30 років тому, 8 грудня 1991, відбулася перша Служба Божа після повернення храму Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Бердичеві вірним Римо-Католицької Церкви.
Історія кармелітського санктуарію сягає першої половини XVII століття. Вдячність за благодать звільнення із татарського полону, випрошеного за заступництвом Пресвятої Богородиці, спонукала київського воєводу Януша Тишкевича заснувати монастир босих кармелітів і пожертвувати чудотворну ікону Божої Матері Святого Скапулярію. У середині XVIII століття храм набув барокового вигляду, він був обдарований багатьма папськими привілеями і став найбільш східним римо-католицьким марійним санктуарієм у Європі. Кармеліти, яких влада царської Росії вигнала з Бердичева у другій половині XIX століття, знову повернулися у 1918 році, — але і тоді їм не судилося залишитися надовго. Цей храм спіткала доля багатьох інших храмів Радянського Союзу.
Вірян позбавили святині, але віра — це не стіни, це — людські серця. Завдяки багатьом відважним і вірним католикам та героїчним священникам спільнота віруючих продовжувала збиратися на молитву. Пам’ять про святість цього місця не стерло навіть його знищення у перші дні нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. До зруйнованого храму таємно прибували паломники, зі сльозами згадуючи чудотворну ікону Матері Божої.
Задовго до появи хоча б якоїсь надії на зміну панівної ідеології, в глибокій темряві атеїстичної системи Бог поставив у Бердичеві знак своєї Божественної влади. Невеличка каплиця на околиці міста, а в ній — спільнота, яку вели до свідомої та витривалої віри двоє священників: о. Амброзій Міцкевич та його рідний брат Бернард. Плоди їхньої праці видно і сьогодні: це три парафії у місті, не рахуючи каплиць по навколишніх селах, а найголовніше — віруючі сім’ї та покликання, до богопосвяченого життя і до священства. Серед них — покликання Віталія Скомаровського, єпископа Луцького, і нинішнього хранителя Санктуарію о. Віталія Козака, і багатьох інших.
Коли у 1980-х роках почали з’являтися перші проблиски майбутніх перемін, а особливо у 1991 році, водночас зі здобуттям Україною незалежності, прийшла надія на повернення храмів. Брати-священники о. Амброзій і о. Бернард Міцкевичі розпочали працю над поверненням монастирського храму Церкві та поверненням до нього колишніх опікунів — босих кармелітів.
Коли сюди знову прибули брати-кармеліти, вони застали верхній храм зруйнованим. Разом із безстрашними вірними, вихованими братами Міцкевичами, вони боролися за повернення нижнього храму, з якого комуністи зробили гімнастичну залу. Потрібно було дістатися аж до Києва, щоб захистити своє право на храм у Бердичеві.
4 грудня їм передали ключі від нижнього храму. Освячення відбулося у відпустову урочистість, 8 грудня 1991 року. Це була неділя. Святу Месу о 13:00 очолив отець єпископ Ян Пурвінський. Був сильний мороз —17 градусів, в ампулках на вівтарі замерзли вино і вода, а крізь вибиті вікна падав сніг і залітали голуби… На закінчення відбулася Євхаристійна процесія всередині верхнього храму, дівчата встеляли шлях квітами.
1994 р.
Від спогадів про той морозний день сьогодні лине тепло. Тепло вдячності Богу за Його Провидіння, за людей, яких Господь захотів покликати, щоб виконали Його волю. Це звичайні люди — сьогодні багато хто з них уже в похилому віці; а серед них і брати-кармеліти, які не злякалися таких важких умов. Згадуємо сьогодні з великою вдячністю отців, які від самого початку долучилися до відродження парафії та Санктуарію: о. Серафим Тишко, о. Бенедикт Крок, о. Тобіаш Зажецький, о. Петро Гевельт, о. Ян Дудек. Завдяки кропіткій праці цих монахів та їхніх помічників святиня набула нинішнього прекрасного вигляду. Заново освячений у 2012 році, бердичівський храм був оголошений Всеукраїнським санктуарієм Божої Матері Святого Скапулярію. А сьогодні вже минає 30 років із дня повернення святині парафії та всім вірянам України.
фінансово.
Щиро дякуємо!
