Справжня самотність може бути благословенням для суспільства

Самотність так само потрібна суспільству, як мовчання для мови, повітря для легень, а їжа для тіла.

У світі, де панує вимушена ізоляція один від одного у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції, стає дедалі гострішою проблема самотності. Люди закриваються від зайвого контакту з суспільством, уникають зустрічей, забувають про живе спілкування, втрачають соціальні зв’язки. Проте чи справді самотність завжди несе із собою негативні наслідки?

«Ідеальним символом суспільства, яке втратило все розуміння значення особистої людської самотності, є стан, що змінює людей на біженців на власних руїнах, робить їх натовпом без даху над головою, стадом корів, яке не має хліва», — пише Томас Мертон у книжці «Ніхто не є самотнім островом». 

Ми роздумуватимемо разом із цим монахом-траппістом над важливою та корисною для суспільства самотністю. Розглянемо позитивні й негативні аспекти цього стану, спробуємо розвіяти страх та упередження.

Страх самотності

Здебільшого, слово «самотність» викликає у людей негативні асоціації: відкинутість, втеча, брак дружби чи любові у житті, безпорадність. Ці упередження викликають у людей страх перед тим, щоб бути наодинці з собою та своїми думками.

Скільки є тих, хто живе в самотності, та не любить її, бо їхня самотність наповнена цим страхом! Вони самотні, бо у своїй самотності відокремлені від Бога і від інших людей, і навіть від самих себе. Той, хто боїться бути самотнім, ніколи не знатиме чогось іншого, крім самоти, хоч би як він силкувався оточити себе людьми.

Чому? Тому що страх — від диявола, який різними способами хоче нас поневолити.

Власне, цей страх забирає всі можливості та все корисне, що ми можемо отримати від самотності.

Щоб подолати його, потрібно вчитися самотності: у зосередженні бути в мирі з власною самотою і надавати перевагу її реальності над ілюзією вродженої товариськості, пізнавати невидиме товаришування з Богом і відчувати його. Навчившись цього, людина всюди буде вже не сама у собі, але наодинці з Богом. Відкинувши страх самотності, можна по-справжньому втішатися товариством інших, тому що любитимеш їх у Бозі, в якому їхня присутність необтяжлива, і тому що завдяки Ньому твоя власна любов до цих людей ніколи не пересититься.

Фальшива і справжня самотність

Деякі з негативних асоціацій та упереджень стосовно самотності мають своє логічне підґрунтя. Якщо справжня самотність може приносити добрі плоди у наше життя (через заглиблення в тишу, слухання голосу Бога ми можемо краще  пізнавати себе та суспільство), то фальшива самотність — це втеча від цього всього. Жити відокремлено від інших — це не завжди прояв аскетизму та любові до Бога. Це може бути проявом страху пізнавати нове, відчувати емоції, проживати різні події.

Якої самотності зазнаєте ви? Чи ваша самотність приносить добрі плоди, а чи просто відмежовує вас від інших людей, забираючи можливість творити добро, ділитися талантами, любити інших?

Кожен із нас створений цілісно; кожен із нас може бути автономним і незалежним. Проте Бог нас створив соціальними, а це означає, що бути в спільноті для нас природно. Відповідно, втеча від спільноти це фальшивий спосіб для отримання власного добра. Унаслідок такої втечі несправжня самотність відділяє людину від її братів так, що вона більше не здатна нічого їм дати духовно або будь-що від них прийняти (виражати емоції, проявляти любов, бути відкритими на дружбу, відкривати свої думки чи мрії). Така самотність прирікає людину на нужду, нещастя, сліпоту, муку та відчай.

Справжня самотність вирізняє людину від решти, щоб вона мала змогу вільно розвивати добро, яке належить їй, і так сповнити своє справжнє призначення — присвятити себе служінню іншим. Справжня самотність відкриває нам можливість саморефлексії, притишує гамір юрби та віртуального світу, щоб чути голос Бога. Це дозволяє прозоро бачити себе, картину світу, сприймати світ у любові. Справжня самотність — це споглядання, контемпляція, яка дає сили для місійної щоденної діяльності.

Як віднайти справжню самотність

Самотність може стати справжнім даром для суспільства, якщо її використовувати правильно. Життя може стати змістовнішим, люди — усвідомленішими, дії — обдуманішими, а рішення — більш зваженими, якщо у нашому житті буде присутня справжня самотність.

Справжня самотність — це самотність любові, яка «не шукає свого», яка відкидає страх, егоїзм та байдужість. Справжня самотність — можливість наповнитися Богом, щоб могти Його дарувати іншим. Справжня самотність відділяє нас як індивідуумів від натовпу, але не віддаляє нас від світу.

Це може нам пояснити Ісус у своїй Архієрейській молитві до Отця: «Не молю, щоб Ти узяв їх від світу, лише — щоб зберіг їх від лихого. Вони не від світу так само, як і Я не від світу» (Йн 17, 15-16).

Жити у світі, але не бути від світу — ось наше завдання, в якому може допомогти справжня самотність. Вона допомагає нам відокремлюватися від злого, вчить не володіти речами, не використовувати людей, але любити їх. Справжня самотність вчить нас постійного єднання з Богом і життя у Ньому.

Самотність набуває сенсу тоді, коли вона з’єднана з Божою любов’ю, не може бути замкнена лише сама на себе, але прагне постійно себе приносити іншим у дарі.