його до класичної «угоди з дияволом». Зневірений у джедаях, сповнений гніву та підозр, він буквально продає свою душу злу за гарантії порятунку дружини — і зло, як це завжди робить диявол у подібних історіях, обманює його. Енакін занапастив себе, але не зміг запобігти біді; а гірка іронія полягає в тому, що кошмар перетворюється на самовтілюване пророцтво завдяки його власним зусиллям, коли він сам нищить своє найдорожче, вкотре втративши над собою контроль.
Читайте також: Віра і… «Зоряні війни»
3.Чудовиська не беруться нізвідки
Фінал III епізоду містить кадри остаточного, фізичного перевтілення Енакіна Скайвокера у Дарта Вейдера: його скалічене тіло заковують у чорні обладунки, а спотворене обличчя накривають шоломом, без якого він не може дихати. Імператор не приховує своєї радості, адже зрештою він отримав те, чого бажав; але його роль у падінні молодого джедая не одноосібна.
«Народження» Дарта Вейдера — це також і велика педагогічна поразка Обі-Вана Кенобі, його наставника. Ймовірно, саме через усвідомлення цього факту і неспроможність подолати свій біль Обі-Ван повністю дегуманізує Енакіна, вважаючи його перехід на Темний бік остаточним і незворотним; він відмовляється вірити у слова його дружини про те, що в ньому ще залишилося світло. Енакін для Обі-Вана — проклята, пропаща душа, яку потрібно знищити, поки він не завдав ще більшої шкоди світові; але також і болюче свідчення його власних помилок, найгіркіше розчарування і фатальна невдача. Це виразно відчувається в його останніх словах, що їх він кидає в обличчя поверженого колишнього учня: він не відчуває жалю до того, що Енакін зробив зі своїм життям і душею; він дорікає йому за невиправдані сподівання. Зрештою, він відрубує своєму колишньому учневі кінцівки й залишає його помирати у страшних муках — горіти заживо у розпеченій лаві, де його і знаходить Палпатін, щоб завершити процес становлення Дарта Вейдера, безжального і жорстокого ситха.
4.Зв’язок між батьками та дітьми — незнищенний
Сюжетна лінія, яка стосується батьківства Дарта Вейдера у IV-VI епізодах «Зоряних війн», на сучасний погляд може здатися дещо наївною. Але це не можна вважати її слабкою стороною: радше це підкреслює цинізм сучасного світу, до якого ми мимоволі звикли.
«Шануй свого батька і матір», каже Господь, — але сучасна культура з її сірою мораллю та схильністю до неоднозначності ставить під сумнів навіть цю заповідь. Якщо уявити сюжетний поворот «герой дізнається, що головний лиходій — його батько» у сьогоденні, то ймовірнішим буде, що герой рефлексуватиме на тему «чи можна насправді вважати його моїм батьком, якщо фактично він мені чужий», шукатиме «меншого зла» і терзатиметься сумнівами: чи не краще вбити одну людину, споріднену з тобою лише кров’ю, задля порятунку всесвіту.
Але перед Люком Скайвокером цей вибір не стоїть.
Дізнавшись про те, що Дарт Вейдер — втілення зла, острах усієї галактики і ворог, якого він мусить убити, — його батько, Люк приймає цей факт безумовно. Звісно, він переживає його тяжко і болісно; але одразу категорично заявляє, що не вбиватиме свого батька, хай би яким той був. Ба більше: попри намагання людей довкола переконати Люка, що того Енакіна Скайвокера, який дав йому життя, більше немає, що його остаточно поглинуло зло і що Дарт Вейдер — «більше машина, ніж людина», він уперто твердить: «Я вірю, що в ньому залишилося добро», хай би яким божевіллям це здавалося.
Важливо, що Люк не просто відмовляється підняти руку на батька: він усіма силами прагне повернути його на Світлий бік Сили і вірить, що це можливо. Для нього не має значення, що Вейдер ніколи не виконував для нього ролі батька і до останнього часу навіть не знав про існування сина; йому достатньо кровного зв’язку між ними і він упевнений, що цей зв’язок зможе пробудити в батькові те людське, що поховане на дні його скаліченої темної душі. Тому він добровільно вирушає у самісіньке серце зла на зустріч із Дартом Вейдером, не виявляючи жодної агресії та злості. Він називає його батьком і просить повернутися до світла, відмовляючись завдати йому шкоди навіть тоді, коли лихий імператор Палпатін провокує бій між батьком та сином. План Люка виглядає справжнім безумством — але він спрацьовує. Інстинкт батька бере у Вейдері гору над чорнотою, що полонила його душу, і побачивши, що його синові загрожує загибель, він виступає на його захист, зрікаючись свого пана — а отже, і зла.
Читайте також: Християнська фраза, на якій будується привітання джедаїв
5.Поки ти живий, у тебе завжди є шлях назад
Якщо ключова тема І-ІІІ епізодів — це вплив темряви на душу аж до її повного падіння, то IV-VI епізоди показують зворотний шлях до світла. Кульмінація останнього фільму — яскрава ілюстрація християнського переконання в тому, що доки людина жива, її душу не можна вважати загубленою. Милосердя Люка, його прагнення бачити у Дарті Вейдері не бездушного монстра, а чоловіка, який дав йому життя, його бажання врятувати батька від пітьми приводить до того, що на порозі смерті Дарт Вейдер зрікається зла. Хай би як сильно його душа була вражена темрявою — та ця темрява відступає перед бажанням поглянути в очі своєму синові, народженому з любові, яку він сам колись жорстоко розтоптав, і побачити у цих очах прощення. Наприкінці фільму ми бачимо, що душа Енакіна Скайвокера, який повернувся на Світлий бік Сили, перебуває у вічному мирі та спокої, попри всі скоєні ним злочини, попри гнів, сум’яття й ненависть, які він зміг подолати в ім’я любові.
фінансово.
Щиро дякуємо!
