Дві дослідницькі синодальні групи Ватикану 24 березня 2026 року оприлюднили свої підсумкові звіти: один присвячений полігамії, а інший — «крику бідних і землі».
Дослідницька група з питань полігамії, до складу якої увійшли члени Симпозіуму єпископських конференцій Африки і Мадагаскару (SECAM), рекомендувала Церкві не хрестити чоловіків, які перебувають у полігамних союзах, пише The Pillar.
Звіт розпочинається з заяви, що полігамію в Африці слід розуміти в конкретному контексті: «Африканська сім’я побудована на завіті… У центрі цієї сім’ї дитина — це безцінний скарб, божественне благословення. Дитина увічнює ім’я роду, водночас допомагаючи зміцнювати теперішнє життя. Мати численних нащадків — це дар Божий».
У звіті зазначається, що шлюб мав як суспільний, так і релігійний вимір, залучаючи «розширені родини і [вписуючи] союз у священний порядок».
Однак навіть у полігамних суспільствах символічний ідеал часто залишався моногамним: перша дружина мала унікальний статус, тоді як інші посідали другорядне місце.
Звіт порівнює це зі Старим Завітом, де полігамія юридично допускалася, проте «закон Мойсея регулює ці ситуації, не зводячи їх до ідеалу… Розповіді про сотворення представляють союз чоловіка і жінки як первісну парадигму».
«Так з’являється божественна педагогіка: те, що допускалося протягом історії, не подається як остаточна норма. Новий Завіт пропонує вирішальне розуміння. Посилаючись на задум Творця, Ісус нагадує про первісну єдність шлюбу: “будуть двоє однією плоттю”».
У звіті додається, що місіонери в Африці історично боролися проти полігамії, оскільки вбачали у ній форму поневолення жінок, тому члени SECAM заохочують просування моногамного виміру шлюбу, приймаючи вчення Святого Письма про унікальність і нерозривність шлюбу.
Читайте також:
«Улюблені дружини» і «постійний катехуменат»: що говорять африканські єпископи про полігамію?
Дослідницька група зазначає, що в африканському контексті було кілька пастирських практик щодо полігамії, включно з практикою дозволу полігамістові обрати одну дружину перед прийняттям Таїнств, «гарантуючи при цьому справедливість і підтримку іншим дружинам та їхнім дітям».
«Інші встановлюють “постійний катехуменат”, приймаючи особу в спільноту без доступу до таїнств. Іноді першу дружину хрестять, коли її вважають жертвою мимовільного полігамного союзу. Зрештою, “завуальована полігамія” — неофіційні множинні союзи — потребує специфічної підтримки, часто зосередженої на жінці й дітях», — сказано у звіті.
Таким чином, зазначають його автори, «в ім’я віри в єдність сакраментального шлюбу, який тісно пов’язаний з Таїнством Хрещення… було би краще не вділяти його полігамним катехуменам, які про нього просять».
«Це створило би більше проблем, ніж вирішило б, особливо з огляду на права, що випливають із хрещення, зокрема право приймати інші Таїнства».
Звіт рекомендує, щоб «полігамісти, які бажають ідентифікувати себе з Христом через благодать хрещення, були ретельно підготовлені, звільнилися від певних культурних обмежень, прийняли Євангельське послання, дотримувалися християнського ідеалу і зобов’язалися до моногамного шлюбу перед прийняттям хрещення».
«Таким чином, Церква не хреститиме полігаміста на підставі обіцянки, або ж того, хто збирається залишатися полігамним навіть після прийняття цього таїнства».
Документ пропонує пастирську близькість до полігамістів, які прагнуть хрещення, оскільки вони визначають «потребу в супроводі в межах інкультураційного пастирського підходу, що відкриває шляхи до пастирського підходу до полігамії».
«Йдеться не про відторгнення чи стигматизацію, а про супровід осіб до справжнього навернення і повної сакраментальної інтеграції. Ця пастирська опіка має характеризуватися близькістю, слуханням, привітністю й повагою до індивідуального шляху кожної людини. Ця пастирська опіка близькості також має на меті підтримувати гідність жінок», — зазначається в документі.
Документ завершується питанням: як чоловік чи жінка в полігамних стосунках можуть “стати однією плоттю” з кількома дружинами чи чоловіками? Християнське богослов’я шлюбу стверджує, що його єдність і нерозривність випливають із творчого задуму Бога», і заявляє, що моногамія сприяє визнанню рівної гідності чоловіків і жінок.
«Питання полігамії стосується не лише структури сім’ї; воно відсилає до істини Завіту та до покликання подружньої любові як видимого знаку вірної єдності Христа та Його Церкви».
Тим часом дослідницька група з питань бідних і довкілля наголосила, що справжнє слухання має бути реляційним, інклюзивним і спільним для Церкви в цілому, закликаючи до більш синодальної Церкви, вкоріненої в зустрічі і спільній відповідальності за залучення бідних і маргіналізованих до місії Церкви.
Дослідницька група з питань бідних і довкілля об’єднала богословів, експертів, духовенство і пастирських працівників, «свідомо забезпечивши різноманітність географії, покликання, життєвого досвіду і ґендерний паритет». Дослідження включало підгрупу для людей з інвалідністю та підгрупу богословів, які є експертами з питань бідності та маргіналізації, що підготували два додатки до звіту.
Дослідницька група визнала кілька обмежень у своїй роботі, включно з географічними прогалинами (відсутність члена з Близького Сходу), лінгвістичними обмеженнями, недостатнім часом для «культурно відповідних консультацій з корінними громадами», а також межами охоплення, з яких навмисно було виключено такі теми, як цифрове слухання і питання ЛГБТКІА+, які, як очікувалося, будуть розглянуті іншими дослідницькими групами.
Група торкнулася кількох питань у своєму звіті, таких як той факт, що «самі лише структури не можуть замінити реляційну зустріч», і що місцеві Церкви мають прогалини в тому, як вони «зараз слухають і відповідають на крик землі, що вказує на потребу в нових навичках і глибшій екологічній свідомості».
Звіт розглядає п’ять окремих тем. Перша з них — «Слухання: наявні та нові засоби», що містить такі рекомендації, як заохочення Меси про турботу про створіння під час Пори Творіння [всесвітній християнський період молитви та дій задля захисту довкілля]», розширення інклюзивності в дорадчих органах, створення регіональних структур для слухання корінних народів та моніторингу дискримінації на підставі кастової приналежності, а також створення обсерваторії з питань інвалідності.
Далі у звіті обговорюється «Зв’язок громади та служіння», що закликає до зміцнення комунікації і співпраці між пастирями, єпископами, служіннями та агенціями, покращення формації в питаннях соціальної та екологічної справедливості і надання більшої пастирської підтримки тим, хто працює в благодійних та правозахисних організаціях.
Третя тема — «Мережеві ініціативи й адвокація на основі прав», яка пропонувала сприяти «інтегрованим відповідям на обидва крики, використовуючи експертизу й багаторівневу мережеву взаємодію», а також формацію в католицькому соціальному вченні для тих, хто залучений у соціальне служіння, адвокацію, вирішення конфліктів і розбудову альянсів.
Четвертою темою було «Теологічне дослідження, що слухає», яке закликало призначати богословів із «бідних, маргіналізованих або недостатньо представлених спільнот до консультативних органів на всіх рівнях Церкви», а також полегшувати доступ до богословської освіти для мирян, і особливо жінок із маргіналізованих громад.
П’ята тема — «Формація для слухання бідних і землі», яка включала такі пропозиції, як надання пріоритету безпосереднім зустрічам бідним і уразливим, визнання осіб, що стали бідними, суб’єктами євангелізації, а не лише одержувачами послуг, та забезпечення доступу до формації для тих, хто перебуває на узбіччі, особливо представників корінних народів, жінок і людей з інвалідністю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
