Доходить до завершення третій тиждень війни — великої війни в центрі Європи у ХХІ столітті, а не військової операції, — і ми починаємо до певної міри «звикати»: до різноманітних новин про війну, до частих сирен удень, а особливо вночі й над ранок, до переміщення і перебування в укритті, до шуму від військових літаків (ми живемо поблизу військового аеродрому), до вибухів від ракет.
Як дорослим, які багато чого розуміють, нам стає тривожно від усіх цих незвичних рухів. А як же почуваються діти? Зрозуміло, чому велика частина матерів зі своїми діточками покинули домівки і перебралися в села, в гори чи покинули Батьківщину на невизначений термін. Це те, що переживаємо ми, в Івано-Франківську. А що ж казати про Харків, про Київ, про Маріуполь, про Чернігів… Люди, якщо і вижили (там є багато жертв, полеглих, убито багато цивільних), то залишились на вулиці, без нічого: без житла, без світла і тепла, без їжі та одягу… Така ось насильницька «любов» «старшого брата», як вони себе називають.
Однак звикати до цього стану не можна, мовчати на зло не можна, вдавати, ніби ми не бачимо всього того жахіття, — не можна, спостерігати здалека — не можна, не співчувати і не відкривати своє серце, двері домівки і свій гаманець не можна… Бо така кровопролитна війна в один день може постукати і в двері вашої країни, вашої оселі.
Голос і роль Церкви у цій трагічній історії нашої Батьківщини
Україна — мультиконфесійна країна, і так історично склалося, що на нашій землі є багато віруючих людей різних церковних спільнот та численних релігійних організацій; є християни, мусульмати, юдеї… Звісно, кожна така спільнота покликана захищати життя і гідність кожної людини від її зачаття аж до природної смерті, бо кожна релігійна спільнота має покликання супроводжувати людину до зустрічі з Богом, тут на землі, і до вічності. І коли трапляється така ситуація, як війна, — лідери Церков та релігійних спільнот відіграють дуже важливу роль у проголошенні правди, у формуванні людей, у супроводі їх у час випробувань, як навчав апостол Павло: «Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте. Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть» (Рим 12, 14-15). Віруючі, звісно, очікують на слово розради і підтримки, на слово навчання і на загальнолюдський, молитовний та психологічний супровід із боку своїх лідерів. А відтак, натхненні своїми лідерами, зможуть вибрати правильний напрямок у ставленні до стану війни та виході з цього стану, а також зможуть надати підтримку своїм близьким.
Протягом двох останніх тижнів ми не раз чули слова підтримки від Папи Франциска, який, звертаючись за різних нагод під час молитви, аудієнцій чи недільних благословень, висловлював підтримку українському народу, звіщаючи на весь світ правду про жахливу війну в Україні. Знаємо, що він особисто, в п’ятницю 25 лютого, відвідав Посольство РФ при Святому Престолі, щоб виявити свій біль через цю тривожну ситуацію і новину про війну в Україні.
В неділю, 13 березня 2022 року, після молитви «Ангел Господній», Папа сказав такі слова про війну в Україні: «Браття і сестри, ми щойно помолилися до Діви Марії. Цього тижня місто, яке носить Її ім’я — Маріуполь — стало містом-мучеником лютої війни, яка спустошує Україну. Перед варварством убивства дітей, невинного та беззбройного цивільного населення, немає стратегічних причин, якими це можна обґрунтувати: єдине, що потрібно, — це припинити неприйнятну збройну агресію, перше ніж вона перетворить міста в цвинтарі». Також Папа додав: «Із болем у серці приєдную мій голос до голосу простих людей, що благають про кінець війни. Нехай же в ім’я Боже буде почутим крик стражденних, і припиняться бомбардування та атаки! Нехай по-справжньому та рішуче зусилля зосередяться на переговорах, а гуманітарні коридори будуть дієвими та безпечними. У Боже ім’я, прошу вас: припиніть цю різню!»
Слово Папи Римського є дуже важливим у цей час, а його мовчання було би незрозумілим і болючим для багатьох вірних Католицької Церкви. Глава Вселенської Церкви має особливе покликання голосити правду на весь світ. Можна почути таке: чому Папа мовчить, чому відкрито не скаже про війну в Україні, яку агресивно розпочала Росія та її президент Путін? Насправді Папа Римський робить те, що в його силі і в його компетенції, беручи до уваги вірних Церкви, розсіяних по цілому світу, також і в Росії. Хтось скаже, що можна було би відкрито і давно сказати про зло, яке поширюється з цієї країни! Можливо…
Його слова, сказані тиждень раніше, — це слова, які, згідно з ученням апостола Павла, «гостріші від усякого двосічного меча: вони проходять аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняють чуття та думки серця» (Євр 4, 12): «Той, хто веде війну, той забуває про людяність», той «не дивиться на конкретне життя людей», але «віддається диявольській та збоченій логіці зброї, що є найвіддаленішою від Божої волі».
У п’ятницю, 25 березня 2022 року, в день Благовіщення Пресвятої Богородиці, Папа Франциск у базиліці святого Петра присвятить Росію та Україну Непорочному Серцю Марії. Цей жест Папи є відповіддю на бажання Богородиці, яка об’явилася в Фатімі у 1917 році і яка, через дітей-очевидців, просила щоденно молитися вервицю за припинення війни (тоді йшлося про Першу світову війну), а також і за навернення Росії, щоб це зло не поширювалося на весь світ. А що ж ми бачимо зараз? Війна, агресія, зло, брехня вперто і переконливо поширюється на весь світ, і навіть на це отримується благословення їхньої Церкви. Одному Господу відомо, що коїться і куди котиться світ; тому треба молитися за навернення грішників, бо Господь хоче спасіння всіх людей.
Державний секретар Ватикану кардинал П’єтро Паролін бере участь у різних переговорах, дипломатичним способом старається, від імені Папи Франциска, вплинути на ситуацію московсько-української війни. Він мав переговори з міністром закордонних справ Лавровим. В одному інтерв’ю, опублікованому на сайті Vatican News, висловився так, після згаданих переговорів: «Потрібно мати кам’яне серце, щоби залишатися непорушними та дозволяти на те, щоби цей хаос тривав, щоби й надалі текли ріки крові та сліз. Війна — це варварство!»
Кожного дня, зранку, у своєму короткому відеозверненні до наших вірних, промовляє слова підтримки і розради, надії та утвердження у довір’ї до Господа глава УГКЦ Святослав Шевчук. Так він нагадує, що він є з народом, що наша Церква є з народом і що Церква готова підтримати людей, захистити людей, бо Церква — це спільнота людей, які спільно з Ісусом крокують до Царства Небесного. Блаженніший повідомляє світові по стан і про ситуацію в Україні, про те, як народ страждає, як українці помирають — і військові, і мирні жителі, і дорослі, і літні люди, й діти… Це те, про що мовчать ЗМІ Російської Федерації, або перекручують інформацію і представляють свою країну не як агресора, а як «визволителя». Поки не прийшли так звані «визволителі», наші українці жили під мирним небом і спали спокійним сном, а тут почалася біда, трагедія, якої я особисто не пам’ятаю за свого життя, а мені 42, щоб колись я мав таку тривогу, як зараз. Я ніколи не розумів слово «визволитель», а тепер мені насправді боляче і сумно, що нас «хтось» визволяє — незрозуміло хто і незрозуміло від чого; що нас хтось хоче «любити» насильно.
Блаженніший Святослав Шевчук дав кілька думок за різних нагод у цей непростий час для всіх нас. Кожна його думка і кожне слово надихають:
«Передусім я вірю, що ми переможемо! Я вірю в перемогу України, дивлячись на те, як ми, українці, переживаємо трагедію війни, як ми гуртуємося і віримо, що Бог є з нами, несправедливою жертвою агресора. Я вірю, що ми переможемо! Ми мусимо використати всі засоби для перемоги. Коли йдеться про Церкву, то зрозуміло, що я не можу коментувати тільки збройну перемогу. Сьогодні Церква молиться, намагається творити стосунки і є на передовій дипломатичної складової. Ми намагаємося теж діяти, служити нашим людям у гуманітарному плані. Церква за своєю суттю несе слово. Дипломатія — це також служіння слова; можливо, в трошки інший спосіб це служіння виконується. Після збройної фази неодмінно настане фаза перемовин. Війна передбачає необхідність сідати за стіл переговорів, що всім зрозуміло. Навіть те, що сьогодні агресор не готовий слухати українську сторону, ще не означає, що дипломатія не стане вінцем нашої перемоги. Ми повинні працювати в цьому напрямку, мати пропозиції, залучити всі канали перемовин і стосунків на користь нашої держави» (з інтерв’ю з Олексієм Тарасовим на Радіо НВ, 11 березня 2022).
Як Глава Церкви, він реагує і на слова, глави Російської Православної Церкви Патріарха Кіріла, який виправдовує диявольську війну і на цю діяльність благословляє: «Свого часу суд над такими діями винесе сама історія… Мене вражає позиція закордонної РПЦ, її структур у Європі, які зовсім по-іншому оцінюють війну. Зокрема, вразила позиція представників мюнхенської ієрархії, які засудили агресію Росії проти України і звернулися до своїх вірних, росіян, щоб ті приймали біженців з України. Вони організовують збір коштів для наших біженців, щоб допомогти нам»… «Бачимо, що ведеться маніпуляція правдою з боку самої Росії, використання Церкви для своєї військової пропаганди. Думаю, що це неприпустимо. Але весь вільний світ, католицький, православний і протестантський, рішуче протистоїть такій позиції. Знаю, що пишуться десятки листів до Кирила з вимогою негайно зупинити війну».
Ми були свідками того, що численні священники і сам Митрополит Онуфрій, очільник Церкви московського патріархату в Україні — нарешті висловився проти агресії Росії, проти війни в Україні. Внаслідок бойових дій зруйновано численні храми, постраждала Святогірська лавра, яка знаходиться на сході України і належить Московському патріархату. Тобто це знак, що у цій війні не зважають ні на кого: ні на військових, ні на мирних жителів, ні на літніх людей, ні на дітей. Не зважають на пам’ятки архітектури, на храми і на монастирі, незалежно від конфесії, бо почали бомбардувати навіть святині Московського патрархату, духовенство і вірні якого ніколи не хотіли визнати Росію агресором в Україні, а деякі навіть досі бояться про це сказати відкрито. Але факти залишаються фактами, і тут є час, щоб ці вірні визначилися, до якої Церкви хочуть належати. Бо за останні вісім років війни в Україні, від 2014, як духовенство, так і вірні цієї Церкви, центральний осідок якої є у Москві, завжди захищали позицію Росії. Вони неправдиво свідчили перед Богом і світом про те, що в Україні немає війни, і що йдеться про так зване «братовбивче» протистоянння. Це було великим лукавством. І коли вірні тієї Церкви підживлювалися такими висловами та позиціями вищого і нижчого духовенства, то вони так думали і так поводилися щодо української землі, українського народу і його цінностей, брехливо звинувачуючи у «націоналізмі» та «фашизмі».
А в ці дні весь світ зумів побачити відео з трансляції богослужіння в Росії, в часі якого Патріарх Кирило передає ікону керівнику Росгвардії, а той «звітує» про так звану успішну спецоперацію в Україні. Військовий приймає привселюдно ікону від Патріарха, отримуючи благословення на так звану «військову операцію», в якій гинуть тисячі людей! Справді, боляче і сумно, коли Церква стає маріонеткою в руках керівництва держави і коли голосить брехню — або ж мовчить тоді, коли цю брехню голосять інші. Мовчати на зло є злом, і всі хто, будь-яким способом підтримує війну і всі речі, пов’язані з нею, є формальними співпрацівниками, а отже, і співвідповідальними. Церква, звісно, не може бути використаною для пропаганди ненависті, агресії, злоби, війни, прикриваючись загальнолюдськими чи — ще гірше — християнськими позиціями. Історія дасть свою оцінку цим подіям і ролі Церкви — як духовенству, так і вірним — за їхню позицію або ж за їхню мовчанку. Для нас, християн, євангельський принцип і досі залишається актуальним: «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших, — ви Мені зробили. Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших, — Мені також ви того не зробили» (Мт 25, 40.45).
Тому, дорогі християни: ми всі покликані бути «голосом» Бога, «голосом» правди в сучасному світі, кожен на своєму місці й тим способом, яким може, і тою мовою, якою вміє, — голосити правду про те, що війна — це зло і це диявольська затія, що в Україні не просто якась там «військова операція», але справжня і велика, кровопролитна війна, в якій гинуть тисячі людей, знищують інфраструктуру держави, обстрілюють села і міста, лікарні, школи, дитячі садочки — і за це все зло треба буде дати відповідь перед Богом.
Минає третій тиждень війни! Дякуємо всім, хто за нас молиться і нас підтримує!
о. Йосафат Бойко, ВС
Священник із країни, в якій іде ВЕЛИКА ВІЙНА…
фінансово.
Щиро дякуємо!
