Як Дон Боско боровся з дияволом

Від принижень до насмішок. Так виглядала затята боротьба між святим і сатаною.

Святий Йоан (Джованні) Боско незліченну кількість разів виступав проти диявола — наприклад, тоді, коли справа доходила до безпосередніх зіткнень, боротьби чи екзорцизмів.

Карлуччо і Богородиця Помічниця Вірних

Син одного шанованого чоловіка, Карлуччо, був вихованцем Дона Боско. Завдяки святому цей 15-річний хлопець мав велику побожність до Марії Помічниці. Коли він захворів, Дон Боско не міг його посповідати, бо саме перебував поза містом. Тим часом хвороба прогресувала, і Карлуччо помер.

Приїхав Дон Боско. Охоплена жалобою родина розповіла йому, як відійшов їхній син. Святий підійшов до померлого і став кликати його на ім’я: «Карлуччо! Карлуччо!…»

Юнак розплющив очі і сів на ліжку. «Отче Боско, я вас так довго кликав, бо хотів гідно висповідатися. Я висповідався в іншого священника, але хаотично, і це не була добра сповідь…»

Дон Боско попросив, щоб усі на хвилину вийшли з кімнати, після чого звернувся до хлопця: «То що з тобою сталося, мій бідненький?»

«Було так, — відповів юнак. — Щойно моя душа вийшла з тіла — зустріла Христа Суддю, але Богородиця Помічниця попросила свого Сина, щоб Він трохи відклав момент суду. Я був вражений. По один бік я бачив величезну прірву, що зяяла вогнем. Повсюди було повно демонів. Тоді Богородиця Помічниця, яка там стояла, сказала до демонів: «Не чіпайте його, він не осуджений».

У цю мить Карлуччо почув голос отця Боско, який його кликав, і опритомнів.

Священник розповів про цю ситуацію родичам, які повернулися до кімнати, і потім сказав юнакові: «Карлуччо, ти хочеш іще залишитися на цьому світі, де на тебе чекають спокуси і небезпеки, чи опинитися в обіймах Марії Помічниці?»

Хлопець відповів: «Я волію бути в обіймах Марії Помічниці». В такому разі, — вів далі святий, — іди з миром, і заступайся в Неї за нас. Тоді Карлуччо впав на подушки і сконав.

Диявольські насмішки

Читаємо в розповідях із життя Дона Боско, що диявол, розлючений на святого за те, що той викрадав душі з його влади, усіма способами силкувався йому в цьому зашкодити. Він зчиняв такий галас на горищі, що звуки, які звідти долинали, нагадували каміння, яке кидали з жахливим відлунням.

Коли Дон Боско розгортав на столі салезіянську Регулу, цей мерзотник заливав йому сторінки чорнилом. За іншої нагоди, коли священник засинав, диявол стягував його постіль з ліжка, насміхаючись. Часто також піднімав усе ліжко, набираючи вигляду тигра чи іншого дикого звіра.

Благословення

Це було в Римі 3 квітня 1880 року. До Дона Боско привели одержиму жінку, яку він мав поблагословити.

Під час благословення здавалося, що демон душить свою бідну жертву. Дух назвався Петрусом і жив у цій жінці вже два роки.

«Що ти робиш?» — запитав Дон Боско.
«Я сторож святої» (так дух називав одержиму).
«А де ти був раніше?»
«В повітрі. Вам треба сильно зі мною боротися».
«Чому не хочеш вийти? Чи не бачиш, що тільки ще більше занурюєшся у страждання і зло?»
«Я прагну зла».

Оскільки Дон Боско не мав спеціального дозволу від генерального вікарія, якого тоді не було в Римі, то урочистий екзорцизм був неможливий. Один чоловік, що не вірив у диявола, побачивши цю сцену і почувши слова одержимої, переконався в його існуванні.

Одержима вдома у маркізи

Дон Боско подався до дому маркізи Коміллас, щоби служити Святу Месу. Раптом там з’явилася одержима жінка, яка, побачивши його, впала на землю, немовби зімлівши, після чого з піною на вустах стала звиватись, як вуж.

Отець Боско сказав їй прикликати Марію, а вона тільки кричала: «Ні, ні, я не хочу виходити! Я не хочу звідси йти!»

Оскільки одержима сама звалася Марією, Дон Боско гукав до неї: «Маріє, візьми цей медальйон!», але вона не реагувала.

Зрештою святий її поблагословив. Жінка підвелася, взяла в руку медальйон, який їй подав священник, поцілувала його, пішла до храму і взяла участь у Месі.
Все вказувало на те, що вона була звільнена: вона спокійно з’їла сніданок після Меси у присутності багатьох людей. Ті, хто був поруч із нею, стверджували, що вже давно не бачили її такою спокійною, і дуже цьому дивувалися. Молода жінка повернулася додому втішена.

Набридливий ведмідь

Диявол нападав на Дона Боско особливо сильно в тих випадках, коли святий брався до якогось важливого діла на більшу славу Божу.

Якось уранці хтось запитав святого, чи йому добре спалося минулої ночі, на що священник відповів: «Не дуже, бо заважав мені якийсь огидний звір, подібний до ведмедя, який видерся  моє ліжко і пробував мене задушити». Це повторювалося кілька разів, о Дон Боско детально описував, як виглядало це пекельне  катування.

У ніч, коли Йоан Боско закінчив писати першу частину Регули Побожного товариства св. Франциска Сальського, що була плодом ревної молитви, роздумів та ретельної праці, точно в ту мить, коли він писав останнє речення Ad maiorem Dei Gloriam, з’явився диявол, смикнув стола і перевернув чорнильницю. Одночасно стали чутні крики, від яких кров застигала в жилах. Зрештою весь рукопис був залитий чорнилом і його вже неможливо було прочитати, а Дону Боско довелося всю цю працю розпочинати заново.

Стук, стук, стук

5 лютого 1862 року Йоан Боско розповідав:

«Якось уночі я пішов до кімнати і побачив, як нічний столик танцює і сукає: стук, стук, стук… “Оце ж треба!” — подумав я. Підійшов до нього і запитав: “Чого хочеш?”, а столик собі далі: стук, стук, стук. Коли я від нього віддалявся — він змовкав, а як підходив — він танцював і стукав. Запевняю вас, що якби хтось мені розповів цю історію, яку я сам бачив, то я би не повірив. Вам не здається, що ви случаєте історію про чарівниць, яку вам розказувала бабуся?»

Важкість у шлунку

Тижнем пізніше, 12 лютого 1862 року, отець Боско розказував таке:

«Вночі з 6 на 7 число, одразу ж після того як я ліг до ліжка і вже поволі засинав, я відчув, як хтось хапає мене за плечі й починає мною шарпати з такою силою, що я дуже злякався. “Хто ти?” — вигукнув я, запалив світло, одягнувся, перевірив ліжко і кутки в кімнаті, розглядаючись, чи там хтось не сховався і не влаштував мені такої несподіванки. Але нікого не знайшов. Підійшов до дверей і переконався, що вони замкнені. Також перевірив двері до бібліотеки. Все було замкнене і парував спокій».

Дон Боско знову ліг спати.

«Як я вже заснув, відчув наступний струс, який мене занепокоїв. Я хотів подзвонити і когось покликати. Але ні, — сказав сам собі, — я не хочу нікому заважати. Ліг навзнак, як раптом відчув у шлунку величезний тягар, який мене придавлював і майже не дозволяв дихати. Я не міг стримати крику: “Що діється?”, а потім ударив кулаком просто поперед себе, але ні у що не влучив. Я повернувся набік, але тягар повернувся, і в такому жалюгідному стані я провів цілу ніч».

Хвіст диявола

Тим часом кількома днями пізніше, 17 лютого 1862 року, він розповідав:

«Коли я вчора увечері ліг спати, відчув, як хтось торкається мого лоба холодним пензлем і легко ворушить ним. Я зняв нічний ковпак, але ця таємнича рука постійно мені набридала, пересуваючи пензля мені по носі й роті, і не дозволяла ані на мить заплющити очі. Це вже траплялося раніше, а замість пір’ячка чи пензля мені здавалося, що мене торкається такий смердючий хвіст, аж я прокидався шокований».

Стражденна жінка

1872 року в Маті, поблизу Турина, жила одна жінка, яка звалася Марія Сопетті, і її мучив злий дух. Про це розповіли тодішньому архієпископові Турина, який вирішив, що цю жінку має поблагословити Дон Боско.

Жінка прибула до Турина 30 листопада. Просто перед тим, як увійти на зустріч із Доном Боско, вона почала кричати: «Ні, ні» — сотні разів. Зрештою, увійшла і її з великими зусиллями примусили вклякнути.

Дон Боско її поблагословив. Під час благословення жінка затулила собі вуха, щоб нічого не чути, і дивно поводилася, бо їй було тяжко спокійно дихати. Вона почала рохкати, як свиня, і нявкати, як кіт.

Із величезними труднощами вдалося її вмовити, щоб вона поцілувала медальйон Марії Помічниці. Після того, як благословення завершилося, вона одразу заспокоїлася. Вийшла з кімнати і виглядала нормально. Святий Йоан Боско запевнив її, що як їхатиме до сусіднього містечка Ланцо, то провідає її у Маті, або принаймні запитає про неї.

Він порадив жінці часто цілували медальйон Марії Помічниці та молитися «Радуйся, Маріє», а також сказав, що Господь, допускаючи такі страждання, дає їй можливості набути численні заслуги.

Ще кілька разів вона навідувала отця Боско, а 2 січня 1883 року вже була майже звільнена.

Переклад CREDO за: Джельсоміно дель Гуерчо, Aleteia