Чи миропомазання — те таїнство, яке обов’язково потрібно прийняти? Що в Церкві неможливе без миропомазання? Хто може його прийняти? Чи воно необхідне для укладення шлюбу?
Більшість із нас, можливо, ще пам’ятає з якогось етапу катехизи, що миропомазання, разом із хрещенням і Євхаристією, належить до «таїнств християнського втаємничення». Варто, однак, нагадати, що це «втаємничення» належить розуміти не як здобуття якогось таємничого знання чи набуття якихось особливих умінь. Це входження в таємницю (латиною — misterium).
Увійти в Таємницю
Вочевидь ідеться про таємницю/містерій Втіленого Божого Сина, Ісуса Христа. Бути християнином — дослівно: Христовим, тим, хто належить Христу, — означає не так симпатизування якомусь комплексу ідей, поглядів, переконань чи етичній системі, як сутнісне ототожнення з Христом, життя Його життям. Саме в це нас вводять, це чинять і роблять можливим таїнства «християнського втаємничення»: хрещення, миропомазання і Євхаристія.
Коли ми вже усвідомимо це, то стає зрозумілим, чому Катехизм говорить, що «треба пояснювати вірним, що прийняття цього таїнства необхідне для доповнення благодаті Хрещення» (ККЦ 1285). Кодекс канонічного права навіть прямо стверджує, що «вірні зобов’язані прийняти це таїнство у відповідний час» (ККП кан. 890).
Оскільки «таїнства хрещення, миропомазання і Пресвятої Євхаристії так поєднуються між собою, що вони вимагаються для повноти християнського втаємничення» (ККП кан. 842 пар. 2), то можна навіть насмілитися на ствердження, що тільки прийняття всіх трьох таїнств утаємничення робить нас християнами повністю. Отже, миропомазання це не якесь «факультативне таїнство» ані «за бажанням», але воно доконечне, щоб жити уповні християнським життям.
Причини і наслідки розділення хрещення і миропомазання
Донині, коли хрещення вділяється людям дорослим, миропомазання настає одразу після хрещення. На тій самій літургії новоохрещений приймає також уперше в житті Святе Причастя (ККП 866). Такою була практика первісної Церкви, яку до сьогодні зберегли Східні Церкви.
У традиції християнського Заходу — разом зі зростанням числа вірних — прийняття хрещення було відділене від миропомазання, а уділення цього другого таїнства резервувалося для єпископів. У Східних Церквах миропомазання (також і маленьким дітям) уділяє одразу після хрещення священник, уживаючи, однак, для цього миро, освячене єпископом.
Західну практику розділити ці дві сакраментальні події мотивувати прагнення, щоби прийняття миропомазання з рук єпископа виражало зв’язок того, хто приймає таїнство, з його єпископом, «який є гарантом і слугою єдності своєї Церкви і її вселенськості й апостольськості» (ККЦ 1292).
Може, варто визнати, що практика Сходу виглядає логічнішою з погляду т. зв. «сакраментальної ікономії» (ККЦ 1076) й теології таїнств. Західний звичай, хоч і розумно вмотивований, призвів зрештою до певної девальвації миропомазання у загальній свідомості вірних, роблячи з нього таїнство «християнської зрілості» у не найвдалішому її розумінні.
Чому не найвдалішому? Тому, що хоч перенесення його на так званий «вік розпізнання» (здатності розуміти і робити свідомі рішення) дає шанс глибоко пережити миропомазання як моменту «взяття в свої руки» спадщини віри та вічного життя, подарованого у хрещенні, — то відділення його від хрещення чималою мірою затушувало його значення.
У первісній Церкві говорилося навіть про «подвійне таїнство» хрещення і миропомазання (так, наприклад, визначав його св. Кипріан). Сьогодні катехиза, яка готує до миропомазання, зазвичай робить надмірний акцент на дарах Святого Духа, часто оминаючи ключовий у його розумінні вимір екзистенційної єдності й ототожнення вірного з Христом і Його пасхальним misterium.
Чого не можна в Церкві без миропомазання?
Лише коли ми усвідомимо значення і пов’язану з ним вагу Таїнства Миропомазання, будемо спроможні правильно зрозуміти наслідки, які тягне за собою в житті християнина занедбання чи відмова його прийняти. Якщо це таїнство доповнює хрещення і означає (принаймні, у західній практиці) свідоме взяття відповідальності за вічне життя, вже отримане у хрещенні, і робить повністю здатним виконувати це завдання, — то логічними стають вимоги та обмеження, які Церква в подальшому ході життя вірою ставить тим, хто цього таїнства не прийняв.
Які це вимоги та обмеження?
Той, хто не прийняв миропомазання, не може:
-вступити до духовної семінарії ані, тим більше, повноцінно прийняти свячення (ККП кан. 242 § 2; кан. 1033);
-вступити до новіціату, тобто розпочати богопосвячене життя (ККП кан 645 § 1);
-стати хресним батьком/матір’ю (ККП кан. 874 § 1, п. 3);
-бути свідком іншого миропомазуваного (ККП кан. 893 § 1).
Чи миропомазання обов’язкове для одруження?
Від тих, хто збирається взяти шлюб у Церкві, вимагається, щоб вони були миропомазані або ж прийняли це таїнство перед тим, як брати шлюб, якщо тільки це «можливо без створення серйозних незручностей» (ККП кан. 1065 § 1). У країні, де доступ до душпастирського служіння нічим не обмежений, насправді тяжко говорити про можливість отих «серйозних незручностей».
Всілякі спроби використання «духовно-добрими дядечками» цього пункту в Кодексі канонправа задля «полегшення» швидкого укладення шлюбу з пропущенням «непотрібних формальностей» (як інколи ввічливо називають підготовку до миропомазання та його прийняття) свідчить про нерозуміня або навіть про легковаження сакраментальною логікою християнського життя. І має ознаки негідного вчинку, в найліпшому разі — вельми нерозсудливого.
Зрештою, ставлення молодят до такого важливого (див. вище пояснення) таїнства, яким є миропомазання, дозволяє з високою імовірністю робити висновок про їхнє ставлення до Таїнства Подружжя, прийняти яке вони заявили своє бажання.
Зрілість християнина
У світлі сказаного про значення і сенс Таїнства Миропомазання нескладно зрозуміти, що тільки той, хто завдяки благодаті таїнств втаємничення живе життям уповні християнським, може в якій завгодно формі взяти відповідальність за подальше формування свого життя (свячення, богопосвяченість, шлюб). А також і за життя іншої людини (хресний батько чи матір, свідок миропомазуваного, співподруг).
Кодекс канонічного права, окрім цього, ще згадує, що прийняття хрещення і миропомазання робить вірного свідком «євангельської звістки через слово і приклад християнського життя». Що може виражатися у покликанні його бути співпрацівником єпископа і пресвітерів у служінні проповіді Божого Слова та катехизації в різних її вимірах (ККП кан. 759).
Хто може прийняти миропомазання?
Миропомазання може прийняти кожен, хто вже був охрещений, але ще не був миропомазаний (ККП кан. 889 § 1), «повновладно користується розумом», а «коли відповідно навчений і правильно наставлений, може відновити хресні обітниці» (ККП кан. 889 § 2) і просить уділити йому це таїнство «належним чином і розумно» (ККП кан. 885 § 1).
«Просить» — тому що ми загалом Церкву про таїнства просимо. Вони нам не «належать», але завжди є дарами від Бога, якими Церква зобов’язана гідно і розумно розпоряджатися.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
