Східна політика Ватикану — яка вона?

Багато чинників вказують на те, що сьогодні, за понтифікату Папи Франциска, відроджується колишня східна політика Святого Престолу часів Павла VI, яку докорінно змінив Йоан Павло ІІ, а Бенедикт XVI значною мірою продовжив ці зміни.

Про це говорили учасники панельної дискусії «Східна політика Святого Престолу», яка відбулася 20 січня 2022 р. в музеї Йоана Павла ІІ та Примаса Вишинського у Варшаві. Багато питань цієї зустрічі стосувалися й України.

«Ostpolitik» — «Східна політика»

Східна політика викликала в ті часи багато застережень у єпископів соціалістичних країн, у той час як ватиканські дипломати, намагаючись забезпечити помісним Церквам у країнах соціалістичного блоку прийнятні умови існування, часто пробували домовитися з місцевими режимами за спинами єпископів.

Ганна Сухоцька, колишня прем’єр-міністр, а згодом посол Польщі у Ватикані, висловила своє задоволення, що в назві цієї зустрічі немає слова «Ostpolitik», оскільки це викликає не найкращі асоціації. Цей термін означає зведення політики Святого Престолу виключно до світського виміру, нехтуючи її духовною стороною. Водночас вона нагадала, що метою цієї політики було покращення становища Католицької Церкви в тодішніх європейських комуністичних державах — що, однак, рідко вдавалося.

Роль св. Йоана Павла ІІ у східній політиці

Доповідачі наголосили на важливій ролі папи Йоана Павла ІІ у зміні східної політики щодо цих країн. Зокрема, Ганна Сухоцька зазначила, що Папа Войтила прийшов у Ватикан із новим баченням світу і досить швидко почав надавати йому нового характеру, в той час як Павло VI та його дипломати вважали, що політична ситуація в Європі має бути незмінною.

Доктор Анджей Граєвський, відомий історик, зауважив, що Йоан Павло ІІ протягом усього свого служіння — священником, єпископом, кардиналом і, нарешті, папою, — сам живучи в країні, якою довгі роки керували комуністи, цікавився східними справами. У Кракові він спілкувався з українцями, зокрема з греко-католиками, а також зі словаками та іншими сусідніми народами, і знав цю систему краще, ніж його попередники на Престолі св. Петра, зокрема Павло VI, який отримував інформацію з цього питання майже виключно з дипломатичних джерел.

Досвід Йоана Павла ІІ зробив його дуже серйозним противником для комуністичного режиму, особливо для КДБ СРСР, зазначив Граєвський. Доповідач нагадав промову Святішого Отця в Гнєзно під час його першої поїздки до Польщі в червні 1979 року, в якій він посилався на спільну спадщину слов’янських народів. Папа-слов’янин часто заступався за українських греко-католиків, заборонених протягом багатьох років у тодішній соціалістичній Україні, вбачаючи в легалізації УГКЦ не лише відновлення релігійної свободи, а й важливий внесок у становлення незалежної України, — підкреслив доповідач.

Професор Павел Коваль, колишній міністр закордонних справ Республіки Польща, зазначив, що саме завдяки наполегливості Йоана Павла ІІ справа греко-католиків була постійно присутня в суспільному житті, і саме він сприяв широкому розголосу та висвітленню святкування 1000-річчя хрещення Русі в Польщі у вересні 1988 року.

Професор Коваль висловився за подальше використання терміну «Ostpolitik», принаймні щодо дій Святого Престолу стосовно таких країн, як Угорщина чи Югославія, і, можливо, частково також СРСР. У цих країнах завдяки східній політиці вдалося частково покращити становище помісної Церкви.

Католицько-православні відносини

Іншою важливою темою обговорення були католицько-православні відносини. На думку трьох учасників, зустріч Папи Франциска та Московського Патріарха Кирила в Гавані в лютому 2016 року була історичною, але не мала великого значення ні для богословського діалогу, ні для двосторонніх відносин. Доктор Граєвський зазначив, що оголошена тоді спільна декларація мала насамперед суспільно-політичний характер, а крім того, містила дуже суперечливий зміст, наприклад, коли називала ситуацію в Україні громадянською війною, не вказуючи на агресора, та греко-католиків — спільнотою, а не Церквою. Це викликало зрозуміле невдоволення і навіть обурення українців, особливо греко-католиків, нагадав доповідач.

Подібний скептицизм висловили й інші промовці, зазначивши, що саме російська сторона в першу чергу хотіла зустрітися в столиці Куби і саме вона зробила найбільший внесок у зміст опублікованого там документа. За словами Граєвського, Йоан Павло ІІ точно не підписав би таку декларацію.

Доповідачі також висловили переконання, що нова зустріч Папи з Московським Патріархом, якщо вона відбудеться, і анонсована поїздка Франциска в Україну є взаємовиключними. На думку проф. Коваля, нинішній папа є добрим і вправним священиком, але не дуже вправним політиком, що особливо важливо в контексті його можливих майбутніх зустрічей із Кирилом та російськими політиками.

Велика увага була приділена візитам ватиканського «міністра закордонних справ», архієпископа Пола Р. Ґаллагера до Білорусі, а потім до Росії, які вважалися дивними принесли більше користі диктаторам обох країн, ніж Святому Престолу.