Віра у приязну, демократичну Росію в перспективі життя нашого покоління — красива, але наївна. Факти показують, що російський імперіалізм це проблема не Путіна, а століттями будованої ментальності.
Ми неспроможні змінити це протягом кількох ані кільканадцяти років. У наших інтересах натомість — підтримувати санкції та послаблювати російські можливості атакувати, якомога довше. Також і після завершення воєнний дій на території України.
«Це ілюзія, що нібито можна змінити поведінку Росії, бо проблемою є не тільки Владімір Путін, але те, що переважна більшість її популяції просякнута імперіалістичним шовінізмом. Ми намагаємося змінити поведінку Росії від 1991 року і майже все, що ми зробили, виявилося контрпродуктивним. Отож ідея, що ми могли би, наприклад, підтримати одну конкретну фракцію в Росії проти іншої, не має опертя на факти. Те, що ми можемо робити, це стримувати Росію», — сказав Едвард Лукас, британський публіцист і експерт із питань Росії.
Це виглядає дуже точним діагнозом. Російський імперіалізм, переконаність у праві Москви керувати значною частиною світу і контролювати інші народи, має довгу історію, ніж усі каденції Путіна в Кремлі. Цей спосіб світобачення пережив революційні зміни політичних систем — він був наявний за царя, за комунізму і живий також під час нинішніх авторитарних правлінь. Одне з найважливіших завдань для держав, які безпосередньо межують із Росією, тобто Польщі, республік Балтії, а також Центральної Європи у широкому розумінні, яка в московській ментальності належить Росії, — це діяльність, скерована щонайменше на тривання санкцій, які послаблюють військові потужності Росії, якомога довше, також і після завершення воєнних дій в Україні. Цього, однак, не вдасться зробити без постійного пробуджування свідомості західних держав, які з Росією не межують, а зо більшою є їхня віддаленість від від кордонів із Росією, то менше для них є зрозумілою доконечність терпіти вищу ціну на паливо чи газ в ім’я безпеки. Але для цього переконування важливо позакривати непотрібні фронти, які повідкривані у відносинах із Заходом. Тільки при цьому закриванні потрібно пам’ятати: воно не означає згоди на все. Якщо хтось гадає, що добрі відносини з найважливішими державами ЄС означають бездумну підтримку всіх їхніх постулатів, то нехай пригадає хоч би тривалу суперечку про Північний потік і Північний потік-2, бо обидва ці проєкти величезною мірою зробили для Росії можливим розв’язання нинішньої війни, а державам ЄС значно ускладнили можливість бути рішучими. Добрі стосунки з найближчими партнерами потрібні не заради самих по собі добрих стосунків, а тільки для досягнення фундаментальних інтересів, зокрема в царині безпеки в її широкому розумінні. Реалізація саме цих інтересів може нам дати добре самопочуття, а не сам по собі факт, що президент Франції чи канцлер Німеччини похвалять нас [поляків] на пресконференції чи зробить для когось із політиків можливим просування на високі крісла в Брюсселі.
Одним із побічних наслідків нещастя, яким є війна в Україні, є факт, що частина західних європейців прокинулася зі сну про милу, дружню і і прозахідну Росію, яка нас так любить, що продає газ на Захід як частину ведення свого бізнесу. А виявилося, що цей бізнес-партнер хитро використовував бізнес, щоби спробувати збудувати свою імперію з правом вирішувати аж по Одер (чого президент Росії не приховував перед вторгненням, вимагаючи від НАТО відвести війська до кордонів станом на 1997 рік). До інтересів поляків належить нині, щоб мешканці Західної Європи не втратили усвідомлення загрози, яку становить Росія, також і після підписання перемир’я. Ба навіть після відходу Путіна від влади. Бо сьогодні забагато людей живуть в ілюзії, що Росія Навального чи іншого не-Путіна буде іншою. Шануватиме своїх сусідів, їхню незалежність і право вирішувати власне життя. На жаль, це ані таке просте, ані таке швидке. Не вийде повернути назад кілька століть практики назад за рахунок одного політичного перевороту. Хоч, очевидно, така картинка спокуслива, бо дає відчуття безпеки у перспективі життя ще нашого покоління.
Ось тільки це політичний міраж.
Переклад CREDO за: Войцех Тейстер, Gość Niedzielny
Плакат авторства Світлани Балух
фінансово.
Щиро дякуємо!
