«Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк 12,16-21).
Ісус промовив ці слова у притчі про багатія. Цей чоловік зібрав щедрий урожай, а потім зруйнував свої старі стодоли і побудував більші, щоб зберігати там своє надлишкове багатство.
У наш час нестримного споживацтва, якому притаманна спокуса постійно накопичувати земне багатство, варто засвоїти науку цієї притчі, яка показує, чому цей чоловік заслужив від Господа на епітет безумця (дурня, нерозумного). Це навчить нас правильно ставитися до матеріальних благ, щоб не повторити сумну долю багатого дурня.
По-перше, цей чоловік — дурень, бо прагне власного, а не Божого керівництва. Коли його земля дає щедрий урожай, він каже сам до себе: «Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій!» У цих словах відлунюють егоцентризм і самовпевненість. Він не бачить у щедрому урожаї руки Божого Провидіння. Йому не спадає на думку, що Бог дав йому таке багатство з певною метою. Він вигадує власну мету, не питаючи Бога, як краще розпорядитися Його дарами.
Ми чинимо так само, коли використовуємо свої блага так, як нам хочеться, не думаючи, як ми можемо прославляти Бога за їх допомогою. Ми так само дурні, коли матеріальний достаток зменшує нашу залежність від Бога.
Святий Ігнатій Лойола писав: «Усе суще на землі дано нам для прослави, шанування і служіння Богові, і отже — для спасіння нашої душі». Мудро розпоряджатися багатством означає використовувати його на славу Божу заради нашого вічного спасіння.
По-друге, цей чоловік — дурень, бо не відчуває зв’язку з Богом та іншими. Він не дякує Богові за своє велике багатство і не намагається пізнати та полюбити Бога, який так рясно благословив Його. Він також не бачить у своєму багатстві заклику до смиренного покаяння, що його вимагає Ісус від тих міст, де Він творив великі чудеса: «Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі та Сидоні сталися ті чуда, що зроблені у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищі й попелі!» (Лк 10,13).
Цей чоловік не думає і про інших. Він не міркує, як використати надлишок багатства для блага ближніх та упосліджених. Він не зважає на заклик Ісуса використовувати багатство, щоб будувати міцні стосунки з іншими: «Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк 16,9).
Ми нерозумні, коли прагнемо земного майна, не маючи жодних планів щодо того, як за його допомогою будувати стосунки з Богом та з іншими. Коли Ісус просить нас бути багатими тим, що важливо для Бога, Він просить нас бути щедрими на життєдайні стосунки з Богом та іншими. Ми дурні, коли накопичуємо багатство, ігноруючи заклик до солідарності та примирення з іншими.
Наш Бог — це Бог, який послав свого Сина у світ, щоб ввести нас у стосунки з Ним як Його улюблених дітей. Він знає всі наші потреби ще до того, як ми про них попросимо. Але Він просить нас передусім шукати справжніх стосунків з Ним, а вже потім — чогось більшого: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт 6,33).
По-третє, цей чоловік — дурень, бо вважає багатство своїм власним; чимось, чим можна необмежено розпоряджатись. Він не усвідомлює, що після його смерті його багатство належатиме іншій людині. Когелет пише: «Буває бо чоловік, який трудився розумно, вміло та з хистом, однак, лишає свою частку чоловікові, що не трудився над нею, — це теж марнота й велике зло» (Проп 2,21).
Ми нерозумні, коли забуваємо, що ми — лише розпорядники Божих дарів, які мають зрештою залишити своє багатство іншим і відзвітувати Богові, як ми скористалися цими дарами у земному житті. Тому запитання Ісуса має завжди лунати у наших серцях: «Те, що ти зібрав, кому воно буде?» Ми мудрі, коли ставимося до майна відсторонено, щедро даючи тим, хто потребує.
По-четверте, цей чоловік — дурень, бо впевнений, що тепер йому більше не доведеться докладати зусиль і боротися. Він вигукує: «Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» Він більше не хвилюється через брак матеріальних речей і бачить своє майбутнє вільним від дискомфорту — і від Бога.
Ми нерозумні, коли вважаємо своє життя цілком безпечним, покладаючись лише на майно. Ми дурні, коли уявляємо собі життя, незалежне від Бога, вільне від особистих труднощів та незручностей.
Ми мудрі, коли слухаємо слова Ісуса: «Глядіть і бережіться всякої зажерливості, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя» (Лк 12,15). Майно не гарантує нам повноти життя і миру. Ми завжди будемо залежними від Бога і маємо понад усе любити Його та інших через Його дари.
Зрештою, цей чоловік — дурень, бо не думає про смерть і суд. Він усе своє життя збирав скарби для себе і насолоджувався ними, нехтуючи долею своєї безсмертної душі.
Ми дурні, коли зосереджуємося на здобуванні, накопиченні і насолодах цього життя, ігноруючи голод і спрагу наших душ, що бажають насититися божественною любов’ю і благодаттю.
Ми мудрі, коли слухаємо слова святого Павла: «Шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне» (Кол 3,1-2). Наша вічна доля залежить від того, як ми ставимося до нашого земного майна.
Ісус, наш Євхаристійний Господь, міг би здобути все майно і владу під час свого земного служіння. Він не піддався цій спокусі, а використав усе, що мав, щоб привести нас до свого Отця. Він віддає власні Тіло і Кров, щоб живити нас на кожній Святій Месі. Він приготував для нас місце на небесах, щоб ми могли нескінченно перебувати у досконалих стосунках із Ним.
Тож здобуваймо та використовуймо все, що маємо зараз, заради зміцнення життєдайних стосунків з Богом та з ближніми. Все інше — дурість.
Переклад CREDO за: о.Ннамді Монеме OMV, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
