Минуло вже понад 750 років від часу, як розпочався найдовший конклав в історії Церкви.
29 листопада 1268 року у Вітербо, в центральній Італії (регіон Лаціо) розпочався найдовший конклав, який тривав майже три повні роки. Саме надмірно затягнуті кардинальські наради, які роками не могли дійти порозуміння, схилили владу й мешканців міста вжити рішучих кроків. Вони замкнули ієрархів-виборців у приміщенні («cum clave» — «під ключем»), водночас обмеживши їм постачання їжі, й тим змусили пурпуроносців до рішучих дій. Цей спосіб виявився дуже дієвим, і ось зрештою, 750 років тому, 1 вересня 1271 року Єпископом Рима став Григорій Х (†1276). Так зродилася інституція конклаву, тобто цілковитого відділення кардиналів від зовнішнього світу на час обрання Папи.
29 листопада 1268 року у Вітербо помер Климент IV (керував Церквою від 5 лютого 1265), і через кілька днів до міста прибули 15 кардиналів, щоб обрати його наступника. Від самого початку йшлося про зіткнення двох таборів, французького та італійського, і жоден з них не міг собі забезпечити необхідну перевагу в голосах. Зустрічі й суперечки тривали цілими тижнями, під час яких електори, зібрані в єпископському палаці, не тільки намагалися одні одних переконати, але й вели «партизанську війну» проти кандидата іншої сторони. При цьому вони жили і їли в палаці єпископа за кошти міста, яке зрештою вирішило, що пора вже цю «розвагу» закінчити. Влітку 1270 року губернатор Вітербо звелів замкнути нараду на ключ, заодно зменшуючи їм поставки їжі щораз більше з плином часу. Водночас до справи долучилися королі Сицилії та Франції, які теж стали чинити тиск на «засідальників».
Ці досить дражливі засоби виявилися такими плідними, що кардинали зрештою обрали зі свого грона шістьох, які потім поміж собою узгодили обрання компромісного кандидата в особі Теобальдо Вісконті, архідиякона Льєжського (Бельгія), який на той момент не був не тільки кардиналом, але навіть священником. Так на троні Петра опинився майбутній блаженний Григорій Х.
Не одразу, однак, новий глава Церкви (народжений бл. 1210 року в П’яченці) обійняв свою посаду, оскільки він служив при дворі кардинала Якопо з Палестріни, який вислав його як соція (товариша в подорожі) для кардинала Оттобоні з місією в Англію. На момент обрання майбутній папа, а поки ще архідиякон супроводжував англійського принца Едварда у паломництві до Святої Землі й перебував у Птолемаїді (Акрі). Викликаний для негайного повернення на італійську землю, він вирушив у дорогу 19 листопада і прибув до Вітербо через три дні, а 27 листопада 1271 року був у Римі коронований на папу, приймаючи ім’я Григорія Х. Так завершилися вибори Папи Римського, що тривали майже три роки.
Хоча цей понтифікат виявився дуже коротким (тривав трохи більше чотирьох років, папа помер 10 січня 1276), він був одним із найважливіших у середньовічній Європі. 1274 року папа Григорій Х скликав ІІ Ліонський Собор (XIV вселенський), на якому, зокрема, була укладена церковна унія з греками — яку вони самі, на жаль, потім порушили; було завершено період «міжцарствування» у Німеччині й обрано нового імператора; оголошено скликання нового Хрестового походу, щоби зміцнити присутність християн у Святій Землі. Однак сам папа помер до його початку. 1713 року папа Климент ХІ оголосив його блаженним Вселенської Церкви.
Конклав у Вітербо не був першою подією такого роду, бо перший такий «трюк» щодо 12 кардиналів, які три місяці не могли обрати папу, був застосований 1241 року, коли шукали наступника для Григорія ІХ ((1227-1241). Виборців замкнули в палаці на Палатинському пагорбі в Римі, і 25 жовтня 1241 року вони обрали Целестина IV. Однак той папа помер уже 10 листопада, так і не встигнувши вступити на посаду. Однак той випадок «cum clave» був тільки випадком, «одноразовою» подією; натомість від обрання папи Григорія Х це стало постійною практикою Церкви, зобов’язувальною донині.
Фото: кардинал-камерленго Тарчизіо Бертоне замикає двері Сикстинської каплиці на конклав, який обрав папу Бенедикта XVI